Роман Хміль — один із найвідоміших українських IT-менеджерів. В 2002 заснував компанію SourceValley (яка в 2006 перетворилась на GlobalLogic Ukraine), в 2012-2014 займав посаду COO компанії Ciklum, у 2014-2015 був директором фонду BrainBasket, в 2015-2016 займався розвитком дорожнього департаменту в Міністерстві інфраструктури України. Нещодавно він прийняв рішення повернутися в ІТ-сферу — і днями виступив на DOU.UA із власною моделлю рефакторингу українського суспільства через створення ІТ-компанії нового типу.
Чому саме зараз
За словами Романа Хміля, політичні процеси останніх декількох місяців ствердили його у переконанні, що «вірус реформ» розповсюджується зсередини занадто повільно, особливо коли справжньої політичної волі робити їх немає, — ідея уряду технократів-реформаторів налякала владу ще більше, ніж потенційна відмова Заходу мати справу з Україною. З іншого боку, треба змінювати країну на краще, бо інакше звідси всі кращі люди з часом поїдуть. А для цього потрібно активніше розбудовувати свідоме громадянське суспільство, фінансуючи проекти, які спрямовані на реформування країни та громадський контроль за владою. При цьому вже сьогодні багато людей в ІТ волонтерять, допомагаючи різним проектам, але все це відбувається епізодично та несистемно. Важко поєднувати основну роботу з повноцінною громадською діяльністю.
Як поєднати ІТ-компанію та громадський фонд
Він пропонує створити ІТ компанію, в якій частину зарплат, а також частину прибутків, автоматично перераховувати в фонд, який фінансуватиме різні громадські ініціативи з реформування країни:
«—Адже не секрет, що волонтери без фінансової підтримки довго працювати не можуть, а грантів не вистачає, і процес їх отримання дуже тривалий та трудоємний.
Отже, запускаємо аутсорсингову ІТ компанію (та долучаємо існуючі за бажанням). В структурі витрат такої компанії на зарплати зазвичай іде до 50%, ще 30% на накладні витрати, а 20% залишається на прибуток власнику. Тобто, з кожних 1000 доларів доходу інженерам іде 500, на накладні 300 та прибуток 200.
Домовляємось, що кожен інженер перераховує з цих коштів десятину, тобто 50 доларів у фонд, і власник(и) докладають так само 50 доларів у фонд. Тобто, інженер віддає 10% своїх доходів, а власник чверть — 25%. Загалом 100 доларів з 1000 — це 10% від обороту, які йдуть до фонду».
Можна створити додаткову мотивацію інженерам, твердить Хміль, зафіксувавши маржу власника у 15%, з якої він віддає 30% ($50), а всі додаткові прибутки діляться між співробітниками, що робить їх зацікавленими і у зменшенні накладних витрат, і у збільшенні продуктивності праці. Адже всі зекономлені кошти йдуть бонусами співробітникам. Всі, хто йде працювати, або інвестує в цю компанію, відразу приймають ці умови. Відрахування у фонд йдуть автоматично.
Фонд працює прозоро з незалежною наглядовою радою та професійним менеджментом. Всі інженери, які відраховують туди кошти, входять до загальних зборів фонду та голосують за розподіл зібраних коштів. На які проекти і скільки виділити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Про мотиваційні передумови
«—Мотивація працювати в такій компанії буде надзвичайно висока. Адже там зберуться однодумці, які хочуть змінити нашу країну на краще, і вони разом зможуть не тільки заробляти гроші, але й працювати поруч з такими самими свідомими громадянами та вирішувати, як саме витрачати кошти фонду на реформування країни. Об’єднані одночасно метою заробити собі на хліб та змінити країну на краще.
Капіталізації така компанія не матиме, адже продати її неможливо. Але певні прибутки інвесторам даватиме, що виправдовуватиме інвестиції в цю справу. Особисто мене би така модель влаштувала, готовий інвестувати.
А тепер порахуємо, якого масштабу фінансування та вплив можна забезпечити. Компанія у 1000 інженерів з середнім доходом у $4000/міс на людину генеруватиме за рік 1000*4000*12 = 48 млн доларів. Від них 10% — це майже 5 млн доларів на рік.Уявляєте, що можна зробити з 5 млн доларів на рік, фінансуючи громадські організації? Повірте, дуже дуже багато.»
Інший погляд на проблему
До ідеї такого «рефакторингу країни» є певні зауваження у інших учасників ринку. Так, засновник та керівник DOU.UA Максим Іщенко висловив декілька суттєвих коментарів з приводу цієї ініціативи. Він зазначає, що змішування бізнесу та «не-бізнесу» не є найкращою ідеєю, бо у світі, де традиції філантропії налічують понад століття, вже є готові законодавчі та організаційні форми такої діяльності та способи реалізації подібних ініціатив, тож неясно, чи варто «винаходити колесо»:
«—Мета бізнесу — заробляти гроші, а власники та акціонери завжди можуть вирішити, що хочуть віддати зароблені кошти на соціальні проекти, Як це і зробили Білл та Мелінда Гейтс, Баффет та чимало інших. Інший варіант — віддавати частину прибутку напряму співробітникам: пора міняти патерналістські очікування у суспільстві, що хтось інший знає «як краще». Якщо ж просто хочеться do good — чудово, тоді можна одразу робити non-profit. Цілі та задачі фіксуються в уставі, збираються гроші, залучаються донори і вперед.»
Крім того, Іщенко зауважує, що не завжди працює гіпотеза про те, що централізована модель працює краще за децентралізовану. Конкуренція, за його словами, працює не лише для бізнесу, але й для волонтерів та НУО. Кращі проекти залучають більше коштів на соціальні проекти та благодійність — як приклад, можна розглянути narodniy.org.ua чи Фонд Бірюкова. А просто віддавати гроші «в порожнечу» — це вже і без того відбувається у форматі різних податків та зборів від держави. Чергова «скарбничка» може нічого не змінити. Поки що Іщенко поділився власним досвідом:
«—Можу розповісти, як це влаштовано на ДОУ. У нас є фіксований відсоток від доходу, який ми перераховуємо на підтримку соціальних проектів. Щомісяця зустрічаємося командою, обговорюємо, кому даємо та скільки. Будь=хто може «запітчити» проект, який — на його думку — потребує підтримки. Фактично щомісяця є бюджет, який необхідно «витратити» — це стимулює та задає ритм. Почали робити це торік, цього року формалізували (суму та процес). Таким чином кошти отримали “Біотех”, “Агенти Змін”, iGov та низка інших.»
В будь-якому разі, навіть якщо ідея Романа Хміля здається утопічною, поява подібних ініціатив та їхнього обговорення у публічній площині вказує на бажання активних учасників ІТ-ринку не бути просто «складовою бюджету», а системно впливати на зміни в країні.
Джерело: DOU.UA