Ще недавно світова енергетика оберталася навколо нафти: сперечалися про родовища, торгові маршрути, політичний вплив і ціни на сировину. Тепер основне джерело напруги змістилося в область обчислень. Дата-центри, де працюють моделі штучного інтелекту та зберігаються цифрові сервіси поступово займають місце колишньої енергетичної інфраструктури, а їхнє зростання стає одним із найвитратніших процесів сучасної економіки.
За даними Міжнародного енергетичного агентства, вже 2025 року країни витратять на будівництво нових центрів обробки даних близько 580 мільярдів доларів — більше, ніж створення будь-яких нових нафтових потужностей. Ця цифра відображає зміну, до якої світ підійшов майже непомітно: боротьба за ресурси все частіше ведеться не за доступ до сировини, а за електроенергію, необхідну для обчислень.
Головним джерелом навантаження стає штучний інтелект. Сучасні моделі вимагають величезних обсягів обчислень, і попит на енергію зростає так швидко, що попередні прогнози знецінюються буквально за кілька років. МЕА очікує, що сервери, що обслуговують ШІ-навантаження, до 2030 року споживатимуть у п’ять разів більше електрики, ніж зараз. Це призведе до різкого збільшення сумарного навантаження на світові дата-центри, причому розподіл виявиться вкрай нерівномірним.
Основне зростання зосереджено США, Китаї та Європі — регіонах, де перебуває більшість світових обчислювальних потужностей. У Сполучених Штатах ситуація видається особливо напруженою: майже половина збільшення національного енергоспоживання до 2030 року припаде на дата-центри. Жоден технологічний сектор раніше не перебував у подібній ролі.
Восени ситуація стала наочнішою. OpenAI та Foxconn повідомили про плани спільно випускати спеціалізовані сервери для обробки даних нейромереж. SoftBank разом із Саудівською Аравією оголосив про намір створити величезний обчислювальний кластер, який частково працюватиме на сонячній енергії. Але найсерйозніші обмеження виникли не на виробництві чіпів, а в більш прозаїчних речах — мережах електропостачання та доступних майданчиках.
Енергосистеми в різних країнах не встигають розширюватися під висхідний попит. Підключення нових центрів обробки даних США може займати від року до трьох, а Північної Вірджинії — до семи. В окремих регіонах Великобританії та ЄС терміни сягають десяти років; Дублін на кілька років повністю зупинив прийняття заявок. Подібні затримки стали наслідком того, що розвиток мереж відстає від зростання генерації: за останнє десятиліття обсяги інвестицій у виробництво електроенергії зросли значно швидше, ніж кошти, спрямовані на модернізацію ліній та трансформаторних вузлів.
Поки інфраструктура оновлюється, ЦОДи змушені використовувати джерела енергії, які доступні зараз. У США 2024 року понад 40% електрики, спожитої такими об’єктами, припало на природний газ. Відновлювані джерела дали приблизно чверть, атомна енергетика близько п’ятої частини, решту забезпечило вугілля. За збереження нинішніх темпів розширення обчислювальних потужностей частка газу зросте ще сильніше: саме він здатний швидко компенсувати нестачу інших видів генерації.
Паралельно розвивається нова форма попиту на атомну енергетику. Великі технологічні компанії укладають довгострокові угоди про постачання електроенергії з діючими АЕС, а деякі контракти передбачають майбутні постачання від малих модульних реакторів, які проєктуються спеціально для потреб дата-центрів.
Однак енергетика лише одна частина проблеми. Ланцюжки постачання, що склалися, необхідні для виробництва серверів і напівпровідників, вкрай вразливі. Китай контролює майже весь світовий випуск високочистого кремнію, значну частку рафінованої міді та практично весь обсяг переробленого галію — матеріалів, важливих для електроніки та силової інфраструктури. Тайвань залишається єдиним виробником передових чипів. Європа має монопольну технологію EUV-літографії. США є лідерами з проєктування мікросхем та будівництва великих обчислювальних центрів. Кожен елемент ланцюжка розподілений між різними регіонами, і жодна країна не має повної автономії.
Таке поєднання залежності та обмежень нагадує енергетику минулого століття, лише у новій конфігурації. Країни тепер змагаються за контроль над сонячними пустелями для живлення обчислювальних комплексів, за райони, де можна розмістити серверні ферми, транспортні потужності та метали, необхідні для виробництва обладнання. Саудівська Аравія прагне стати великим центром сонячних обчислювальних кампусів, США перетворюються на основний ринок споживання енергії штучного інтелекту, Китай зберігає виробництво критично важливих матеріалів, а Європа намагається ув’язати кліматичні цілі зі швидким зростанням цифрових послуг.
Головний висновок, який робить МЕА: світ будує інфраструктуру штучного інтелекту швидше, ніж усвідомлює її наслідки. До 2035 року дата-центри потроять споживання електроенергії, але проблема полягає не в масштабах, а в тому, як сильно навантаження зосереджено в окремих регіонах. Саме тому розмови про штучний інтелект все частіше торкаються закономірно несподіваних тем: від дефіциту міді до термінів постачання трансформаторів.
Агентство називає те, що відбувається, «епохою електрики» — часом, коли майже половина світової економіки безпосередньо залежатиме від електричних систем. Фраза про те, що «дані — нова нафта», звучить ефектно, але суть того, що відбувається, не в обсягах інформації. Справжнє вузьке місце – енергія. Нафта забезпечувала рух машин минулого століття. Електрика управляє обчисленнями, яких залежатиме економіка майбутнього. І боротьба за ці ресурси дедалі помітніше визначає, хто зможе формувати технологічний ландшафт ХХІ століття.
Більше цікавого:
- «Дилема біткоїна»: як криптоферми впливають на міста та їх мешканців
- Як використання водню може вплинути на зміни клімату та чому його впровадження йде так важко
- «Піщана батарея» для опалення цілого міста у Фінляндії
Джерело: IEA