«Кириленкогейт» як ознака технологічної відсталості Міносвіти?

Напевно, ви вже другий день слідкуєте за «Кириленкогейтом» — доволі скандальним прикладом того, як в Україні можна здобути науковий ступінь із використанням плагіату. Для тих, хто ще не в курсі — невеличка довідка: Катерина Кириленко, дружина віце-прем’єра і міністра культури В’ячеслава Кириленка, у жовтні 2015 отримала вчений ступінь доктора педагогічних наук. Але, як пише її коліжанка і володарка докторського ступеня із філософії Тетяна Пархоменко, дисертація дружини Міністра культури — це плагіат. Скандал не виплив би назовні, якби нові правила публікації дисертацій не вимагали розміщення наукової праці Катерини Кириленко на сайті НУБіП:

«Ознайомившись із її змістом, я виявила в дисертації масштабний плагіат: близько третини із 396 сторінок не мають посилань на використані джерела. Вони складаються з текстів, що належать іншим авторам, посилання на яких відсутні або є сфальсифікованими».

«Кириленкогейт» як ознака технічної відсталості Міносвіти

Вкрадені матеріали та плагіат — достатня підстава для гучного розслідування у будь-якій цивілізованій країні, особливо якщо йдеться про дружину високопосадовця. Санкції за плагіат наукових творів є — згідно із Законом України «Про вищу освіту» (ч. 6 ст. 6) дружину чиновника мали би позбавити наукового ступеня. Натомість вона у відповідь написала в блогах «Української Правди» розгромну критику на свою опонентку (і колегу), пускаючись у різні метафори та емоційні звороти про 1937-й рік, сталінські доноси та інші далекі від прагматичної науки речі, кінчаючи аж теорією змови проти самого Кириленка (про його «внесок» в стану української культури в цілому і книговидання в Україні зокрема хочеться промовчати, бо сказати нічого доброго не виходить — науково-популярна та наукова література в Україні якщо і видається та перекладається, то швидше всупереч, а не із допомогою Мінкульту).

Міністерство освіти інцидент не коментує (поки що), хоча саме йому — а ніяк не блогам — належало би стати арбітром в цьому питанні. Тим більше, що навесні 2015-го скандал про Катерину Кириленко та плагіат вже був: підручник її авторства «Культура і наука» з 399 сторінок на 90% складався зі шматків тексту українських і російських вчених без вказаних першоджерел та авторів цитованого тексту.

В мене особисто «Кириленкогейт» викликає два запитання. Перше — чому в Україні досі не діє система електронної верифікації плагіату в наукових роботах, яка би не залежала від суб’єктивної думки голови та членів ВАК, ректорату чи інших людей, а підпорядковувалась би лише алгоритмові визначення структури тексту та наявності лексичних і семантичних ідентичностей в двох різних наукових роботах? А друге — якщо така система є і певним чином працює, то чому «деякі свині рівніші за інших» (цитуючи Орвелла) і на них перевірка через електронну систему антиплагіату не поширюється?

Українських студентів (не в усіх вишах, але в деяких національного рівня, наприклад) жорстко контролюють на предмет плагіату в магістерських роботах — в тому числі й за допомогою електронних сервісів перевірки. Одночасно із тим люди, що є здобувачами наукових ступенів та працюють на викладацьких посадах чомусь можуть «протягнути» відвертий плагіат не лише для здобуття звання, але й для друку власного підручника. Це вибірковий підхід? Корупція? Технологічна відсталість Міносвіти? Чи поєднання усіх чинників одночасно?

В країні, котра змогла запустити ProZorro для контролю за тендерами; реалізувати електронний документообіг і проекти електронного урядування для усунення хабарників-«прокладок» на етапі подання та отримання дозвільних документів — в цій же країні освіта залишається «диким полем», куди контроль за допомогою технологій за дотриманням авторського права та наукового новаторства досі не здійснюється. Схоже, настав час не тримати студентів за «цапів-відбувайлів» у боротьбі із плагіатом — а взятися нарешті за їхніх професорів.

На фото: Катерина Кириленко, автор фото — сайт «Наша Версія»

Читайте также:

5 найкращих організацій, які використовують Web 3.0 для вирішення біотехнологічних проблем

Як інженери перетворили мертвих павуків на маніпулятори для роботів

Добірка українських подкастів про науку, технології та IT

Гумор, як ліки від війни: як і про що жартує український бізнес