Наталка Шпот, Lviv PM School: «Керувати — це не тільки діяти, але й прислухатися»

Серед великої кількості освітніх IT-проектів, що з’явилися в Україні за останній час, окреме місце займає Львівська школа проектного менеджменту. Наталка Шпот керує Lviv PM School, що є частиною проекту Lviv IT School. Ми розпитали професійного тренера та консультанта з багаторічним управлінським досвідом про особливості навчання керівників та якості, необхідні для справжнього лідера:

— Як з’явилася ідея створення та розвитку ІТ-освіти в Lviv PM School?

Спочатку ми з друзями захотіли додати цікавості до власного професійного життя, познайомитись з досвідченими менеджерами з інших компаній і для цього організували серію PM Talks, куди безкоштовно запрошували всіх зацікавлених, знаходили цікавих спікерів, а нас, так само безкоштовно, приймали в гостях львівські ІТ-компанії. Поступово ми помітили, що аудиторія ставить практично одні й ті ж запитання, а що найбільш вражало, — це були ті самі запитання, які поставали переді мною наприкінці 90-х, коли ми з друзями започаткували першу у Львові студію веб-дизайну і, звичайно ж, зробили всі мислимі й немислимі помилки (оскільки для всіх нас це був перший такий досвід).

Це й стало поштовхом, розумінням, що вже котре покоління менеджерів-самоуків вчиться на власних «синцях», жоден навчальний заклад не пропонує відповідного курсу для менеджерів в ІТ — і я також визнала, що за 18 років досвіду управління проектами, командами, роботи в топ-менеджменті справді є чим поділитись. Так народилась ідея курсу для менеджерів-початківців в ІТ, сам курс і Львівська школа проектного менеджменту.

— В цю справу вкладали власні кошти чи залучали інвесторів?

Насправді проект не потребував інвестицій — основним капіталом були час, знання та досвід викладачів, зараз можна сказати, що до цього додалися наша репутація та результати наших випускників. На самому початку з організаційними питаннями та промоцією мені допомагали колеги з Львівської школи тестування, зараз це теж частина Lviv IT School, на той момент вони вже працювали і мали певний досвід. Все робили самі в позаробочий час: писали тексти, готували презентації, проводили зустрічі з потенційними викладачами та співбесіди зі студентами. Цей проект підтверджує, що якщо ви горите певною ідеєю, і ця ідея має соціальну цінність, довкола вас збереться достатньо людей з відповідними ресурсами та компетенціями, щоб допомогти цій ідеї втілитися в життя.

— Якщо не секрет, поділіться першими результатами програми навчання. Хотілося би також знати, який середній вік та стать аудиторії?

Зараз навчається десята група проектних менеджерів, разом ще з двома модульними курсами це становить біля 150 чоловік, які, сподіваюсь, завдяки навчанню в нашій школі досягли поставлених цілей в професії. Ми не ставимо собі високих кількісних показників, ми уважно аналізуємо подальший прогрес кожної навчальної групи, прислухаємось до зворотніх зв’язків, розпитуємо випускників про їхні результати після навчання. Постійно вносимо зміни в навчальну програму, «шліфуємо» її і хоча від початку сама структура курсу не змінилась, зміст занять став більш збалансованим і містким.

Наші слухачі на 90% — це вже працюючі в ІТ фахівці, програмісти, тестувальники, тім-ліди, менеджери, які структурують існуючі знання та систематизують бачення управлінських процесів. Ще 10% — управлінці з інших галузей, найчастіше це банківська сфера та телекомунікації, які в майбутньому хочуть застосувати свої знання та навички в ІТ. За кількістю переважають чоловіки, вік учасників коливається від 23 до 45.

— Чому Ви обрали за основу підготовку саме менеджерів проектів, а не просто розробників (як роблять більшість освітніх ініціатив в IТ)?

Lviv PM School працює з менеджерами оскільки мені, як колишньому менеджеру, добре знайомі і «точки болю» професії, і можливі способи їх вирішення. В свою чергу, ми є частиною Lviv IT School, яка об’єднує різні напрямки підготовки фахівців: програмістів, тестувальників, дизайнерів, менеджерів з персоналу, бізнес-аналітиків тощо. Кожен напрямок сформований досвідченою і небайдужою людиною, більшість з них поєднують роботу в навчальному проекті з роботою в ІТ-компанії. Це дуже важливо — бути небайдужим, тому що саме завдяки цьому нашим навчальним курсам вдається відповідати реальним потребам аудиторії, завойовувати та утримувати лідерство серед українських навчальних ІТ-проектів.

— Чого, на Ваш погляд, бракує в українській культурі підготовки менеджерів для великого бізнесу? І яким чином це змінити?

Окрім Lviv PM School, я викладаю в Львівській бізнес школі (LVBS), проводжу корпоративні тренінги, працюю як тренер та консультант. Це дає можливість спілкуватись з керівниками організацій з дуже різних галузей, різного віку та розміру і помічати певні загальні тенденції. Українському бізнесу в цілому бракує системності, що відповідає етапу розвитку нашого бізнес-середовища.

Наша культура достатньо молода, в чомусь агресивна, в чомусь «перелякана» — і для більшості компаній характерне поєднання двох практично несумісних парадигм в управлінні: виживати і розвиватись. На це додатково накладаються періодичні економічні потрясіння, як зовнішні, так і внутрішні, ми перебуваємо в стані турбулентності останні 7-8 років. Разом з тим помітна тенденція: все більше керівників інвестують в своє навчання, переосмислюють свій досвід, приділяють увагу високорівневим, концептуальним речам, впроваджують більш успішні моделі управління — саме це додає компаніям системності.

Ще одна спільна культурна риса — брак поваги до людей, однаково, до працівників, клієнтів, партнерів та й до себе, управлінців. Фокусування на досягненнях, матеріальному вимірі, показниках, приводить до колосальних втрат по залученню творчого потенціалу людей. На жаль, ми ще не вміємо повноцінно використовувати людський капітал, так будувати стосунки в команді і в організації в цілому, щоб поєднати самореалізацію кожного з досягненням спільних цілей. Це може сприйматись ідеалістично, чи навіть романтично, але існують цілком реальні управлінські підходи, які дозволяють сформувати саме таку культуру в організації.

Як «симптом», типовий для ІТ, я б додала слабкість в стратегічному управлінні, в постановці цілей. Цікавість закордонних компаній до наших розробників все ще велика, це дозволяє ІТ-компаніям йти за запитом клієнтів замість ставити власні цілі чи розвивати свій продукт.

— Які навички потрібні сучасному управлінцеві (окрім вміння швидко навчатися)?

Я не вірю, що може бути ідеальний управлінець чи ідеальна компанія, оскільки не існує ідеальних людей. Так само як кожному, щоб бути щасливим та успішним слід звертати увагу на свої бажання, розвивати найсильніші якості, досліджувати власні обмеження, коротше кажучи, формувати власний спосіб жити, так і управлінцям варто вчитись рефлексувати, приділяти час на роздуми, досліджувати свій стиль лідерства, свої соціальні навики, форми побудови стосунків, більше уваги звертати на «м’які» навички. Керувати — це не тільки і не стільки діяти, а в першу чергу слухати, думати, направляти інших, і ще мати сильну волю для створення чогось справді цінного.

— Чому побільшало українок, які йдуть в ІТ? Це виключно матеріальна сторона чи щось інше?

На мою думку, на початках українського ІТ типовий замовник хотів отримати програмування і бажано недорого, без додаткових сервісів. Відповідно, в компаніях гуртувалися програмісти, а це переважно чоловіки. Поступово розширювався спектр попиту і пропозиції, зростав рівень вимог з боку замовників та якості послуг, компанії стали потребувати тестувальників, дизайнерів, вчителів англійської, менеджерів з персоналу тощо, а в цих професіях вже набагато вища частка жінок. Звичайно, гроші теж приваблюють, але й вимоги для роботи в ІТ досить високі: необхідне аналітичне мислення, швидке прийняття рішень, відповідальність, хороші комунікаційні навики.

— Робота із навчання та викладання, управління та координації вимагає чимало енергії. Що є Вашим джерелом натхнення?

Я люблю свою роботу 🙂 Вона потребує значних емоційних затрат, але й емоційна віддача дуже висока. Можна сказати, що це постійне перебування в зарядженому потоці, в емоційному обміні, в спільному творенні сенсу і цінностей. Цей стан сам по собі надихає, кличе, манить, вимагає тримати голову і свідомість ясною і готовою до наступної зустрічі з аудиторією. Сайти і книги для мене це — в першу чергу — джерела знань, моделей, прикладів. А надихають люди, однодумці, люди з подібними цінностями. Моя остання «коштовна» знахідка — це виступи Маргарет Хеффернан: слухаючи її, отримую колосальну підтримку і мотивацію.

Ще одне джерело — я сама люблю вчитись, ставити перед собою виклики. Коли працювала директором з управління персоналом зацікавилась організаційним розвитком, психологією, завершила курс підготовки гештальт-терапевтів і виконала купу супровідних вимог. Зараз я сертифікований психотерапевт, маю невелику практику, працюю з клієнтами. Це дуже приватна, інтимна область.

Інший напрямок, наступний крок — навчаюсь в Ліоні, Франція, соціо-економічному підходу в управлінні і консалтингу, який за 40 років зарекомендував себе як найуспішніший спосіб виявлення прихованих витрат організації та їх повернення в отримання доданої вартості. Саме цей підхід інтегрує економічний аспект, гроші, та стосунки, залученість та задоволеність працівників в єдину організаційну культуру, фокусуючись на формуванні автономії кожного працівника, відповідальності, вирішенні конфліктів і побудові продуктивних стосунків як в середині організації, так і з клієнтами чи постачальниками.

Для мене також дуже важливе естетичне задоволення. Ми з чоловіком багато подорожуємо, відвідуємо музеї, концерти, виставки.

— Дякуємо за розмову. Наостанок — Ваші побажання нашим читачам

Завдяки нашій розмові я ще раз пригадала собі, наскільки важливо займатись тим, від чого отримуєш потужне задоволення, тим, що надає сенсу щоденній діяльності. Хочу побажати вашим читачам бути сміливими в пошуках власного натхнення, знайти і цінувати свою унікальність, поважати свій час і фокусувати зусилля на досягнення визначних цілей, великими і маленькими кроками змінюючи власне життя і оточення до кращого. Я часто повторюю своїм студентам, що робота над собою починається не з дій, а зі спостереження, з повільного, поступового і щоденного знайомства зі своїм справжнім «я», і тільки на основі цього знання ми можемо реалізовувати себе.

Можливе все, якщо воно робиться з любов’ю.

Фото:  LITS, LVBS | Матеріал підготовано в рамках спецпроекту «25 історій про Україну»

Читайте также:

У 22% миллениалов нет друзей

Цифровое внедрение: почему следует с этим считаться

Крутий паркур від робота Atlas. Відео

Унікальні дідусі Вояджер-1 та Вояджер-2. Що з ними зараз?