Олівці з Нью-Джерсі

Лорі Петерсен (Laurie Petersen) для проекту This Built America розповідає про найстарішого американського виробника олівців — та те, як виготовляють канцелярське приладдя вже тепер, у «десяті» роки ХХІ століття за технологіями, винайденими ще 100 років тому:

Історія найбільшого американського виробника грифелю

Ритмічний механічний шум машин долунає з підвалів столітньої цегляної будівлі на Фліт-Стріт у Джерсі — в одному із небагатьох останніх осередків промислової справи, що вперто тримається серед навали розкішних лофтів, котрі приходять на зміну фабрикам.

Вивіска на фасаді будівлі свідчить не лише про те, що й досі міститься за цими стінами — а йдеться про виробника олівців, General Pencil Company — але й про тривалу історію, таку ж довгу, як ті видовжені білі літери, що їх почали використовувати, коли 1800-і роки перетворились на ХХ століття.

Звуки невпинного обертання циліндрів, котрі пом’якшують та мелють графіт — то перша стадія виробництва сировини, що стане потім серцевиною олівців. Входимо всередину — і чуємо запах деревини, лісові пахощі каліфорнійського та орегонського кедру, що стане обрамленням для графітових стрижнів у цих приміщеннях.

Компанія General Pencil виробляє олівці ще з тих часів, коли її засновник Едвард Вайссенборн (Edward Weissenborn) залишив свій перший канцелярський «стартап» — The American Lead Pencil Co., відкриту в Хобокені у 1860-х — та перебрався разом із устаткуванням на нову фабрику, засновану 1889 року.

І хоча процес виготовлення олівців в цехах General Pencil досі визначається 28 патентами Вайссенборна, отриманими ще наприкінці 1800-х, із використанням машин приблизно такого ж віку, стратегія розвитку виробництва та маркетингового просування у них цілком відповідає реаліям ХІХ століття, коли в світі домінують клавіатури та екрани.


CEO компанії Джім Вайссенборн в цеху

22 роки тому Джім Вайссенборн (Jim Weissenborn), CEO виробника олівців вже у четвертому поколінні, не був упевнений, що хоче продовжувати керувати компанією, якою управляв разом із братом Оскаром після смерті іншого брата, Хілла, у 1980 році (він помер усього за півроку до смерті їхнього батька Оскара).

Джім жив у Каліфорнії, де управляв продажами для компанії; Оскар управляв процесами у Джерсі. Але в той час Джім почав обдумувати пропозиції з продажу компанії, що надходили час від часу від бажаючих купити General Pencil.

Тому 1992 року він пішов на семінар із підготовки компанії для продажу. Із собою взяв свою наймолодшу дочку Кеті, яка на той час була на початкових курсах Каліфорнійського університету, де вивчала іспанську.

З чотирирічного віку Кеті крутилась біля батька скрізь, допоки він відповідав на дзвінки у відділі продажів та продавав зразки із демонстраційного стенду перед їхнім будинком. За часів навчання у коледжі вона почала допомагати батькові із маркетингом. За два дні на тому семінарі Кеті вирішила, що не може просто так «відпустити» компанію, де минуло її дитинство та усе життя її батька.

Але справа була не лише у сімейних традиціях та відданості Кеті спогадам; будучи художником, вона бачила, який потужний потенціал є у поєднанні художників із тими інструментами, якими вони працюють над створенням власних картин:

«— Коли нам телефонують художники, їм потрібні грифельні олівці, котрі щоразу будуть працювати абсолютно однаково за усіх умов кожного разу. Ми не можемо їх підвести».

Вона закінчила навчання у коледжі, та приєдналась до компанії, вивчивши усі стадії виробництва, маркетингу та продажів грифельних олівців. Досить скоро Кеті перейнялась ідеєю зберегти загальноамериканське виробництво грифельних олівців, пастелів та художніх грифелів:

«— У 90-і роки ХХ століття всі тиснули на нас, вимагаючи від нас імпортувати дешеві компоненти. Щось у моїй свідомості підказувало: “Частиною нас є той факт, що в нас є вся ця історія і традиції, те, що ми виготовляли ці олівці незмінно у США з 1860 року”. В такі моменти розумієш, що малюєш не просто олівцем, а частинкою історії».

Але самої сентиментальної любові до старовини замало, аби утримати фабрику на плаву. Кеті знала, що аби виробництво вижило, потрібно бути креативними, ефективними та прибутковими — і залишати усі ланки виготовлення продукту в межах Сполучених Штатів.

Цікаво, що Вайссенборни зуміли дійти згоди із профспілками щодо розподілу обов’язків та налаштування станків і машин не машиністами, а супервайзерами. Профспілки досить часто обмежують коло обов’язків, котрі є в кожного працівника фабрики, створюючи штучне розділення обов’язків та фахової підготовки, аби зберегти додаткові робочі місця. Але це може створити чималі проблеми в разі, якщо ці фахові ролі не є достатньо гнучкими у порівнянні із швидкою зміною бізнес-культури ХХІ століття:

«— Ми почали працювати з людьми набагато більше, намагаючись перейти від застарілого профспілкового менталітету до сприйняття компанії як великої родини. Ми почали навчати працівників новим підходам зсередини,» — говорить Кеті Вайссенборн, якій вже 44 роки і нині вона носить в заміжжі прізвище Вайссенборн Ванончіні.

Компанія змінилась не лише зсередини, але й переглянула свій асортимент. Вони переорієнтувалися із випуску шкільних олівців на виготовлення високоякісних інструментів для художників. Кеті почала викладати у художній школі у Каліфорнії та — коли має трохи вільного часу — співпрацює із Youth Arts Council of America. Близькі зв’язки із мистецькими та художніми колами допомогли General Pencil зберегти свій нішевий продукт та вижити в епоху, коли «нікому не потрібні олівці».

Кожен олівець, пастель чи грифель йде в комплекті з інформаційною довідкою про те, для якої техніки малювання їх рекомендовано використовувати — і це допомагає новому поколінню художників навчитися основам та прийомам малювання в тому чи іншому стилі. Є також серед асортименту компанії книги із покроковими інструкціями із малювання домашніх улюбленців, роботів та космічних монстрів — їх створив для компанії мультиплікатор Pixar Метью Лан (Matthew Luhn).

«Зв’язки із художниками. Робота разом із моїм татом. Збереження робочих місць у США. Все це стало частиною мене і всього, що я робила», — відповідає Кеті, коли відповідає на запитання, чому вона понад 20 років присвятила General Pencil.

Цей зв’язок із фабрикою відчуває в повній мірі вже шосте покоління Вайссенборнів — онука Крістін стала інтерном компанії 6 років тому.

Онука та дід Вайссенборни

Онука та дід Вайссенборни

За декілька тижнів роботи на фабриці вона зрозуміла, що нікуди не піде звідси — і тепер вона опікується продажами та маркетингом. На перший погляд, їй би і не вдалося уникнути такого кар’єрного кроку як для жінки, чия тітка з чотирьох років допомагала обирати батькові матеріали в доках Сан-Франциско та Оукленда. А ще вона вчиться тонкощам роботи у дідуся — коли він не зайнятий своїм новим захопленням: автомобільними перегонами. Вона говорить, що досі вважає себе новачком у компанії, бо має дуже багато чому повчитися.

Графіт, що в’ївся під шкіру

У жовтні 2012 року ураган «Сенді» перевернув догори дригом більшу частину Нью-Джерсі. Мільйони людей не могли дістатися до роботи та фабрик, які були зачинені в дні шторму. Але тільки не General Pencil. Вона, розташована на височині Нью-Джерсі, уникла затоплення під час урагану, який понищив чимало майна та будівель у нижній діловій частині Хобокена. Працівники у переважній більшості з’явилися на роботу, добираючись пішки, як вони зазвичай це роблять під час снігопадів. Процес випуску олівців було повністю відновлено протягом тижня після удару, що його місту завдав «Сенді».

Відданість — персональна риса таких працівників, як Альберт Несміт (Albert Nesmith). Він — батько чотирьох дітей, і побудував свою кар’єру за майже 50 років, розпочавши із ролі помічника хіміка. У 18 він працював підмайстром для Альфреда Пішеля (Alfred Pischel), одного із хіміків General Pencil. Тепер самому Несмітові вже 66 — і він сам керує підрозділом, що виготовляє грифелі, пастелі та кольорові олівці.

Виробництво пастелей на фабриці могло померти зі смертю брата Хілла, котрий раніше керував цим підрозділом. Він був перфекціоністом щодо збереження рецептури та хімічного складу кольорових пастелей — але ніколи їх не записував, жодного із них.

Але Несміт за роки запам’ятав формули, і записав їх по пам’яті. Не будучи хіміком за освітою, за десятиліття він навчився змішувати пігменти для створення палітри відтінків; а також додав власні складові, котрі роблять грифелі та пастелі міцнішими.

Випуск пастелей — тривалий процес. Очищення машин від кольорового пігменту попередньої партії — це ритуал тривалістю в день. Завдання — не дати пігменту забруднити олівці іншого кольору. Два місяці сушиться готова пастель, перш ніж передати її на склад.

Несміт контролює кожну складову процесу аж до фінального тестування. Він схожий на шеф-повара, котрий пальцями вміє проконтролювати готовність тіста для випічки — тільки в ролі сировини у нього пастелі, які майстер випускає із фабрики, що переселилась до старої портової будівлі, що її General Pencil придбала 2006 року.

Пронизана світлом, будівля фабрики контрастує із грифельним бізнесом фабрики, де товстий шар чорної пилюки вкриває все, в’їдаючись у поверхні всіх предметів і навіть у шкіру працівників. Наша робота брудна, але ми несемо експресію та красу, вважає Джім Вайссенборн, котрому вже 76, але він не полишає посаду керівника компанії.

Жорна для олівців

Склад працівників General Pencil завжди відображав розмаїття Джерсі-Сіті, імігрантський за своєю суттю. Більшість працівників народилися далеко від Штатів, принесли свої мови та культури, звичаї і звички до цієї країни.

На фабриці працюють люди, що говорять 17 мовами та діалектами; але це не робить їх розділеними, а навпаки об’єднує — бо мають спільну мету: догляд за устаткуванням та компанією, що звела усіх їх разом.

Герман Коронел (German Coronel) — машиніст, котрий своєї справи вчився в Еквадорі. Його керівник Гельмут Бод (Helmut Bode) — інженер-електрик, котрий вчився у Німеччині. Бод отримав технічну освіту, а Коронел всьому вчився на практиці, без формальної освіти. Разом вони утворюють динамічний тандем, котрий здатен справлятися із машинами, деякі з яких не змінювались ще із ХІХ століття — і тепер таких машин та запчастин до них просто не випускають.

І тому для жорен та іншого устаткування Коронел виготовляє запчастини вручну. Ще один цікавий пристрій — це подрібнювач, котрий дрібнить графіт та додає до нього клейку суміш. Все це рухають вали, шківи та передаткові механізми, поєднані шкіряними ременями передачі.

Якщо машина ламається чи не працює належним чином, Коронел визначає, які запчастини треба замінити. Якщо Бод не може знайти постачальника, Коронел виготовляє потрібну деталь власноруч, створюючи точну копію.

У деяких випадках Коронел створює запчастину і потім надсилає її на тестування, щоби переконатись, що вона працюватиме належним чином на старому обладнанні і допоможе випускати досконалі олівці. Наприклад, складові високошвидкісного шпінделя, котрий відрізає окремі олівці, мають бути збалансовані, щоби не виникало жодних вібрацій.

Формаліст за офісним столом, Бод неначе оживає на поверхах фабрики, демонструючи устаткування, яке він пестить та здмухує із нього порошинки, аби все працювало належним чином.

Коли він прибув на фабрику 29 років тому, не було ніякої можливості зазирнути під станки, котрі провалювалися крізь зогнилу дерев’яну підлогу. Спроби підняти верстати та машини за допомогою дерев’яних палетів та кранів для них були невдалими — та й самих палетів і кранів для них не знайшлося. Працівники опиралися цій ідеї з підйомниками, даремно, що їм довелося тягати важезні коробки та устаткування вручну з поверха на поверх. Робітники наполягали, що старезна підлога підйомники не витримає, а дерев’яні сходи їм заважатимуть; але Бод привіз перший і встановив. Зараз на фарбиці на одному поверсі працює 10 підйомників.

Два десятиліття тому Вайссенборн-старший майже махнув рукою на компанію — а тепер говорить, що успіх у житті залежить від уміння вижити. І головне — намагання залишити по собі речі кращими, аніж вони дісталися тобі, каже Вайссенборн, і додає: «Можливо, ми не заробляємо купу грошей, але в нас весело».

Автор: Лорі Петерсон (Laurie Petersen), письменниця, редактор та продюсер родом із Хобокена (Hoboken, N.J) | Фото: Тайлер Рібл (Tyler Ribble)

Читайте также:

Большие надежды низкотехнологического смартфона

Розвиток і зростання Pet Tech

Недобрий знак: показники IQ в розвинених країнах знижуються

Що може статися, якщо вибрати для свого авто номер Null?