Школярі з Ямполя, що створили інтернет-медіа, змінюють місто і отримали підтримку МЗС Данії — історія проекту «Дирижабль»

Здебільшого коли говоримо про нові українські медіа, запуск / перезапуск яких відбувся 2015-го, то згадуємо про великі проекти у Києві, Львові чи інших обласних центрах. Але життя йде навіть у невеличких містах, розташованих далеко від великого венчурного капіталу чи медійних знаменитостей — і там люди теж потребують власних сіті-гайдів, корисних порад, репортажів із локальних подій. І далеко не всі журналісти в таких населених пунктах читали хоча би збірку «Інновації в газетах» чи знайомі з рекомендаціями провідних медіа-лекторів.

Історія ямпільського видання «Дирижабль» доводить: навіть звичайний подільський райцентр може отримати власне міське видання із сучасним дизайном та регулярним наповненням, якщо з’являться ентузіасти цієї справи.

 

Історія ця цікава тим, що від початку — півтора роки — інтернет-видання «Дирижабль» робили ямпільські старшокласники: самі придумували теми, фотографували, писали. Потім на проект звернули увагу у столиці. А влітку 2015-го підтримати «Дирижабль» вирішило Міністерство закордонних справ Данії. Так у проекта з’явився новий сайт, професійні редактори, і з блогу він перетворюється на справжнє медіа; та найкраще розкажуть про це самі засновники:

«— Нікіта Солунін, Оля Мак, Сашко Шпотак та Каріна Прушинська — ось неповний список найактивніших учасників «Дирижабля». Ставати журналістом не планував жоден із них. Писати, фотографувати й публікувати вчилися вже в польових умовах. Що і як робити, обговорювали на лавці навпроти пам’ятника Богдану Хмельницькому:

— Це наша «організаційна» лавка, — розповідає Нікіта. — Тут ми планували майже всі останні події — велопробіг та свято Холі. Такий собі генштаб просто неба.

Першим завданням Нікіти для «Дирижабля» було переконати випадкових людей на вулиці сфотографуватися з табличкою «Ми за єдину Україну».

— Почав біля райадміністрації, але першого, хто погодився, знайшов аж біля лікарні. Підходити до людей було лячно. Ніби всіх і знаєш, з усіма вітаєшся — але все одно страшно, хто що подумає. Хто першим мамі розкаже, чим я тут займаюся…

Оля щодо перших відчуттів погоджується. Каже, коли вперше йшла за коментарями до тодішнього голови районного відділу освіти чи священика, колінки тряслися.

— Доводилось брати з собою маму для моральної підтримки, — зізнається дівчина.

У Нікіти ж історія плутаніша, у найкращих традиціях латиноамериканських серіалів:

— Сиджу якось на уроці хімії. І так мені нудно… П’ятниця, перший урок, самі розумієте. Аж тут починає мені хтось незнайомий писати й розпитувати, чи добре я знаю українську. То був Коля Балабан, засновник «Дирижабля». Він вийшов на мене через свою однокласницю, сестра якої — моя ровесниця. Сама вона долучатись не схотіла, порадила мене.

Чому проектом зацікавився Микола? Його історія довша.

— Коли вчився у школі, в нас була велика рок-н-рольна тусівка, робили щороку фестиваль, — розповідає він. — 2000-го виїхав учитись до Києва, але намагався продовжити тут щось робити. Кілька подій вдалось провести, та з часом усе завмерло.

Пізніше знайшов у Києві ямпільчан, які роблять дельтаплани. Намагались разом відновити тут летовище, але знову нічого не вийшло. Втім, бажання робити щось у місті збереглось.

Зараз працюю в інтернет-рекламі, маю справи з сайтами. Коли з інтернетом в Ямполі стало більш-менш, вирішив зробити сайт для міста. Засів за статті про те, як це робиться, сам зробив простеньку сторінку. Ну й почав шукати тих, хто буде писати.

Микола одразу зрозумів, що допомогти в цьому йому можуть лише школярі. Написав оголошення у «Вконтакті», що шукає людей. Кількох дітей знав особисто. Далі ті радили інших дітей, ті ще інших. Назбиралась команда.

Усе це відбувалось восени 2013 року, коли «Дирижабль» лише готувався до запуску. А перший матеріал побачив світ 21 березня 2014-го. Це був фоторепортаж, присвячений ямпільському маршу миру».

На сайті в «Дирижаблю» є все те, що і в «дорослих» видань із мегаполісів: статті із порадами, рубрика «Людина тижня», в якій пишуть про когось із вихідців з Ямполя; опитування серед міської спільноти; добірки актуальних подій чи маршрутів для подорожей.

У вересні 2015-го «Дирижабль» отримав новий поштовх завдяки проведенню у Ямполі… медіашколи. Ні, вам не причулося: в невеличкому містечку у Вінницькій області для студентів та школярів провели справжню медіашколу — нехай не таку пафосну та розпіарену, як столичні активності; але назвіть мені навмання хоча би декілька населених пунктів не-обласного рівня, в яких проходило щось подібне цього року?

Два дні 18 молодих ямпільчан – школярів і студентів – слухали майстер-класи від українських журналістів. А тоді отримали змогу одразу використати нові знання: за всього лиш 24 години діти мали зробити власний журналістський проект. Ним виявився великий матеріал із текстом, фото, відео й навіть малюнком – про те, як облаштувати в Ямполі громадський простір. Абикого на медіашколу не брали. Щоб потрапити туди, треба було написати есе – розповісти, чого бракує Ямполю і що можна змінити в місті.

Молодіжні медіашколи #FreedomUkraine – це проект програми MYMEDIA й Міністерства закордонних справ Данії. Вже другий рік поспіль їх проводять у різних містах України, але вперше організатори дісталися у таке маленьке містечко, як Ямпіль. Доїхали сюди завдяки зусиллям «Дирижабля» та громадської організації «Фонд розвитку ЗМІ», яка нині ним опікується.

На кожну школу запрошують відомих журналістів. Вони розповідають, як влаштовані медіа і що означає бути журналістом, як відрізняти якісну інформацію від фейків. Гостями ямпільської медіашколи стали Андрій Баштовий, співзасновник Hromadske.TV, і Антон Семиженко, журналіст інтернет-видання Insider, а віднедавна – головний редактор проекту «Дирижабль». Також приїхали троє студентів і випускників Школи журналістики Українського католицького університету (УКУ).

Для виконання головного завдання місцева молодь не лише взяла інтерв’ю в мера Ямполя, але й дослідила, як влаштовано креативні простори в різних містах України, і чи можна досвід Києва та Львова перенести на потреби ямпільчан. Потім зв’язались із засновниками Львівської медіатеки та попросили порад для облаштування такого місця в Ямполі.

Перспективи таких проектів, як «Дирижабль», для перетворення локальної спільноти, формування нового громадського дискурсу та якісного зростання малих міст, досить великі, зауважує Андрій Баштовий, більше відомий нашим читачам як журналіст «Громадського телебачення»:

«— Спілкування з дітьми, викладання – це добре. Але в такі моменти мені здається, що я в них вчуся набагато більшому, ніж вони в мене. Ну, що я їм можу розповісти на годину: загальні речі, важливі для мене, але не зовсім важливі для них. Для мене принципово донести меседжі про відповідальність, довіру до медіа та обережність з тими медіа, яким довіряти не варто. Навчити їх фільтрувати інформацію, її джерела, відповідально ставитись до того інформаційного продукту, який вони споживають. Мені важливо про це говорити. Разом з тим є зворотній зв’язок – я намагаюся з’ясувати проблеми, які їх турбують, на що вони звертають увагу.

Регіональні медіа зараз в важкій ситуації. Складнішій ніж в Києві, бо в столиці можна знайти собі окрему нішу, там більший доступ до джерел інформації, а якщо на тебе чинитимуть тиск – можна здійняти більший галас. А в регіонах місцеві чиновники неабияк впливають на медіа. Зарплатня у регіональних журналістів досить низька, відповідно високий рівень спокуси знехтувати журналістськими стандартами. Економічний фактор, зрештою, – вирішальний, є багато професійних та кваліфікованих журналістів, але через низький рівень зарплатні вони знаходять себе в інших професіях.

Журналісти – не люди із іншої планети, а продукт суспільства. Якщо воно корумповане, схильне до надмірних компромісів і може брехати собі, то є висока імовірність того, що журналісти будуть такими самими людьми.

Але я вірю в те, що йде відновлення довіри, а думка місцевої громади може мати велику силу, з точки зору очищення медіа. Після того з’являються люди, що довіряють, хочуть чесної інформації, готові за неї платити. На прикладі «Громадського» знаю, що багато людей готові платити за ініціативу, яка дає їм чесну інформацію, підтримувати тих людей, що цим займаються. Регіональні медіа можуть завоювати цю довіру, якщо вони знайдуть якусь можливість стабільно стояти на ногах. Тоді можна буде змінювати місцеві спільноти до непізнаваності».

 

Фото: «Дирижабль», Hromadske.TV | Матеріал опубліковано в рамках циклу «25 історій про Україну»