«Ми наново винайшли сільське господарство, щоб вирощувати найсмачніші продукти для всіх». Саме таке гасло красується на сайті проекту Iron Ox — першої роботизованої ферми з вирощування зелені в Сан-Карлосі, штату Каліфорнія.
Стартап розміщений на величезній площі в 8000 м². При цьому обслуговують його команда всього з 15 чоловік, що дуже важливо, враховуючи тотальну нестачу аграрних фахівців. Особливістю цієї фермі є те, що тут на рівні з людьми працюють два повністю автономних робота, які роблять посадку, доглядають та збирають врожай. Один із залізних співробітників постійно переміщує величезні піддони з рослинами вагою майже 500 кг, другий займається посадкою, пересадкою по мірі росту рослин і збором врожаю. Управляються роботи розумною програмою «The Brain», яка володіє штучним інтелектом для точного визначення і аналізу складу суміші поживних речовин, в якій ростуть продукти і їх ступеня дозрівання. Ріст рослин забезпечує спеціальна гідропонна система, що включає поживні речовини, розчинені у воді, насиченої киснем.
На даний момент Iron Ox експериментально вирощує тільки листову зелень і трави, але в майбутньому планується посадка і інших більш складних культур.
Співзасновник компанії Брендон Александер (Brandon Alexander) обіцяє врожайність у 26 000 одиниць на рік, що можна порівняти з типовою відкритою фермою по площі в раз 5 більше. Його амбітні плани включають будівництво мережі роботизованих ферм поблизу міст, щоб поставляти споживачам по справжньому свіжі продукти.
«На даний момент свіжі продукти в магазинах досить складно назвати свіжими в прямому сенсі цього слова, тому, що щоб потрапити на прилавок їм доводиться пройти довгий шлях в 3000 км, що часом займає до тижня. Ми хочемо скоротити шлях постачання свіжої листової зелені й овочів, розмістивши робоферми поблизу міст». – каже Брендон.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:
- Syngenta відкрила першу в Україні Лабораторію Цифрових Інновацій
- Людина-павук — забавка чи дійсно корисній винахід?
- Сан-Франциско знову дивує: тепер вже роботизованим бургер-рестораном
Джерело: MIT Tehnology Review