Кожну нову технологію, як правило, ми використовуємо неправильно. Замість того, щоб оновлювати схему роботи з інноваціями, користувачі переносять свої попередні дії і вважають, що чергова розробка тільки полегшує або пришвидшує звичні процеси. Наскільки неправильно глядачі і телеканали використовують smart TV — розбираємо з фахівцями TechCrunch.
Додатки не підходять для телебачення
Новаторство буває невдячним: вишуканий задум авторів ідеї залишається непобаченим публікою — саме це ми спостерігали із появою нових медіаканалів. Спочатку в радіо-шоу примітивно перечитували новини з газет; в перших телевиставах актори читали текст, сидячи перед камерою; навіть перші онлайн-видання копіювали друковані ЗМІ, як за дизайном, так і за контентним наповненням. На черзі — перехід від ТВ-трансляцій до стримінгу, а ми, здається, і досі не зрозуміли, що й до чого і як міняються наші звички, коли глядач не залежить від теле-розкладу.
Всі говорили про завершення ери провідного телебачення, але навдивовижу мала кількість користувачів справді відмовилася від цього контенту. Головна причина полягає в тому, що сервіси стримінгу не задовольняють примхливу аудиторію: ціни зависокі, а наповнення пакетів за підпискою — занадто обмежене. Глядачі й так витрачають багато часу на вибір фільму в умовному Netflix чи Hulu, але обсяг медіатеки для них важливий. Компанії ж пропонують нові ТВ-сервіси і сподіваються змінити користувацькі звички, при цьому не помічають, як змінився запит пересічного глядача до телепродукту. А тому, втрачають власні можливості.
Людям не цікаво, як саме вони отримують контент, та й останнім часом навіть самостійно його не шукають. Інформація знаходить нас через соцмережі, рекомендації друзів чи алгоритмів в програмах, або через автопрогравання наступного ролику. Телеканали, не помічаючи зміни і не сприймаючи відео-на-вимогу, розраховують привчити глядача до своїх правил і досі орієнтуються на застарілі тренди, приймаючи багатомільярдні бізнесові рішення.
Пошук за межами каналів
Користувачі вже не шукають новини безпосередньо на сторінках видавців — скоріше за все, навіть цю статтю ви читаєте, перейшовши за посиланням із соцмереж чи за рекомендацією автоматичних налаштувань. Читач взаємодіє не з виданням, а з матеріалами і агрегатором, який їх збирає. Аналогічно з пошуком музики: аудиторія не заходить на сайт компанії, що видає альбом, а шукає за жанром чи виконавцем. Вже застаріле саме поняття видавця, як особи, що підбирає контент. Сучасному користувачу не потрібні редактори, які сортують новини й статті; визначають, що нас цікавить і компонують це в альбоми, підбірки дайджестів чи навіть в офлайн-конференції. Інтернет спростив випуск медіапродукту і зробив цей процес настільки доступним, що ми постійно перебуваємо в оточенні інформації з самих різних джерел.
У випадку з телебаченням, ми перестали дивитися канали — тепер відслідковуємо окремі передачі, фільми і ТВ-шоу. І пошук відео для вечірнього перегляду починається не з вибору каналу, а з вибору контенту. Після залишається лише знайти платформу, на якій транслюють обраний серіал. Рішення компаній зібрати в одному додатку всі канали і пропонувати користувачу підключення до них через окремий пристрій не відповідає вимогам глядача. Адже, підключивши Apple TV, він змушений обирати серед десятків каналів, що транслюють різноманітні шоу, тобто, рухатися від зворотного. Що потрібно сьогодні — це додаток, в якому можна задавати пошук по контенту, обирати цікаві параметри (назва фільму, ім’я актора чи режисера, жанр, країна виробництва тощо) і автоматично переходити на платформу для перегляду.
Потрібен не список каналів, а перелік доступних програм і фільмів
Хто контролює розклад
Схема з перемиканням каналів у пошуках цікавого кіно була актуальною для телевізорів минулого десятиліття, а сучасні смарт-ТВ повинні запроваджувати нову традицію взаємодії з користувачем. Раніше телетрансляції встановлювали розпорядок дня для цілих країн. Телебачення відбувалося у прямому ефірі, всі глядачі точно знали, коли матимуть перерву між шоу для обговорення його ж з колегами та друзями. Наперед можна було запланувати перегляд комедії у вечір п’ятниці, дитячого шоу — в недільний ранок. Якщо сторонні справи не дозволяли переглянути улюблене шоу, доводилося організовувати запис ефіру.
Все змінилося, коли з’явилося відео за запитом, а рушіями глобальних змін стали онлайн-кінотеатри, найвідоміший з яких — Netflix. Ні телеканали, ні студії випуску фільмів вчасно не передбачили, наскільки сильно змінить індустрію поява таких сервісів. Користувач більше не прив’язаний до телевізійно сітки, йому не потрібно підлаштовувати свій розклад під телепрограму, складену невідомим редактором вечірніх шоу. Хоча і в онлайн-платформах є розклад запланованих прем’єр, а рекомендації можуть нагадувати телевізійну програму, яку планує для глядача алгоритм. Однак, контроль за часом майже повністю перейшов від ТВ-каналів до споживачів — окрім випусків новин, спортивних подій чи популярних заходів, на кшталт Оскару, решту контенту можна переглядати за своїм власним розкладом.
Нове телебачення звільнилося від чіткого розкладу, а інтереси користувачів значно урізноманітнились: аудиторія із задоволенням переглядає і 20-секундні відео, зняті для соціальних мереж, і кількагодинні нові епізоди популярних серіалів, при чому, може довитися їх підряд, протягом кількох днів.
Чого не вистачає в телевізорі
Поки виробники звикають до нових потреб користувача, нам доводиться поєднувати старі продукти із новими звичками. Вже є мобільні додатки для управління «розумним» телевізором, але залишаються необхідними і пульти дистанційного управління. Більшість екранів пропонує нам підтримку 4K-формату, проте одиниці знімають і пропонують широкому загалу такий контент за прийнятними цінами.
Взаємодія з телевізором має починатися з пошуку цікавого ТВ-шоу, а стартовий екран смарт-ТВ — з віконця для введення пошукового запиту, а не переліку каналів, що доступні користувачу. Контент без реклами краще розташовувати в перших рядках, як і відео вищої якості. Оскільки всі підключені пристрої тим чи іншим чином співпрацюють з соцмережами, телевізори повинні видавати підбірку контенту, який переглядали або рекомендували друзі, знайомі і колеги. На додачу до опису художнього чи документального фільму, глядачу може знадобитися інформація про задіяних осіб, історична довідка тощо, і він не захоче вирушати за нею в інтернет з окремого пристрою — розширену інформацію повинен надавати телевізор.
Врешті, глядач звик до інтерактивності, а телевізор залишається доволі пасивним пристроєм. Він має пропонувати користувачу залишити свій відгук чи поділитися контентом, навіть зв’язатися з командою шоу — так само, як це реалізовано у мобільних програмах чи у веб-просторі. Сам мобільний пристрій має бути єдиним додатковим гаджетом для налаштування роботи телевізору. Коли і виробники контенту, і споживачі переборять бажання залишатися із звичками минулого, розпочнеться нова ера справді «розумного» телебачення — цікавого та доступного глядачам, прибуткового для студій.
БІЛЬШЕ ЦІКАВИХ ІСТОРІЙ:
Джерело: TechCrunch