Імперія електронного сміття — один день у Нью-Йорку

Мало хто із нас задумується, на що перетворюються старі телевізори, комп’ютери, приймачі та телефони, після того, як ви від них позбавляєтесь у сервісних центрах чи на барахолці. Журналіст Ендрю Гокінз (Andrew J. Hawkins) та фотограф Амелія Головаті Крейлз (Amelia Holowaty Krales) дослідили колообіг «електронного сміття» у одному із найбільш міст планети — Нью-Йорку.

Новий гаджет із магазину? Швидше за все, що як тільки ви витрачаєте готівку на купівлю нового смартфона або 9,7-дюймовий планшет або 4K / 3D / LED телевізор із пласким екраном, десь у глибинах вашого мозку вже зріє план його утилізації. Завдяки швидким змінам в технології та медіа, а також через падіння цін, викинута «стара» електроніка стала найбільш швидко зростаючим потоком відходів у світі. У США викинули 16 млрд фунтів друкованих плат, транзисторів і жорстких дисків лише за 2014 рік.

Велетенські обсяги для переробки породжують окремий сектор економіки. Утилізація електронних відходів вимагає можливостей для збору, сортування, демонтажу та вилучення вторинної сировини і дорогоцінних металів з цілого ряду пристроїв, а також виділення та утилізації небезпечних відходів. Для того, щоби забезпечити великомасштабну переробку електронних відходів, вам потрібно мати автопарк, армію робітників, досить складських площ, державні контракти. Прибутки невеликі, накладні витрати величезні, а бюрократія — нескінченно заплутана.

«Це — постійний виклик», — каже Джон Шегеріан, генеральний директор одного із великих переробників електроніки у Штатах. Із 7 об’єктів по всій країні, МЕВ є одним з найбільших переробників е-відходів у США. Компанія прийшла в цей бізнес понад 10 років тому. У квітні 2005 року компанія переробила 10 тис фунтів електронних відходів; а у квітні 2015-го ця цифра підскочила до 23 мільйонів фунтів. ERI переробляє велику частину житлових електронних відходів в Нью-Йорку, це — понад 2 млн фунтів. «Це — величезне підприємство для утилізації електроніки, і попри такі значні обсяги, ми досі лише «дряпаємо верхівку» цього айсберга».

США не має федерального закону, що вимагає обов’язкової переробки електронних відходів. Зараз лише у 25 штатах США існують закони, що встановлюють систему фінансування для збору і утилізації електронних пристроїв, а також заборону проти відправки електроніки на звалища. В інших 25 штатах викидати токсичні електронні відходи у звичайний смітник — абсолютно законно.

Є чимало країн, що не ратифікували міжнародний договір щодо попередження скидання електронних відходів: стихійні звалища відпрацьованої електроніки ростуть у Індії, Китаї та Південній Африці. Електронні звалища накопичуються на узбережжях річок в Китаї та Гані. Програма ООН з навколишнього середовища передбачає, що в період між 2007 і 2020 роками обсяг електронного сміття в Індії зросте на 500 відсотків, а у Південній Африці та Китаї — від 200 до 400 відсотків.

У той же час, наше устаткування все складніше і складніше утилізувати. Великі компанії, такі як Apple, HP, Huawei, Amazon і Microsoft, мають докладні протоколи для переробки своєї продукції, але це стосується лише тих гаджетів, які фактично повертаються споживачами через офіційні сервісні центри. Більшість американців викидають свої старі пристрої у звичайні смітники разом із залишками обіду чи побутовими відходами. І лише такі переробники, як компанія ERI, можуть навести в цьому бодай якийсь лад.

Протягом декількох тижнів на початку 2016 року у The Verge відслідковували лише один з незліченних шляхів утилізації електронних відходів по всій країні: повний шлях старої споживацької електроніки — від сміттєвого баку біля житлового будинку на Мангеттені, на місці висадки на острові Стейтен, через сортувальну установку в Нью-Джерсі аж до складу утилізації в штаті Массачусетс. Мета була проста: щоби отримати повне уявлення, куди йдуть усі наші старі телевізори, телефони, комп’ютери.

Об 11 ранку на вітряних лютневих вулицях непоказна біла вантажівка під’їздить до Мангеттен Plaza, 46-поверхівки в «Пекельній Кухні». У цьому районі живе близько 3,5 тис орендарів, багато хто із них — художники. Двоє чоловіків, вбраних у флуоресцентні жовті жилети з логотипом ERI, за допомогою менеджера будівлі забирають сміттєві візки зі старою електронікою і вантажать їх у сміттєвіз.

У сміттєвому баку — телевізори, настільні комп’ютери, стереосистеми, ноутбуки, модеми і навіть жменьки смартфонів і планшетів. За допомогою спеціальних дверей чоловіки завантажують візок в задню частину вантажівки. 50-дюймовий проекційний DLP-телевізор занадто великий для візка, тому його вантажать вручну. Один із водіїв робить знімок запиленого раритету на телефон. Коли-небудь і свій телефон він теж викине ось так. Чи буде його теж перероблено?

Водії завантажать свій автомобіль ще 12 разів до кінця робочого дня. ERI має загалом 4 вантажівки у Нью-Йорку — вони проїздять подібні маршрути щодня, а коменданти будинків очікують на них заздалегідь. Компанія має контракти з 5558 житловими будинками по всьому місту, і кожен район має свої відмінні риси електронних відходів: Мангеттен, наприклад, викидає менший відсоток великих телевізорів, ніж більш приміські Стейтен-Айленд та Квінс.

Звичайно, багато людей у «Великому Яблуці» не живуть в будинках із окремими контейнерами для електроніки. Для таких городян є окремі майданчики у Нижньому Іст-Сайді чи спеціальні склади. У такому центрі було опрацьовано понад 1 млн фунтів електронних відходів в 2015 році. На додаток до утилізації електронних відходів на місці, центр також відновлює стару електроніку для повторного продажу: її купують не лише бібліотеки, але й дизайнери та кінопродюсери для своїх картин, інсталяцій чи мистецьких акцій.

Наступна зупинка для 50-дюймового проекційного DLP-телевізора і його старих компаньйонів захована у промисловій частині Нью-Джерсі. Це — сортувальний об’єкт, де всі електронні відходи Нью-Йорку будуть розділені та упаковані перед тим, як розіслати їх на різні напрямки утилізації. Комп’ютери складені з іншими комп’ютерами, клавіатурами з клавіатурами, телевізори з пласким екраном — із такими ж, як самі тощо. Сірі сміттєві контейнери, які знаходяться в сміттєвих приміщеннях житлових будинків міста, спорожніли. Вантажівки заберуть їх і повернуть назад до будинків у місті.

Усього п’ятеро осіб працюють на складі, що перевантажує 15 тис фунтів електронних відходів щодня. Всередині тут зберігається просто море електроніки, як подрібненої, так і цілої — велетенське кладовище старих телевізорів із вбудованим відеомагнітофоном, телевізорів із декоративними тумбами, комп’ютерних моніторів та іншого причандалля.

В ERI кажуть, що компанія шукає більший простір, де можна почати утилізацію електронних відходів ближче до міста. Послуги із перевезення вантажів і оплата праці — два найбільших напрямки витрат для компанії. Неймовірно дорого відправляти електронні відходи міста на інші об’єкти утилізації в штатах Массачусетс, Індіана та Північна Кароліна — як з точки зору витрат на паливо, так і через оплату робочих рук.

Холлістон, штат Массачусетс — невелике місто приблизно за годину їзди від Бостона. Це — 100 тис квадратних футів для переробки у великій кількості в шаленому темпі. Відвідувачів, що входять у приміщення, зустрічає металевий водоспад із брухту, що ллється з конвеєрної стрічки. Щодня 61 тис фунтів телевізорів і 89 тис фунтів комп’ютерів, ноутбуків, телефонів, а також принтерів, кабельних коробів, ігрових приставок, мережевих адаптерів, і навіть смартфонів, смарт-годинників, фаблетів, фітнес-трекерів, і безпілотних літальних апаратів. Трапляються зовсім нові.

«—Ви ніколи не знаєте, що буде в задній частині одного з цих трейлерів», — Гері Кіт, директор заводу. І він має рацію; в одному з контейнерів на самій верхівці бачимо Apple IIC, прото-ноутбук випущений в 1984 році, в комплекті із оригінальним пакуванням.

Навколо цих куп електроніки відбувається щось скажене. Команди працівників, озброєних спеціальним устаткуванням, рубають ноутбуки навпіл, розбивають екрани, патрають комп’ютери, калічать клавіатури. Один із співробітників у футболці Ghostbusters розриває принтери і громіздкі ноутбуки Toshiba на шматки так, неначе їх зроблено із сірників. Гігантські купи друкованих плат і тертого пластику збираються біля його ніг. Низка конвеєрних стрічок ширяє над головою. Це — ідеальне місце для луддитів із проблемами гніву.

У задній частині об’єкта ховається зелений, незграбний шредер заввишки із триповерхову будівлю. Він займає понад 40 тис квадратних футів простору і складається з ряду конвеєрних стрічок, шейкерів та сортувальників. Метал і пластик тут дрібнять, ущільнюють, просіюють через сито, аж поки він не перетвориться на металевий пил. Десятки поліетиленових пакетів з їх показником ваги — 1418 фунтів; 2581 фунтів; 2299 фунтів — складені в кутку, очікуючи на переплавку.

Але розвантаження, биття на шматки та подрібнення електронних відходів становить лише половину усіх тутешніх операцій. Щоби отримати доступ до крила безпеки даних на об’єкті, ви повинні пройти через металошукач і пройти повз прискіпливого охоронця. Тут акуратні штабелі ноутбуків складені на дерев’яних піддонах, поки команда чоловіків середнього віку із електроінструментами в руках спокійно розбирають кожен із них, стирають жорсткі диски і пхають їх у міні-шредер.

Це — сектор, куди своє електронне сміття здає Її Величність Корпоративна Америка: фірми фінансових послуг, медичні групи, страхові компанії, володарі промислових секретів, які вони хочуть захистити. І тому відправляють свої старі корпоративні ноутбуки на тотальне стирання та переробку. Вся електроніка тут збирається в повній відповідності із вагою матеріалу, який надходить, аж до міліграма.

Процес стирання пам’яті  — не надто швидка процедура: 1 терабайт стирають 10 годин. ERI дотримується політики «нульової терпимості»: якщо компанія не стерла диск, елемент рушає у подрібнювач. Таке підприємство, як ERI, може зібрати 170 тис фунтів міді та 525 фунтів золота, срібла і паладію щомісяця. Куди йдуть ці дорогоцінні метали? На переплавку, Але металургія в США нині знаходиться в занепаді. 15 років тому в Штатах було 23 активних алюмінієвих заводи, нині їх — лише 6. Швидше за все, у майбутньому вся плавка триватиме в таких країнах, як Китай чи Росія, де стандарти безпеки щодо переробки є порівняно нижчими (як і витрати).

ERI каже, що переробляє 98% зібраної електроніки; єдині компоненти, які не піддаються переробці — це деревина зі старих консольних телевізорів і акустичних систем та іншого обладнання, що містить дерев’яні елементи. Потім компанія продає свої дорогоцінні металеві матеріали до двох основних плавильних заводів: LS Nikko, яка базується в Південній Кореї, та Alcoa. Після того, як матеріал обробляється на мідеплавильних заводах для отримання повторної сировини, її продадуть на сировинному ринку. Ціни коливалися дико, бо ринок впав у 2008 році на певному етапі. Тому зараз переробники електронних відходів можуть витрачати більше грошей на утилізацію електроніки, ніж вони заробляють на продажеві переробленої сировини назад до виробників.

У той же час, все більше і більше електроніки викидають на смітник. У всьому світі люди викинули 42 мільйони тонн електронних відходів в 2014 році. До 2017 року глобальний обсяг електронних відходів буде важити стільки ж, скільки 8 великих єгипетських пірамід (якщо вірити ООН) — або 126 будівель Empire State Building. І ця цифра зростає щодоби.

Джерело: The Verge