Міф про те, що відеоігри «вбивають мозкові клітини», як і раніше, живе в масовій свідомості. Але сучасні дослідження малюють куди складнішу і багато в чому оптимістичну картину. Не йдеться про рекламні заяви індустрії — доказова база формується на основі рецензованих публікацій провідних університетів світу.
У жовтні 2024 року нейробіолог Адріан Оуен із Західного університету (Канада) опублікував результати масштабного проєкту Brain and Body. Понад тисячу учасників із різних країн пройшли серію когнітивних тестів — від оцінки пам’яті до перевірки мовних навичок. Висновок виявився недвозначним: відеоігри справді покращують пізнавальні здібності. При цьому психічне здоров’я вони майже впливають. А ось підтримувати душевну рівновагу, як показало те ж дослідження, значно ефективніше допомагають регулярні фізичні навантаження — не менше 150 хвилин на тиждень, як радить ВООЗ.
Жанр вирішує все
Головне значення має не сам факт гри, а її тип. Вчені з Університету Макгілла провели серію експериментів із 64 учасниками, кожен із яких присвятив 90 годин конкретним іграм. Половина грала в шутери від першої особи — Call of Duty, Medal of Honor, інша частина — у тривимірні платформери на кшталт Super Mario 64. Результати виявилися діаметрально протилежними.
Платформери стимулювали зростання сірої речовини в гіпокампі — області, що відповідає за просторову пам’ять та орієнтацію. Зі шутерами ситуація складніша: у 83% гравців об’єм сірої речовини, навпаки, скоротився, тоді як серед не-геймерів аналогічний ефект спостерігався лише у 43%.
Науковці пояснили різницю стратегіями навігації. У мозку існує два базові підходи до орієнтації:
- Просторова стратегія — створення уявної карти з безліччю орієнтирів; активно залучає гіпокамп та зміцнює його.
- Стратегія реакції — механічне запам’ятовування послідовності дій («стимул-реакція»), у якому гіпокамп майже працює, зате активна система винагороди.
Гравці, які використовують просторову стратегію навіть у екшенах, демонстрували зростання сірої речовини. Ті, хто діяв на «автопілоті», втрачали нейронну масу. Отже, важливий як жанр, й те, як людина грає.
Гіпокамп та здорове старіння
Гіпокамп — структура, без якої неможливе ні запам’ятовування, ні орієнтація у просторі. Зниження об’єму сірої речовини в цій галузі пов’язане з підвищеним ризиком депресії, шизофренії, ПТСР та хвороби Альцгеймера.
На щастя, процес оборотний. У дослідженні 2017 року люди похилого віку 55-75 років, які регулярно грали в Super Mario 64 протягом пів року, не тільки збільшили об’єм гіпокампа, але й уповільнили вікову атрофію мозку. Контрольна група без когнітивних стимулів, навпаки, показала природну втрату сірої речовини.
Цікаво, що аналогічний захисний ефект спостерігався й у групи, яка навчалася грі на фортепіано. Це підтверджує загальний висновок: розвиток нових навичок – потужний інструмент нейропластичності, а відеоігри – один із найдоступніших способів залучити цей механізм.
Швидкість реакції та точність
Геймери реагують в середньому на 190 мілісекунд швидше і на 2% точніше, ніж люди, які не грають. Здається дрібницею, але в критичних ситуаціях за кермом, при керуванні технікою, в екстрених обставин це може стати вирішальною перевагою.
Скани мозку показують, що у гравців активніше працюють зони, які відповідають за зорове сприйняття та прийняття рішень. Примітно, що мозок геймерів не жертвує точністю для швидкості: обидва параметри оптимізуються одночасно, чого зазвичай досягти неможливо.
Метааналіз 27 досліджень підтвердив: стратегії та головоломки розвивають аналіз складних ситуацій, екшени — реакцію та просторове сприйняття, а складні ігри на кшталт Dark Souls тренують стійкість до невдач та стресу.
Емоції та соціальні зв’язки
Велике дослідження понад 67 тисяч людей показало, що регулярна гра помітно покращує настрій. У 2020 році Національний фонд грамотності Великобританії оцінював вплив пандемії на школярів та несподівано виявив, що ігри допомогли зберегти соціальну активність.
Зокрема, відеоігри сприяли:
- зміцненню соціальних зв’язків як онлайн, так і офлайн;
- розвитку емпатії — 65% підлітків зізналися, що ігри навчили їх краще розуміти інших;
- появі спільних тем для спілкування — 76% регулярно обговорювали ігри з друзями (для порівняння, книги — лише 29%).
Психологи також зафіксували зміни у структурах мозку, які відповідають за емоційне регулювання. Це руйнує стереотип про «соціальну ізоляцію» геймерів. Зараз у світі грає понад 2,7 мільярда людей, і майже половина з них — жінки.
Діти та ігри: без паніки
Дослідження Х’юстонського університету 2024 року не виявило зв’язку між часом, проведеним за іграми, та розвитком мозку у молодших школярів. На когнітивні можливості не впливали ні тривалість, ні жанр.
Натомість діти, які проводили до трьох годин на день за іграми, показали найкращі результати тестів пам’яті. При перевищенні цього порога позитивний ефект поступово знижувався, але не переходив у негативну зону.
Окремо зазначається, що «навчальні» ігри рідко ефективні для дітей віком до 12 років: їхній мозок розвивається за власними законами й потребує реального сенсорного досвіду, який віртуальні середовища замінити не можуть.
Залежність: біологія ризику
У грудні 2024 року вчені з Рочестерського медичного центру виявили, що у підлітків з ознаками ігрової залежності знижено активність зон мозку, які відповідають за прийняття рішень та задоволення. Це говорить про біологічну схильність деяких людей до формування адикції.
У таких підлітків їжа, хобі та живе спілкування приносять менше радості, ніж віртуальний процес, і мозок шукає дедалі сильніших стимулів. Але самі ігри не є небезпечними — важливо вчасно розпізнати межу між захопленням і залежністю. Заборони рідко працюють, набагато ефективніше розуміння індивідуальних особливостей дитини.
Окрему увагу варто приділяти гучності: геймерські навушники іноді видають до 119 децибелів при звуках вибухів, що перевищує безпечний рівень для дітей.
Ігри як терапія
Найбільш дивовижні результати отримано у клінічних дослідженнях. Пацієнти з шизофренією, які грали по 30 хвилин на день у тривимірні платформери, за вісім тижнів покращили концентрацію уваги та функціональний зв’язок між гіпокампом та префронтальною корою. У них також знизилися негативні симптоми та підвищилася якість життя.
Інше дослідження показало, що спеціально розроблена 3D-гра допомогла людям похилого віку частково компенсувати когнітивні зміни, пов’язані з віком. Такі дані відкривають перспективи застосування ігор для профілактики деменції та хвороби Альцгеймера.
Креативність та багатозадачність
Німецьке дослідження 2024 року показало, що відеоігри посилюють виконавчі функції мозку та стимулюють креативне мислення. При вирішенні нестандартних завдань активуються самі зони, як і за творчої діяльності реальному житті.
Гравці справді краще справляються з багатозадачністю, хоча це може знижувати здатність до рефлексії. Проте в сучасному ритмі життя таке тренування уваги перетворюється на корисну навичку.
Критичний погляд науки
Вчені залишаються обережними в оцінках: позитивні результати частіше публікуються, ніж нейтральні, що створює ефект вижив. Крім того, дослідження розрізняються за методологією, жанрами та тривалістю експериментів, тому порівнювати їх безпосередньо складно — це приблизно як зіставляти вплив плавання та боксу на фізичну форму.
Робота Університету Колорадо 2025 року за участю близнюків показала, що просторове мислення стабільно покращується у всіх гравців незалежно від статі та віку, особливо у тих, хто віддає перевагу стратегії та екшенам.
Що запам’ятати
- Жанр має значення. Платформери та головоломки корисні для гіпокампа, але навіть шутери нешкідливі при усвідомленій стратегії гри.
- Час – ключовий фактор. До трьох годин на день — оптимальний діапазон. Довше ефект знижується, а ризик залежності зростає.
- Вік важливий. У дітей ефект мінімальний, у підлітків та дорослих — виражений, у літніх — може уповільнювати когнітивне старіння.
- Фізична активність є обов’язковою. Ігри тренують розум, але психічне здоров’я підтримують рух та живе спілкування.
- Стратегія вирішує результат. Активне мислення та побудова карток простору ефективніше дій «на автоматі».
Замість ув’язнення
Відеоігри давно перестали бути долею підлітків — сьогодні в них грає майже третина людства. Наука дедалі ясніше показує: за розумного підходу гри стають не загрозою, а інструментом розвитку. Вони здатні тренувати пам’ять, увагу, просторове мислення та навіть допомагати при неврологічних розладах.
Мозок, як і м’язи, потребує тренування. І якщо робити це розумно, відеоігри можуть стати не втратою часу, а інвестицією у власні когнітивні здібності.
Більше цікавого: