Після паузи довжиною півстоліття пілотована космонавтика знову залишає низьку навколоземну орбіту: місячна місія «Артеміда-II» (Artemis II) нарешті стартувала. У ніч проти 2 квітня ракета SLS з кораблем Orion і чотирма астронавтами вирушила до Місяця — це перший подібний політ з часів програми «Аполлон». Але якщо тоді, у XX столітті, головним завданням було долетіти першими, то зараз мета — закріпитися та створити інфраструктуру.
Ракета SLS на стартовому майданчику у Космічному центрі Кеннеді у Флориді
На чому полетіли астронавти
Для подолання гравітації Землі використовувалася ракета SLS (Space Launch System). Це найпотужніший носій в історії NASA, що перевершує навіть легендарний «Сатурн-5», який використовувався в «Аполлонах». Ракета висотою з 30-поверховий будинок на старті важить 2600 т. Її двигуни створюють жахливу тягу, здатну розігнати корабель до 40 000 км/год. На відміну від сучасних проєктів Ілона Маска, ця ракета одноразова і її завдання гарантовано вивести екіпаж на траєкторію до Місяця, після чого ступені просто падають в океан.
Жити екіпажу належить у кораблі «Оріон». У порівнянні з тісними капсулами минулого століття це справжній крок вперед. Житлова площа тут на третину більша, ніж в «Аполлонах». Астронавти можуть стати на повний зріст, зробити розминку та розігріти їжу. Ще один важливий момент – наявність компактного, але повноцінного туалету, тоді як піонерам космонавтики доводилося користуватися пакетами, які клеїлися до тіла.
Інтер’єр усередині макета капсули
Усередині корабель нагадує кабіну сучасного винищувача. Замість сотень механічних тумблерів та циферблатів перед пілотами три великі дисплеї (хоча без перемикачів теж не обійшлося). Розумна електроніка бере на себе рутинні завдання, а корпус покритий посиленим тепловим щитом. При поверненні додому він повинен витримати нагрівання до 2760 ° C — це лише вдвічі менше температури на поверхні Сонця.
Хто і навіщо полетів до Місяця цього разу
За останні півстоліття польоти в космос стали здаватися рутиною, але це оманливе враження. Весь цей час людство не залишало «прибережну зону» Землі — МКС літає на висоті всього 400 км. Місяць знаходиться в тисячу разів далі — на відстані близько 384 000 км. Там немає ні диспетчерів, ні ремонтних бригад, ні можливості негайно спуститися на Землю за кілька годин. Це вже не вахта, а повноцінна автономна експедиція у порожнечу.
Екіпаж місії «Артеміда-II» було затверджено давно. До нього увійшли четверо досвідчених астронавтів: командир Рід Уайзман, пілот Віктор Гловер, а також бортінженери Крістіна Кох та Джеремі Хансен, які відповідають за виконання наукової та технічної програм польоту.
За годинниковою стрілкою, починаючи згори: Віктор Гловер, Джеремі Хансен, Рід Уайзман, Крістіна Кох
Склад команди помітно відрізняється від того, що був у епоху «Аполлонів» — тоді літали винятково білі чоловіки-військові. Цього разу NASA, дотримуючись сучасних стандартів, включило до екіпажу жінку, афроамериканця та представника Канади.
Головне завдання цієї команди — випробувати техніку, а не встановити прапор: вони не висаджуватимуться на поверхню. Корабель здійснить обліт Місяця траєкторією «вісімки», йдучи за її зворотний бік далі, ніж будь-коли в історії. Астронавтам доведеться перевірити, як системи життєзабезпечення справляються з радіацією поясів Ван Аллена і чи корабель може підтримувати життя екіпажу в глибокому космосі протягом 10 днів.
Як проходитиме політ «Артеміда-II» і чому запуск переносили
Старт відбувся в ніч із 1 на 2 квітня. Спочатку він планувався набагато раніше, у лютому та березні, але кілька разів переносився. Затримка була викликана тим, що NASA категорично відмовлялося ризикувати людьми: інженери витратили місяці на повне перебирання електроніки та доопрацювання теплового щита, а також усунення витоків водню та гелію під час репетицій. Крім того, запуск можливий лише у «відчинені вікна» — дні, коли Земля та Місяць займають оптимальне взаємне розташування, що дозволяє ракеті з мінімальними витратами палива досягти супутника.
Маршрут місії «Артеміда-II»: 1–6 – перший етап, 7–8 – другий етап, 11 – третій етап, 12–15 – четвертий етап.
Сама подорож займе близько 10 днів і пройде за сценарієм, який можна розділити на чотири основні етапи:
- Етап I (доба 1). Відразу після старту екіпаж не йде до Місяця, а залишається на витягнутій навколоземній орбіті для тестів. Це страховка: тут, поряд з будинком, астронавти перевіряють системи та вперше намагаються керувати важким кораблем вручну, щоб переконатися, що зможуть маневрувати у разі відмови автоматики.
- Етап II (доба 2-5). Якщо все працює штатно, включаються маршові двигуни та корабель відправляється крізь порожнечу у чотириденний політ до мети. Екіпаж живе за розкладом, тестує зв’язок та стежить за радіаційним фоном.
- Етап III (доба 6-9). Це кульмінація місії. Корабель не виходить на орбіту, а огинає Місяць зі зворотного боку. У цей момент люди виявляться за 400 000 км від Землі — далі, ніж будь-коли. Гравітація супутника спрацює як праща: розгорне і виштовхне «Оріон» назад до дому траєкторією вільного повернення.
- Етап IV (доба 10). Вогняний фінал усієї експедиції. Капсула вріжеться в щільні шари атмосфери Землі на швидкості 40 000 км/год або близько 11 км/с. Температура за бортом підскочить до 2760 °C. Це найнебезпечніший момент: тепловий щит має взяти на себе удар, щоб загасити швидкість.
Успішне приводнення в Тихому океані можна вважати фінальною точкою в іспиті для техніки. Якщо щит витримає, а астронавти повернуться неушкодженими, NASA дасть зелене світло наступних місій. Артеміда-III дозволить пропрацювати складні стикувальні операції й перевірити ключові системи на низькій навколоземній орбіті, а Артеміда-IV стане вже повноцінною висадкою людей на поверхню Місяця.
Що буде далі та навіщо потрібна база на Місяці
Попередні місії «Аполлонів» обирали для посадки екваторіальні «моря» — рівні та добре освітлені рівнини, де ризик аварії був мінімальним. Тепер ціль змістилася на південний полюс, який є однією з найсуворіших і важкодоступних точок супутника. Ландшафт тут разюче відрізняється від звичних пейзажів: це нагромадження гір з перепадами висот більше, ніж в Евересту, і глибоких кратерів, покритих вічною тінню. Сідати набагато складніше технічно, але саме ця дика місцевість приховує головну причину повернення людства.
Науковці NASA підтвердили, що на дні полярних кратерів, куди мільярди років не заглядало сонце, лежать запаси водяного льоду. Це «блакитне золото» сучасної космонавтики. Якщо навчитися його видобувати, можна вирішити відразу три завдання: отримати воду для пиття, виділити кисень для дихання і водень для ракетного палива. Місяць перестане бути просто науковим полігоном і перетвориться на ресурсну базу. Везти воду та паливо із Землі руйнівно дорого, а знайти їх на місці – значить отримати ключ до автономності.
Крім того, вирішиться енергетична проблема. На більшій частині Місяця ніч триває два земні тижні й будь-яка техніка просто замерзає без сонячного світла. Однак на південному полюсі існують унікальні височини, які ще називають «Піками вічного світла». Сонце там майже ніколи не заходить за обрій. Це ідеальне місце для встановлення сонячних батарей, які зможуть постійно живити майбутню базу та зігрівати житлові модулі.
Де житимуть астронавти і як влаштований місячний маршрут
Стратегія повернення кардинально відрізняється від експедицій минулого століття. Якщо «Аполлон» був сольним проєктом однієї країни, то нова програма — це міжнародний проєкт, у якому беруть участь Канада, Європа, Японія та ОАЕ. Спочатку ключовим елементом мала стати близькомісячна станція Gateway — свого роду пересадковий вузол на орбіті Місяця. Але буквально за кілька тижнів до запуску Артеміди-II NASA змінило всю програму: тепер головний акцент зміщений з орбітального хаба на створення інфраструктури, логістики та майбутньої бази прямо на поверхні Місяця.
Візуалізація хаба Gateway з різними модулями
Нова транспортна схема поділяє ролі між державою, міжнародними партнерами та приватним бізнесом:
- Корабель «Оріон». Завдання корабля NASA – доставити людей від Землі до Місяця та повернути назад. Він захищений та надійний, але не пристосований для посадки на Місяць. Під час роботи екіпажу на поверхні Оріон залишається на орбіті та служить кораблем повернення.
- Посадковий модуль. За спуск та підйом відповідають окремі апарати, які NASA замовляє у приватних компаній. Тендер виграла компанія SpaceX з кораблем Starship, а пізніше Blue Origin із модулем Blue Moon. Саме такі апарати повинні забезпечувати транспортування екіпажу та вантажів до поверхні Місяця та назад.
- Базовий табір. Замість життя на орбіті ставка тепер на інфраструктуру на поверхні Місяця. Майбутня база в районі Південного полюса має включати енергетичні системи, техніку, а в перспективі й житлові модулі, де астронавти зможуть працювати довше та впевненіше, ніж їхні попередники.
Такий розподіл робить систему більш гнучкою та економічною. Замість того щоб щоразу збирати гігантську експедицію під ключ, NASA прагматично поділяє ролі. Один корабель відповідає за переліт, інший — за посадку, а основна інфраструктура переноситься на поверхню Місяця, де вона найбільше потрібна.
Крім того, участь десятка країн та приватних корпорацій працює як «політичний щит». Вийти з програми, де зав’язані міжнародні контракти та мільярдні інвестиції, набагато складніше, ніж просто скасувати внутрішнє держзамовлення за зміни влади в США.
Чому польоти на Місяць – це тренування перед Марсом
У глобальному сенсі Місяць — це не кінцева зупинка, а точка пересадки чи випробувальний полігон. Головна проблема перельотів і колонізації криється в відстані. Якщо на місячній станції зламається система регенерації повітря, екіпаж зможе повернутися на Землю лише за три дні. Шлях до Марса займає щонайменше сім місяців в один бік. Там права на помилку не буде і будь-яка серйозна поломка стане фатальною. Тому, перш ніж відправляти людей у таку далечінь, технології обкатують у безпечній близькості від будинку.
Є й інша сила, яка не дає програмі зупинитись: геополітика. На відміну від 60-х США більше не єдиний гравець на цьому полі. Китай активно розвиває свою місячну програму, успішно садить ровери на зворотному боці та планує будівництво власної бази у 2030-х роках. Нові перегони стали прагматичнішими: тепер це боротьба не за престиж, а за ресурси, воду на полюсах і сфери впливу.
Зрештою, місія «Артеміда» є найважливішою віхою в історії освоєння космосу. Ми перестаємо бути туристами, які ненадовго вириваються за межі атмосфери й починаємо вчитися жити на іншому небесному тілі. Цей крок перетворює людство з мешканців однієї планети на вид, здатний освоювати інші світи.
Більше цікавого: