Що приховує від нас Місяць? Частина 1

Про Місяць вже було написано дуже багато. Жодному небесному тілу не приділяли так багато уваги в ЗМІ, як Місяцю. В інтернеті можна знайти безліч фотографій, в тому числі, з близької відстані з борту автоматичних космічних станцій. Не зважаючи на це, Місяць досі приховує в собі безліч таємниць. Багато чого ми дізналися лише зараз, як і багато таємниць і досі залишаються нерозкритими.

Загадка походження Місячної поверхні

Загадка, яка й досі не розкрита на сьогодні – це загадка походження цього небесного тіла, різних форм місячного рельєфу, та в першу чергу – походження кратерів.

Багато кратерів по своїй формі нагадують воронки від бомбардування авіаційних бомб. Деякі фотознімки з часів другої світової війни, де було сфотографовано результати авіа бомбардувань важко відрізнити від фото, які були зроблені з окремих територій місячної поверхні. Така схожість наштовхує вчених на думку, що місячні гори являють собою не що інше, як метеоричні кратери, що утворювалися на місцях падіння гігантських метеоритів.

Частина вчених пов’язують походження кільцевих гір з вулканічною діяльністю на Місяці в минулому, яка могла досягати надто великих масштабів. Вам може здатися, що вулканічні гіпотези заперечують великі місячні кратери. В той час на нашій планеті, де вулканічна діяльність продовжується і дотепер, кільцевих кратерів такого масштабу не існує.

Такий розвиток подій цілком може пояснюватися різними фізичними умовами, що існують на Землі та Місяці та в значно меншій силі тяжіння. Завдяки цьому, однакових по величині сил на Землі та Місяці повинно привести до зовсім інших результатів.

У 1958 році радянському астроному професору Н. А. Козирєву вдалося прослідкувати витік гарячих газів на Місяці. Аналіз матеріалів переконав вчених в тому, що серед цих газів був вуглець, наявність якого характерне для вулканічних проявів. Відкриття вулканічної діяльності на Місяці доказує вірогідність наявності природного газу. Мабуть, це сучасні вияви процесу дегазації місячної поверхні. Завдяки радіоактивному розігріванню з місячних глибин продовжують виділятися летучі речовини.

Нові факти, що стосуються проблеми походження місячного рельєфу, допомогли знайти деякі фото іншої сторони Місяця, що були отримані з борта станції «Зонд 3». Так вже сталося, що на тій частині, яку ми не бачимо з Землі, існують мореподібні впадини, дно яких не мають звичайного темного покриття. В деяких з них відсутні будь-які залишки лави та плавлених порід.

Цей цікавий факт говорить про те, що впадини, про які йде мова, скоріш всього, сформувалися шляхом самостійної еволюції місячної кори. Якби такі заглибини виникли внаслідок метеоритних ударів, то в них обов’язково знайшли б сліди плавлення, або замерзла лава виливалась крізь тріщини.

На тих же фото зображені протяжні ланцюжки невеличких кратерів, які розходяться, ніби, зі спільного центру. Важко уявити, що виникнення таких ланцюжків може виявитись наслідком випадкових потраплянь метеоритів.

Битва двох гіпотез

Вулканічна та метеорична гіпотези походження основних форм місячного рельєфу досить особлива. Зазвичай, в тих випадках, коли щодо будь-якого питання існують протилежні точки зору, відкриваються факти, які вказують на правдивість однієї з них. Але з «місячними» гіпотезами все інакше. Які б нові факти не помічали б дослідники нашого космічного супутника, вони можуть бути рівними за успіхами, які можуть бути пояснені як на користь метеоритної, так і на користь вулканічної гіпотези.

У чому ж справа? Щоб відповісти на це питання, дозволимо привести деякий приклад з області математики. Між спеціалістами з геометрії достатньо довго існувала суперечка про те, який же знак, плюс або мінус, треба ставити перед одним із членів рівняння. Кожна зі сторін приводила свої переконливі аргументи на користь своєї точки зору, але водночас не могли довести неправоту протилежної сторони. Ця суперечка вкінці кінців, стала традиційною і, можливо, продовжувався б і досі, якби не вклинився один юний математик. Ознайомившись із темою, він вивів до досить несподіваного висновку. Якщо ні одна зі сторін не може довести неправоту іншої, мабуть, обидві сторони мають рацію. Можна ставити плюс, але якщо поставити мінус, нічого не зміниться. Для наших місячних гіпотез це означає, що, скоріш за все у формуванні місячної поверхні брали участь як вулканічні, так і метеоритні сили.

До недавнього часу Місяць вважався абсолютно мертвим світом, де не ставалося ніяких змін взагалі. Але виявлення газу там показало, що дослідження не стоять на місці. На Місяці й досі працюють досить потужні сили, що здатні впливати на місячний рельєф. Це дозволяє поглянути на явища дещо з нового боку.

Колір та структура поверхні Місяця

Мова піде про зміну кольору окремих ділянок місячної поверхні. Наприклад, було помічено, що під час повного місяця, середина одного з морей, Моря Ясності, забарвлюється зеленувато-сірим відтінком. Це забарвлення насправді досить слабке та нечітке.

В іншому місці, на північному заході від кільцевих гір Аристарх та Геродот, на багато кілометрів тягнуться пагорби та гори. Зазвичай, у них майже такий самий колір, як і в решти частини місячної поверхні. Але близько до повного місяця вся ця область стає жовто-зеленою. І це не просто легкий відтінок, а справжній повноцінний колір. Під час першої та останньої четверті близько до середини місячного диску можна спостерігати за великою розпливчатою плямою. Вона, ніби тінь, закриває навіть деякі гірські ущелини, так що їх вершини стають ледь помітними. Але все-таки, це тінь.

Якщо йти на схід від цієї плями, то там можна побачити ще одну пляму зеленувато-жовтого кольору. Під час повного місяця ця пляма стає дуже темною, а посередині з’являється світле коло.

Астрономи вважають, що зміна кольору відбувається періодично, згідно зі зміною місячних фаз, тобто, зі зміною висоти Сонця над місячним горизонтом. Не виключена можливість, що подібне явище пов’язане з умовами освітлення та нагрівання місячної поверхні сонячними променями.

Загадка кратерів німецького астронома Шмідта

З іншої сторони, цілий ряд змін, які були зареєстровані вченими на поверхні Місяця, безумовно пов’язані з діями внутрішніх сил.

Одна з таких змін була вичислена ще в минулому сторіччі у кратері Лінней. Цей кратер розташований дещо окремо, має розмір біля 10 км. Він настільки глибокий, що за ним можна слідкувати навіть в прямому освітленні. В період з 1841 по 5843 рр. німецький астроном Ю. Шмідт зробив декілька замальовок кратеру Лінней. Усі вони виглядають практично однаково. Але через 20 років Шмідт направив свій телескоп на той же район місячної поверхні та по справжньому здивувався тим, що відомий йому кратер так несподівано зник. На його місці залишилося тільки незрозуміла біла пляма.

Відкриття Шмідта наробило великого галасу та прикувало багато очей інших дослідників до зникнення кратеру. Останні дослідження тільки підтвердили відомий висновок Шмідта. Глибокий кратер Лінней зник, залишившись лише на малюнках дослідника Шмідта.

Якщо брати до уваги теорію про мертвий та холодний Місяць, випадок зі зникненням кратеру здається справді нереальним. Але беручи до уваги останні відкриття, які говорять нам про деяку діяльність внутрішніх сил Місяця, подібні події виглядають досить природними та закономірними.

Читайте продовження статті про таємниці Місяця у другій частині.

БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:

Джерело: The Verge