Сучасні технології та майбутнє українських бібліотек

За 2 тижні українські студенти та школярі знову сядуть за парти, заповнять аудиторії вишів та почнуть опановувати «граніт науки». Здобуття нових знань та процес навчання на сьогоднішній день спирається на сучасні технології чи не найбільше. Втім, залишаються ще бібліотеки — перехідний елемент між старим класичним процесом «книжкового» навчання (де весь навчальний курс зберігається у зібранні з десятка важких друкованих томів) та сучасністю (де вміст «Британіки» зберігається в «хмарному» інтернет-сховищі). Наскільки українські бібліотеки готові до впровадження сучасних технологій в новому навчальному році — в рубриці «Тема тижня».

Ми вже якось торкалися тематики онлайн-освіти в Україні. Проблеми з інфраструктурою, теоретичною та юридичною базою для впровадження повноцінної електронної освіти властиві не лише освітньому процесу, але й форматам зберігання та передачі знань. Достатньо поглянути на дизайн та структуру більшості українських бібліотечних сайтів, щоб зрозуміти, наскільки велика прірва пролягає між вітчизняними та закордонними бібліотеками.

Редизайн сайтів та приведення їх до відповідності вимогам юзабіліті і сучасного вигляду, звичного для молоді, а не до моделі дизайну кінця 90-х років ХХ століття — те, з чого варто було би почати зміни у вітчизняних бібліотеках із точки зору використовуваних технологій. Тим більше, що українські науковці вже отримали можливість бути учасниками загальноєвропейських наукових процесів.

Відкритий доступ до електронних архівів документів та першодруків (як і сама наявність таких архівів) — одне із першочергових завдань, яким мала би перейнятись не лише держава в особі Міністерства освіти і науки, але й окремі приватні інвестори та меценати. Цифровий формат зберігання текстів, альбомів, періодики та публіцистики не лише убезпечив би культурну спадщину від негативного впливу часу (адже друкована книга чи старовинний рукопис руйнуються часом навіть не за десятиліття, а за роки). Такий підхід дав би доступ до культурних набутків набагато більшій кількості студентів та учнів. Адже не всі з них можуть потрапити до бібліотечних фондів та музеїв, щоб ознайомитися із рідкісними виданнями чи першоджерелами.

Наступна складова, яку не завадило би впровадити українським бібліотекам — це електронні абонементи. Електронний абонемент (безкоштовний для учнів та студентів і оплачуваний — для решти бажаючих) у поєднанні із доступом до цифрових фондів зробив би українські бібліотеки зручним робочим інструментом для молодих науковців незалежно від поточного їх місця перебування. Адже сучасна наука, завдяки інтернет-доступу, може однаково успішно проводити теоретичні дослідження будь-де. Українські бібліотеки та наукові бази поки що залишаються здебільшого відокремленими від процесу загальної інтеграції — саме через відсутність і англомовного інтерфейсу, і цифрової бази (за невеликим винятком), і можливості отримання електронних абонементів чи доступу до публічних онлайн-фондів (як це вже зроблено в США та Великобританії).

Ну і звісно, фундаментального оновлення потребує саме визначення бібліотеки як публічного простору. Українські бібліотеки при школах та університетах  – це здебільшого закрите і не надто привітне приміщення, куди молодь навідується неохоче, скоріше як в «прокляте місце». Перші цікаві експерименти у зміні такого стану справ вже відбуваються — бібліотека стає місцем, де не лише видають та зберігають книжки, але й проводять культурні заходи, публічні читання та обговорення, використовують технологічні здобутки сучасності для кінематографу, музики, медіа.

Технології можуть змінити чимало в реальності українських бібліотек, навіть якщо не очікувати на допомогу від державних структур. Питання лише в тому, чи захочуть самі бібліотекарі допускати такі зміни, які вже впроваджують волонтери чи активісти — поки що в якості разових експериментів.

Фото: Chytomo, Ohmyworld.ru