Сучасні засоби зв’язку є кульмінацією розвитку радіоаматорства. Основним прагненням радіолюбителів середини XX століття було досягти вільного спілкування на відстані. Спочатку зробили великі лампові передавачі з потужними антенами, потім з’явились менші транзисторні радіостанції, і врешті, все перейшло в мініатюрні схеми на мікропроцесорах (саме вони стали основою для мобільних телефонів та комп’ютерів).
Герой сьогоднішнього матеріалу — радіолюбитель зі Світловодська Леонід Пасько. Він — один із тих, хто розвивав радіолюбительський рух на теренах України одинм із перших і розробив приставку до радіоприймача із дальністю зв’язку до 100 км. Крім того, пан Леонід розвиває Пластовий рух серед молоді та має скаутську радіостанцію:
Про радіоаматорів після Другої Світової
Електроенергія в селах на Дніпропетровщині з’явилася наприкінці 50-х років ХХ ст. До того часу ми, школярі, уроки готували при ґасових лампах та олійних каганцях. Зі світлом під час хрущовської «відлиги» прийшло дротове радіомовлення. Альтернативою до офіційних радіопередач було користування висококласними радіоприймачами, які тоді ж з’явилися у вільному продажу — «Балтика», «Урал -57» та інші. За допомогою лампової приставки на 6п3с їх можна було перетворювати у радіопередавач.
У нашій школі новатором радіаматорства був син директора школи Микола Царицин, який вчився на клас старше за мене. Він познайомив мене із конструкцією радіопередавача і допомагав їх конструювати. Цей прилад можна було змайструвати з того, що було під руками, всього за декілька годин. Нова справа полонила більшість учнів від 7 по 10 клас. Середньохвильовий ефір заповнився дитячими голосами, які під різноманітними позивними (наприклад: «фортуна», «педагог», «кристал») нелегально транслювали музику та спілкувалися між собою.
Далі я продовжив цю захопливу справу радіоаматорства у навчальному закладі у Дніпропетровську та під час служби на Чорноморському флоті. Військову службу проходив радистом на есмінці «Благородний» в акваторії Середземного моря та Атлантичного океану. Завдяки знанням з радіо нам вдавалося забезпечити корабель зв’язком у складних умовах тропіків, поблизу берегів Гвінеї.
До 1968 року умови для розвитку підліткового та молодіжного радіоаматорства були сприятливими. Країні необхідні були кваліфіковані спеціалісти в галузі електроніки, кібернетики, радіозв’язку. Тому влада не заважала розвитку нелегального радіомовлення. Так, в журналі «Радіо» систематично публікували схеми та практичні конструкції для радіолюбителів.
Але внаслідок подій «Празької весни» відношення до радіоаматорів змінилося на протилежне. Адже під час окупації тодішньої Чехословаччини радянськими військами чеські радіоаматори проводили велику інформаційно-роз’яснювальну роботу в ефірі та — фактично — координували діяльність руху опору Чехії. Тому рішенням Бюро ЦК КПРС від 1969 року було розпочато боротьбу із самодіяльним радіоаматорством. І коли я повернувся у 1973 році зі служби, у середньохвильовому ефірі лишилися лише «Маяк» та «Промінь».
Про формування субкультури
Радіотехнічний рух виник через потребу тодішньої молоді у спілкуванні та сучасній музиці, доступ до якої був обмежений цензурою. Фактично це був аналог сучасних соціальних мереж та мобільного зв’язку. В ефірі можна було запитати про новинки музики, поділитися ними, обговорити технічні питання. Наприклад, якщо дипломат із Москви привозив синові нову платівку The Beatles, запис за годину звучав в ефірі аматорських радіостанцій, а через день – був на бабінних записах в магнітофонах всього Союзу.
Таким чином, виникло своєрідне братство радіоаматорів, які пізнавали один одного за особливими прикметами, за певним сленгом, таким як «73», «СК». Технічним новаціям навчалися зазвичай самостійно та через обмін досвідом. Також були видання: «В помощь радиолюбителю», «Радіо», а в більшості – з перемальованих від руки схем.
У великих містах працювали станції юних техніків, в яких діяли радіогуртки і колективні радіостанції. На колективних радіостанціях, користуючись досить простим запасом англійських слів, можна було вже працювати з радіаматорами зі всього світу. Там же можна було отримати офіційний дозвіл на радіостанцію. Перший позивний мій був UB5JNJ. Це було в Криму, в Євпаторії.
Коли я став працювати в міжнародному ефірі, то дізнався, що рух радіоаматорства має загальнопланетарний масштаб. Наприклад, якщо в Радянському Союзі у 80-ті роки було близько 40 тис радіостанцій, то Японія тоді ж мала понад 1 млн власників радіостанцій. Процедура отримання ліцензій за кордоном була проста і доступна для кожного бажаючого, а у нас потрібно було роками чекати на ліцензію. Радіостанцію потрібно було зробити власними руками – за кордоном же вони були у вільному продажі.
Радіопередавальна приставка до радіоприймача, зконструйована Леонідом Пасько. Забезпечує зв’язок на відстані до 100 км
Про занепад радіоаматорства та сучасність
Величезний удар по радіоаматорству було нанесено після тої ж «Празької весни» 1968 року, коли відбулася масова конфіскація радіостанцій та адміністративне переслідування самодіяльних радіолюбителів. Після цього аматорство в попередніх масштабах вже не відроджувалося.
Друга причина — це припинення фінансування гуртків в школах, дитячих клубів при ЖЕК, станцій юних техніків тощо. Тому що інтерес до радіосправи найчастіше виникав в юному віці. Звісно, що насичення сучасного життя засобами зв’язку — смартфони, інтернет, — також вплинуло на ситуацію. Якщо сьогодні відвідати збори радіоаматорів, то побачимо, що в основному це — люди старшого віку. Відсоток молоді незначний.
Що цікаво, до цього часу збереглася нелегальна робота радіоаматорів на частотах «піонерського» діапазону: середніх хвилях та на 3 Мгц. Взагалі ж короткохвильовий ефір полишають комерційні радіостанції, і він напівпорожній. Тому смуги частот, в яких працюють радіоаматори, зараз розширилися; і цей вид хобі може бути доступний кожному — дуже просто оформити позивний, купити радіостанцію і працювати в ефірі.
Також сьогодні проводяться дуже цікаві радіоекспедиції в безлюдні місця планети: на острови, Антарктиду, в пустелі. Тобто зараз це – дуже цікаве дозвілля.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Про радіотехнічний розвиток Пластового руху
Знання в галузі радіотехніки допомагають мені також у пластовому житті. Щорічно наша колективна радіостанція представляє ПЛАСТ України на міжнародній скаутській зустрічі в ефірі — так званому «Радіоджемборі». Мільйони дітей світу знайомляться, спілкуються в ефірі, діляться своїми скаутськими досягненнями.
У 2002 році під час проведення «Джемборі» в Україні ми організували зв’язок між мандрівними таборами в Карпатах за допомогою переносних короткохвильових радіостанцій «Карат». Так, наприклад, табір «Говерла» вдалося своєчасно зняти з маршруту під час проливних дощів.
Про FM та інтернет-станції
Звісно, що сучасна культура FM-радіостанцій та першого радіоканалу досить примітивна, і діти в моєму гуртку сказали б, що це — «отстой». Інтернет відкрив двері нових можливостей. Він дає нагоду знайомитися із колективною творчістю радіоаматорів всього світу і можливість користування віддаленими радіоприймачами будь-якого міста світу. Я можу через інтернет зареєструватися і користуватися радіостанцією, наприклад, у місті Торонто чи будь-де, де є радіолюбителі.
Як врятувати радіоаматорство в Україні
Радіоаматорство розвиває людину як творчу особистість. Немає такої галузі сучасної діяльності, в якій радіолюбитель не зміг би себе реалізувати: і менеджмент, і агрономія, і будівництво. Радіолюбитель є одночасно конструктором, дизайнером, маркетологом, дослідником.
В першу чергу, потрібно змінити зміст шкільної освіти. Необхідно знову почати фінансування мережі шкільної гурткової роботи, яка зараз зовсім занехаяна. В школу повинно прийти більше вчителів-чоловіків, які будуть займатися фізикою, трудовим вихованням та вести різноманітні технічні гуртки. Інтернет сьогодні переповнений радіоаматорськими тематичними сайтами — і ті, кому цікава така інформація, можуть відшукати її, наприклад, тут або тут. За весь час існування в Україні радіоаматори підготували велику кількість спеціалістів, які зараз використовують свої знання в якості військових та волонтерів в рамках АТО на Сході. І не лише у радіозв’язку, а й у саперній справі, роботі з безпілотниками, пеленгуванні. Особисто мої учні є саперами, зв’язківцями.
Молоді, яка цікавиться конструюванням та винахідництвом, я бажаю бути наполегливими і відданими своєму захопленню.