Коли йдеться про вибух та ядерні технології на території України, як правило усі одразу згадують Чорнобильську катастрофу. Її річницю та жертв цієї трагедії ми вшановуватимемо у квітні. Втім, в історії нашої країни було щонайменше 2 епізоди використання ядерних зарядів у промислових цілях, один із яких теж був невдалим, а ефективність іншого було визнано сумнівним. В циклі «25 історій про Україну» згадуємо про експерименти радянської науки із «мирною» ядерною зброєю (або її аналогами) на території колишньої УРСР.
Перший промисловий «Факел»
Все почалося 1968 року неподалік від села Хрестище на Харківщині. Тоді геолого-розвідувальними роботами було виявлено велике газоконденсатне родовище, запаси якого оцінювалися в 300 мільярдів кубометрів природного газу. За три роки на його території запустили 17 експлуатаційних бурових свердловин. Однак більшість свердловин працювали в умовах аномального внутрішньопластового тиску, який сягав понад 400 атмосфер. Видобуток тривалий час здійснювався на власний страх і ризик із порушенням експлуатаційних умов — і це призвело до перетікання конденсату та фонтанування зрідженого газу. В результаті інциденту на свердловині спалахнула масштабна пожежа — факел над газовим родовищем здійнявся на десятки метрів, горіння тривало майже рік, а всі спроби загасити його закінчувались нічим. Буровий комплекс поглинув провал, пожежа загрожувала поширенням на інші свердловини — і тоді керівництво вирішило спробувати технологію гасіння пожежі, аналогічну до гасіння газового факела на масштабному загорянні в Узбекистані.
Пропозицію інженерів та вчених прийняли, і постанову про застосування промислового ядерного вибуху для зупинки газового фонтану підписали особисто голова ЦК Леонід Брежнєв та Олексій Косигін. Хоча йшлося про ядерний заряд, військові в операції задіяні не були — більше того, не стали залучати навіть міліціонерів з України. Охорону місцевості навколо майбутнього місця вибуху було доручено військам КДБ і підрозділам МВС СРСР з Москви. Підготовка велась в умовах суворої секретності — всім учасникам надійшов наказ підписати папери про нерозголошення державної таємниці на 15 років.
Вибух мав бути підземним, тож зі сторони аварійної колони пробурили похилу свердловину завдовжки 2,4 тис м, помістивши у неї спецзаряд, який від свердловини відділяло 20 м. Зону навколо вибуху готували 4 місяці, розділивши її на кільця радіусом 3, 5 і 8 км. На межах кожної із зон були розміщено піддослідних тварин — кури, кози і вулики з бджолами, аби проконтролювати ймовірний рівень радіаційного ураження. Оскільки поблизу ймовірної 8-кілометрової зони була траса Москва-Сімферополь та й саме селище, людей було евакуйовано.
9 липня 1972 року, рівно о 10 годині ранку за місцевим часом ядерний пристрій здетонував. Детонація викликала за 20 секунд масштабний викид суміші природного газу та породи висотою в 1 км. Вибух не лише не допоміг зупинити викид та пожежу, але й посилив її. Гасіння завершилося лише за декілька місяців засобами будівельної техніки та із використанням бетону.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Повернення населення відбулося в зону ураження того ж дня, хоча усі піддослідні тварини загинули. Замірів радіаційного ураження та контролю онкологічних захворювань за рік після вибуху не було; інформація про реальні наслідки використання ядерного заряду була засекречена. Рік тривали роботи із відновлення будинків, знищених ударною хвилею. Декілька місяців, поки тривала пожежа після вибуху, в селищі встановилися «білі ночі», тварини та домашня птиця перестали дотримуватися природних циклів, чимала кількість населення скаржилися на безсоння, головні болі та погіршення стану здоров’я. За деякими джерелами, частина населення виїхала, а місцеве керівництво приховувало інформацію про масштаби радіаційного забруднення та факт ураження навіть Київської області радіаційним слідом від вибуху.
Донецький підземний вибух «Кліваж»
Об’єкт «Кліваж» — підземний ядерний вибух у мирних цілях, який став другим на території України, і цього разу був спрямований на вирішення питань вугільної промисловості. Ядерний заряд було використано на Донбасі у східному крилі шахти «Юнком» (м. Юнокомунарівськ, Єнакієвської міськради, ВО «Орджонікідзевугілля») на глибині 903 16 вересня 1979 року о 9 ранку. Метою стало зниження напруги в гірничому масиві, що врешті-решт мало підвищити безпеку відпрацювання вугільних пластів. До того часу різко зросла кількість викидів вугілля та породи через інтенсивний тектонічний рух.
В результаті ядерного вибуху виникла порожнина радіусом 5-6 м, навколо якої сформувалася зона зім’яття і дроблення радіусом 20-25 м. Чиновники доповіли, що зміни радіаційного фону не було зафіксовано. Втім, хоч і було зафіковане зниження частоти викидів вугілля та породи було навряд чи тим, що можна було досягнути виключно за рахунок ядерного вибуху. В «нульові» екологи почали бити на сполох через небезпеку затоплення шахти «Юнком», де здійснено атомно-вибуховий експеримент «Кліваж» — таке затоплення могло викликати радіаційне ураження підземних вод на значній території. Населення міста протягом десятиліття після вибуху скоротилося на 2 тис осіб — невідомо, чи стало це результатом ядерного вибуху. Точний стан об’єкту «Кліваж» на сьогоднішній день невідомий — станом на березень 2016 року на тій території тривають бойові дії в зоні АТО.
Обидві ці історії — лише невеличкий епізод в географії та хронології «мирного атому» в Радянському Союзі. Вікіпедія твердить, що у період з 1965 по 1988 рік в СРСР було проведено 124 мирних ядерних вибухи в інтересах народного господарства ( у тому числі 117 — поза межами ядерних полігонів). З них три («Глобус-1» в Івановській області, «Кратон-3» і «Кристалл» в Якутії) супроводжувалися аваріями, при яких відбувся витік продуктів радіоактивного розпаду. За свідченнями академіка О.Яблокова та офіційною статистикою, забруднення території відбулося в 4-х випадках (об’єкти «Кратон-3», «Кристал», «Тайга» і «Глобус-1»). До 1994 року в 24 випадках з 115 залишилися «локальні надфонові забруднення навколо свердловин». «Міні-ЧАЕС» розігрувалися в багатьох республіках тодішнього Союзу — просто про них заведено було мовчати.
Джерела: «Атомна енергетика в Україні»; портал «Аратта»; Database of nuclear tests, USSR: part 3, 1979–1990.