Для вивчення дикої природи Найєма Харріс (Dr. Nyeema Harris), доцент кафедри екології та еволюційної біології в Мічиганському університеті, використовує камери з дистанційним управлінням, які починають знімати при виявленні руху. Харріс не займається антропологічними дослідженнями, але іноді на її фотографіях все ж виявляються люди.
У період з 2016 по 2018 роки Харріс очолювала дослідження, що проводилося за допомогою прихованих камер в Буркіна-Фасо і Нігері. Його метою було вивчити звички західноафриканського лева, що знаходиться під загрозою зникнення. Однак камери в підсумку зафіксували так багато людської діяльності, що Харріс вирішила включити у свою роботу і її. Вона порівнювала заяви людей про відвідування заповідника з їх реальними діями. «Дані виявилися дійсно цікавими, і я була змушена їх розкрити», — говорить Харріс.
Знімки людей, які камери ненавмисно роблять в дикій природі, називають «випадковим людським уловом». З дослідження Кембриджського університету 2018 року слідує, що серед вчених їх отримувала не тільки Харріс. В опитуванні взяли участь 235 дослідників з 65 країн, і 90% з них заявили, що їхні камери регулярно знімають людей, причому навіть у віддалених заповідниках.
Майже половина респондентів повідомляла про виявлену незаконну діяльність, в тому числі браконьєрство, в правоохоронні та природоохоронні органи, а також ЗМІ. При цьому тільки 8% проектів були спочатку націлені на фільмування людей.
З 1990-х років камери стали важливим інструментом для екологів і природозахисників. Вони допомогли задокументувати ряд рідкісних видів, що перебувають під загрозою зникнення, а також розібратися в змінах екосистем. По всьому світу встановлені десятки тисяч прихованих камер. Деякі дослідники припускають, що ця мережа в кінцевому підсумку буде відстежувати стан природи в режимі реального часу. Але етичні правила використання кадрів з людьми все ще обговорюються.
Багато хто не хоче потрапляти на відео. В опитуванні Кембриджського університету 76% респондентів повідомили, що люди, які опинилися поблизу втручалися в роботу їх пристроїв: розбивали, закривали об’єктив, забирали SD-карти або самі камери. В одному випадку навіть спалили дерево, до стовбура якого була прив’язана камера. На думку опитаних, основна причина таких дій страх: перед державою, наукою, стеженням або комбінацією цих трьох елементів.
Щоб захистити обладнання, деякі дослідники платять місцевим жителям або домовляються з ними іншими способами. Багато вчених намагаються переконати їх, що камери використовуються тільки для фільмування дикої природи. Однак у людей все ще можуть бути вагомі підстави для побоювань з приводу отриманих кадрів.
Щоб класифікувати тисячі зображень з камер, дослідники часто завантажують їх у загальнодоступну онлайн-базу, де добровольці ідентифікують об’єкти на знімках. Це може означати, що кожен кадр можуть побачити 20-30 сторонніх людей.
Біолог Мередіт Палмер, яка у своїх дослідженнях використовує записи з камер в США та Африці, каже, що вчені дійсно намагаються розв’язати проблему конфіденційності. За її словами, зображення з людьми негайно видаляються. Деякі бази даних, в тому числі eMammal, не приймають кадри, на яких присутня людина. Інші розмивають або приховують обличчя.
Палмер також розв’язує проблеми машинного навчання, викликані наявністю людей на фотографіях. «Ми особливо сподіваємося на ефективність машинного навчання в фільтрації зображень з людьми, щоб вони взагалі не потрапляли в інтернет», — сказала вона.
Деякі вчені вважають, що не варто повністю відмовлятися від використання кадрів з людьми. «Зростає обсяг людського тиску, людської активності й площ, які людина ділить з дикою природою. І ви збираєте ці дані, нехай і випадково, але не користуєтеся ними, не включаєте у свої роботи … Я думаю, що такого роду дослідження можуть дати багато інформації для роздумів про стратегії співіснування», — говорить Харріс.
Вона сподівається, що її дослідження продемонструє, як люди й дика природа можуть співіснувати в захищеній екосистемі, і що ситуація складніша, ніж типова модель «браконьєри проти природи».
Однак зображення людей з дослідження Харріс також використовували правоохоронні органи та керівники заповідника, які стали співавторами роботи. Навмисно чи ні, наука включилася в стеження.
«Думаю, що в міру розвитку таких проектів все важливіше будуть ставати розмови про те, як ми використовуємо кадри з людьми. Як виглядає конфіденційність? Передавати їх правоохоронним органам? Чесно це? Чи справедливо? Чи виправдано?» — додає Харріс.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:
- Відчуй себе на Пандорі: що вміє екзоскелет для «Аватара»
- Що таке біофільний дизайн та як він робить нас щасливішими
- Відновлювані джерела енергії: боротьба технологій і політики
Джерело: Medium