Що спільного у надгробків та телефонів? Відповідь: рабська праця

Ви напевно ніколи не задумувалися про те, звідки беруться кремній, золото, платина, рідкоземельні метали та дорогоцінні камені для годинників, мобільників, ноутбуків та прикрас. Між тим, над видобутком сировини для всіх цих звичних нам пристроїв працюють робітники, яким не доплачують за шкідливі та небезпечні умови праці. Саме про них йдеться у книзі «Blood and Earth» Кевіна Бейлза (Kevin Bales), уривок якої ми для вас переклали.

Що спільного у надгробків та телефонів? Відповідь: рабська праця

* * *

Ми вважаємо, що Стів Джобс у своїй чорній водолазці — це і є ключ до походження наших iPhone. Купівля айфону — щасливий момент життя. А от пошуки надгробку для похорону — в жодному разі не щасливий момент. Коли приходить смерть, це втрата, яка виходить за будь-які рамки, і більшість надгробків куплені в тумані горя. Смерть — найдраматичніша і одночасно найбуденніша подія в житті, яка не визнає ніяких винятків. З огляду на передбачуваність смерті здається дивним, що Німеччина відчуває дефіцит надгробків. Це не тому, що німці не знають, що збираються померти. Така ситуація — скоріше продукт повного контролю уряду над смертю та похованнями. Кожен, хто вмирає, повинен бути бальзамованим перед похованням, наприклад, і кремованих можна поховати тільки на затверджених кладовищах, а розсіювати прах над садами чи водоймами заборонено. Правила є у великій кількості — йдеться про похорон і навіть розміри надгробків. Є вимоги до якості і форми трун і склепів — і все це офіційно регулюється. Через це у німців навіть виник жарт: «Якщо ви відчуваєте нездужання, час взяти відпустку, бо ви не можете дозволити собі померти в Німеччині».

Граніт для німецьких надгробків походив колись із мальовничих гір Гарц, але тепер ніхто не має права мати там шахти і псувати цей захищений національний парк, улюблене місце туристів. Так, наприклад, як і Франція та багато інших заможних країн, включаючи Сполучені Штати, Німеччина імпортує свої надгробні плити з країн, що розвиваються.

Деякі з кращих і найдешевших надгробків привозять із Індії. У 2013 році Індія виробила 35,342 млн т граніту, що робить її найбільшим в світі виробником цього матеріалу. Додайте до цього зростаючий попит на гранітні кухонні стільниці в Америці і Європі — бізнес процвітає. Є більш дорогоцінні мінерали, звичайно ж, але щастить лише виробам із граніту. У Сполучених Штатах середня вартість установки цих стільниць — від $2 до $ 8 тис. Платня для індійських експортерів червоного полірованого граніту становить всього $5-$15 за кв м, що доходить до близько $100 за весь граніт на вашій кухні. Інша справа — не кухонні, а надгробні плити. Червоні гранітні надгробки, які продають від $500 до $1 тис у Сполучених Штатах і за ще більшою ціною у Європі, купуються оптом з Індії всього за $50, плюс імпортне мито США всього лише 3,7%.

Залишимо осторонь той факт, що вмирати дорого — про що говорить нам цей діапазон цін? Чому матеріал такий дешевий? Весь сенс граніту полягає в тому, що він твердий і міцний — але саме тому його так важко добувати. Він повинен бути ретельно видалений з кар’єрів у формі великих тонких слябів, так що ви не можете просто вдатися до використання динаміту та бульдозерів. Обережне поводження означає, що ручна робота, яка вимагає людей зі свердлами і зубилами, молотками і ломами, має виконуватися повільно і ніжно. А в Індії найбільш економічно ефективним способом домогтися цього фактично стало рабство.

«Дивіться: онде маленька дівчинка грає з молотком, бачите?« — питає місцевий слідчий. — «Разом із зростанням дитини розмір молотка зростає, і це єдиний прогрес в її житті». Рабство в гранітних кар’єрах є сімейною справою — способом життя із хитромудрою схемою на основі боргу. Коли бідна сім’я приходить в пошуках роботи, боси із гірничодобувних фірм готові допомогти з непоганою заробітною платою. Рис і боби, які вони їдять, ломи, які вони використовують, щоби побудувати хатину поруч із кар’єром, молотки і ломи, якими вони повинні виконувати свою роботу, — все це забезпечується босом із кар’єру і примножує борг і без того бідної родини. Коли сім’я відчуває, що вони, можливо, нарешті знайшли деяку безпеку, вони насправді опиняються у спадковому рабстві. Ця боргова кабала є незаконною, але неписьменні працівники не знають про це, і боси прагнуть грати на їхньому почутті обов’язку, а не попередити їх про аферу, яка висмокче їхні гроші та свободу.

Рабство є відмінним способом, щоби зберегти ваші витрати на низькому рівні, але є ще одна причина, чому граніт настільки дешевий. Каменоломні самі по собі є незаконними, бо не звертаються за отриманням дозволів на видобуток чи податки. Охороняється державою і територія національних парків, і лісові масиви довкола гранітних родовищ, але за хабарі місцеві поліцейські і лісники закривають очі. За межами міста Бангалор, вниз по ґрунтовій дорозі великі блоки граніту чекають на експорт. Чиновники у змові із копачами і роблять вигляд, що нічого не бачать.

Німецькі кінематографісти, які досліджують дефіцит надгробків, були першими, хто зумів простежити ланцюжок поставок від європейських кладовищ до кар’єрів у Індії, і вони були шоковані тим, що вони виявили. Вони знайшли середньовічні умови роботи і сім’ї в рабстві. Раптово індустрія пам’яті та вшанування мертвих постала у потворному світлі. Повернувшись до Німеччини, творці фільму випитували бізнесменів, які продали надгробки — і ці люди були приголомшені, коли побачили кадри з каменоломень. Світло і порядок могил обабіч древніх церков раптово затьмарюється образом дітей, які полірують камінь, котрим увінчано ці могили.

Деякі з найдавніших об’єктів, які ми знаємо, — це надгробки, починаючи з самих ранніх моментів людської історії. Наша цивілізація, навіть сьогодні, побудована з того, що ми витягуємо з землі — із каменю і глини для цегли, солі і піску і цілого ряду інших корисних копалин, які відповідають так багатьом із наших потреб. Камені ми використовуємо, щоби відзначити місце останнього спочинку тих, кого ми любимо. Це — дуже інтимний, особистісний момент. Та є ще один вид особистих речей — і його зашифровано в менш очевидних, але до сих пір істотних корисних копалинах, які дозволяють нам говорити з нашими близькими за допомогою смартфонів чи спілкуватися із ними через комп’ютери. Кремній та рідкоземельні метали, що їх видобувають у країнах Африки — справжнє нелегальне «друге золото». І видобувають його здебільшого у нелюдських умовах.

Стільникові телефони стали «електронними пуповинами», єднаючи нас із нашими дітьми, нашими партнерами і нашими батьками із безпосередністю і надійністю, яких практично не було раніше. Наше життя сповнене речей, які ми пов’язуємо з іншими людьми. Так само, як кожен з нас глибше, ніж наш зовнішній образ, так само, як кожен з нас має свою історію, щоби розповісти — так само мають свою історію й інструменти та іграшки, їжа та прикраси, телефони та комп’ютери, що пов’язують нас. Раби виробляють багато з тих речей, які ми купуємо, і в цьому процесі вони змушені руйнувати наше спільне середовище на планеті, збільшувати глобальне потепління, нищити охоронювані види.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

* * *

Рабство і руйнування навколишнього середовища крокують поруч. У певному сенсі вони виходять з того ж кореня. Наша споживча економіка рухається на базовому рівні завдяки видобутку корисних копалин. Ми «тягнемо» їжу з землі, звичайно, але ми також почали «тягнути» звідти наші мобільні телефони, наш одяг, наші комп’ютери, наші телевізори з пласким екраном, наші автомобілі. Видобуток копалин — справа брудна (і йдеться не лише про руки). Для того, щоб зробити нашу економіку зданою стрімко рости та догоджати нашим примхам, витрати мають бути мінімальними — особливо в нижній частині ланцюга поставок. А це може привести до зловживань щодо рядових працівників і до шкоди світу природи. Зрештою це означає рабство і катастрофічне руйнування навколишнього середовища. Це — прихований світ, який зберігає свої секрети.

Але немає ніякого секрету у тому, який «двигун» обертає це порочне коло. Це ми — споживачі із культури багатої Півночі. Креветки, риба, золото, алмази, сталь, яловичина, цукор та інші плоди рабства і потоку руйнування навколишнього середовища лежать нескінченними рядами у магазинах Північної Америки, Європи, Японії і навіть Китаю. Прибуток генерується, коли ми купуємо все більше цих товарів. Потреба у товарах, паливі та ресурсах залучає дедалі більше людей до поневолення. Наші витрати — «пальне» для машини злочинів, яка пожирає планету та людство подібно до ракової пухлини.

Я бачив чоловіків, жінок, дітей, сім’ї та цілі громади збіднілі — вони руйнують навколишнє середовище і призводять до стихійних лих. Будинки і засоби для існування вони втратили, їхніми намірами та вчинками легко зловживати. Особливо в тих країнах, де процвітає корупція, работоргівці діють там безкарно після руйнування навколишнього середовища, заманюючи і захоплюючи біженців, безпорадних і знедолених. Це сталося в таких країнах, як Малі, де піщані дюни дрейфують прямо до сіл, змушуючи жителів бігти в розпачі в пошуках нових джерел коштів для існування і потрапляти у неволю. Це відбувається в Азії кожен раз, коли цунамі врізається в берегової лінії, штовхаючи тих, хто вижив всередину країни. І в Бразилії, коли ліси руйнуються і землю змиває тропічний шторм, в результаті чого дрібні фермери позбавлені засобів до існування.

Рабів захоплюють з пулу вразливих мігрантів — і потім вони змушені рити землю або рубати ліси. Вони крокують в найбільш захищені частини нашого природного світу — їхня сокира та заступ торкаються заповідників, лісів, об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Золото, тантал або залізо чи навіть креветки і риби починають свою подорож по всьому світу.

У світі рабська праця охоплює 35,8 млн осіб —вони, як правило, працюють примітивними інструментами: пилами, лопатами, кирками або власними голими руками. Руйнують в основному не так рядові працівники, як ті, хто стоїть над ними — рабовласники-злочинці, які діють поза будь-якими законами чи нормативними актами. Коли вони добувають золото, вони насичують тисячі акрів токсичною ртуттю. Коли вони ріжуть деревину, випалюють залишки лісів. Коли справа йдеться про глобальне потепління, ці рабовласники випереджають всіх, крім найбільших забруднювачів. Не дивно, що ми не в змозі зупинити зміну клімату та зменшити атмосферні викиди вуглецю. Рабство, один з найбільших в світі виробників парникових газів, — хоч ми про це і не здогадуємося. Ми також повинні розуміти, що работоргівці — ті, хто не дотримуються законів і договорів, є однією з основних причин руйнування природного світу. Ми повинні покінчити з рабством.

Гарна новина полягає в тому, що рабство можна зупинити. Ми знаємо, як закривати у камерах рабовласників; як звільнювати рабів; знаємо, скільки це коштує і де почати, і ми знаємо, що звільнені раби, як правило, — це готова робоча сила для відновлення нашої природи. Припинення рабства є кроком вперед у відновленні нашої планети. Раніше для боротьби із рабством були тільки моральні причини — тепер є ще й екологічна.

Джерело: Longreads.com 

Читайте также:

Як спланувати успішний семінар

Ви недостатньо спите – і це вбиває вас

Як розпізнати чат-бота під час листування?

Роботи компаньйони — розвиток індустрії електронних домашніх тварин