5 проблем сучасної української журналістики за Отаром Довженком

У нещодавньому інтерв’ю Отара Довженка — журналіста, медіаексперта та викладача Українського католицького університету — для «ДетекторМедіа» піднято було низку проблемних моментів для українських ЗМІ, про які варто говорити. Ми вирішили озвучені проблеми звести до 5 основних тез — в якості нагадування усім, хто займається інтернет-журналістикою у тому числі.

5 проблем сучасної української журналістики за Отаром Довженком

Факт-чекінг — незнайоме слово

Історія із фейковою новиною про тиф на Львівщині, яка постала із фотожарту в соціальній мережі — наочний приклад того, як можна сьогодні досить легко маніпулювати інформацією у традиційних ЗМІ:

«—Всі вони посилались на «соцмережі», «громадського активіста» або просто «небайдужого громадянина», подекуди титруючи Івана Савицького жартівливим титулом, який він вигадав собі для профайла в Фейсбуку. Ніхто не просто не з’ясував, що це за табличка, де вона була сфотографована і за яких обставин могла виникнути – Іван каже, що до нього по додаткову інформацію не звернувся жоден журналіст».

Надзвичайно низький рівень дотриманння журналістських стандартів

—Підплінтусний рівень дотримання журналістських стандартів, нехтування перевіркою інформації та безвідповідальність редакторів в умовах постійного змагання зі швидкісного копіпейсту – це найбільша проблема і для професії, і для суспільства. Важливіша за цензуру, якої немає, і навіть за печерну свідомість медіавласників, яка гальмує розвиток наших ЗМІ. Поняття якості взагалі виноситься за дужки – замість нього ключовими характеристиками контенту стають оперативність і клікабельність.

Війна на Сході України є не лише суспільною, але й журналістською проблемою

—Сама абревіатура «АТО» і цинічний евфемізм, який вона символізує – «антитерористична операція» – є найкращим відображенням проблеми, яка існує і в медіа, і в діалозі політикуму (держави) та суспільства, і, зрештою, в суспільній свідомості. В нас немає ніякої антитерористичної операції. Є збройний конфлікт низької інтенсивності, в якому сили правопорядку (армія, правоохоронці) протистоять російським інтервентам та їхнім союзникам. Намагання трактувати Росію як ворога і партнера водночас, призвело до страшної плутанини в головах. У держави немає цілісної, послідовної політики щодо Росії, бойовиків, окупаційної влади, мешканців окупованих територій, мешканців прифронтових територій, біженців, добровольців, військових, демобілізованих тощо. Медіа ж, замість вимагати від влади виробити й чітко комунікувати цю політику, примножують плутанину.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Проблема самоцензури щодо влади та «джинсової» опозиційності

—За моїми суб’єктивними відчуттями, критики Порошенка менше, ніж, наприклад, було критики Ющенка за часів його президентства, але значно більше, ніж було критики Януковича. З іншого боку, я не маю стовідсоткової впевненості, що Порошенко заслуговує на більше критики, ніж є. На жаль, у теперішньому інформаційному хаосі, де джинса, «версії», блогери, вкидання та піар заглушують новини і фахову аналітику, наші уявлення про політика можуть бути спотвореними.

Із цензурою чи самоцензурою я не стикався, але часто стикаюсь із мислевірусом «критикуючи Порошенка, думай про те, хто прийде на його місце, якщо з ним щось станеться». Думаю, що цей мислевірус не є цілком безпідставним, але це точно не те, по що повинні думати журналісти, які мають важливу та актуальну інформацію хоч про Президента, хоч про дідька лисого.

Відсутність цілісності медіаспільноти в Україні

—В мене нема відчуття, що цілісна журналістська спільнота існує. Востаннє таке відчуття в мене було під час Майдану, але думаю, що це була ілюзія, викликана революційним неврозом. Є кілька фракцій, які обстоюють певні ідеї та цінності, і є нігілістична фронда, яка – на мою скромну думку – працює на користь ворога, навіть якщо вважає, що відіграє роль санітара лісу. Крім цих кількох середовищ, є стабільна маса журналістів, що не належать до жодних тусовок і займаються своєю повсякденною роботою, не цікавляться срачами та суперечками, часом навіть пишуть про моду і погоду. Об’єднувати все це не треба, воно не об’єднається, бо в активних середовищ занадто різні ідеї та цінності.

Джерело: «ДМ»