Нові медіа — за крок від бентеги

«Непозбувна бентега» — чудернацьке словосполучення із українського перекладу роману Джона Фаулза «Маг» щонайкращим чином передає все те, що відбувалося у медіапросторі за минулий рік і триває досі. Стан підвищеної тривожності охопив не лише глядачів, читачів та споживачів — але й тих, хто працює в індустрії нових медіа: редакторів, журналістів, блогерів, аналітиків контенту. 2 роки тому, у розпал кризових явищ, ми бачили перспективу інакшою — що ж ми отримали натомість?

Нові медіа — за крок від бентеги

Традиційні «нетрадиційні» моделі поведінки читача перестали працювати

Раніше онлайн-ЗМІ з погордою поглядали на «недолугий» телевізор і традиційних офлайн-мовників: мовляв, ті нічого не вміють, не мають що нового сказати молодій аудиторії, втратили «чуйку» — а ми, ми інша справа, «у нас Брути і Коклеси» (як писав поет), ми — сіль землі і медіапростору, можемо експериментувати і не боятися. Щоправда, усі експерименти зайшли в глухий кут.

Над онлайн-медіа в українському просторі тяжіє «прокляття банерної реклами», спецпроекти здебільшого виливаються у проплачену «джинсу» та погано закамуфльовані сторінки, сконструйовані у російському сервісі Tilda; а дизайн всіх новинарних та аналітичних ресурсів почав нагадувати одне одного неначе брати (чи сестри)-близнюки.

Facebook, Snapchat та Telegram за півтора роки виростили цілу індустрію споживання так званого снек-контенту, і ринок виявився не готовим до таких стрімких змін. Аудиторія почала жити реаліями 2017-го, а редакції досі хочуть продавати рекламу та контент методами 2013-го. Більшість онлайн-ресурсів не знають, який канал комунікації обрати, яку стратегію контент-дистрибуції взяти за взірець: американську (де тематичні короткі розсилки, картки та пояснювальна журналістика стали основним джерелом трафіку для тематичних блогів; а окремі проекти, такі як The Skimm, взагалі стали повноцінними мобільними сервісами та заробляють на коротких текстах мільйони доларів) а чи європейську (із любов’ю до довгих текстів, аналітики, передовиць, регулярного «копання» в деталях). А можливо, азіатську теж слід? Хоча для цього доведеться оволодіти гумором на межі фолу, майстерністю формування безкінечних відеоблогів та відеореклами кислотних кольорів. Ми — і читачі, і журналісти, і редактори — застрягли на роздоріжжі можливостей, бо ніяк не визначимося із тим, яким же шляхом має простувати наша держава загалом, не кажучи вже про медіа.

Цей текст — мій заключний на посаді головного редактора Blog Imena.UA. За час роботи в цій ролі наша редакція намагалася експериментувати з форматами та подачами матеріалу, відшуковувати нові теми і нових, нерозпіарених героїв з числа українських науковців, медиків, експериментаторів, інженерів. Вважаю, є ще над чим працювати далі — і редакція ресурсу продовжить це робити; але кожен із нас, журналістів, має привід замислитися: чи готові ми самі до змін, до того, аби поглянути на країну, яку ми ніби добре знаємо, та на людей поруч із нами під новим кутом? Побачити в них можливості, а не предмет для критики. Побачити в них, в наших читачах та героях наших матеріалів, ту Україну, якою ми би хотіли її зробити.

Газлайтінґ — повсюдне явище

Політики нашкодили інтернету. І йдеться не лише про українських націонал-популістів та представників старої клептократії, які зараз приміряють на себе нові гасла та кольори за допомогою контрольованих онлайн-ЗМІ. Йдеться про політичне явище популізму як такого. Ліва та ліволіберальна ідея разом із ультраправими та популістами обох «крил» політики проклала собі дорогу на екрани смартфонів, комп’ютерів та телевізорів через безкінечне маніпулювання фактами, прикриваючись «інтересами простих людей». «Цього не було, це вам приснилося» — основний посил усіх дискусій, як тільки опоненти справедливо зауважують помилки, прорахунки чи відверті «викривлення» реальності. Ще вчора вам казали, що це — правда, а сьогодні це — брехня. Чому? Бо ми так кажемо.

Пам’ятаєте ведмедика Уолдо із однієї з серій «Чорного Дзеркала»? Схоже, ця серія виявилася пророчою. Головне — захопити екран за допомогою вигаданого персонажа, а далі свідомість можна легко заповнити підміною понять на будь-який смак, і на виході ми отримаємо повноцінну віртуальну медійну диктатуру. За пару тижнів активного медіаспоживання як про-патріотичного, так і «антимайданного» контенту читач чи глядач остаточно втрачає впевненість у тому, що те, що йому показують, насправді відбувається. Трафік та клікбейтінгові заголовки спонукають українських медійників (навіть із фактчекінгових проектів, які мали би утверджувати правду та позитивні зміни) культивувати в країні атмосферу «зради», тотальної недовіри, конспіративних теорій і впертого ігнорування досягнень чи можливостей. Якщо вам постійно повторюють «лідери думок», редактори, журналісти, політологи, «голови» з телевізора та YouTube що потрібно «валити», «хто останній виїжджатиме, вимкніть світло в Борисполі», що це — «країна-банкрут», що вас оточують невдахи, ледарі, п’яниці, свині та дегенерати — ви досить скоро почнете кидати недопалки повз урну, рохкати та вимагати «банду геть». Медіа всіх типів перетворилися на інструмент хронічної політичної боротьби та залякування українців різного віку страхами та відсутністю перспективи — але винен, звісно, у всьому «МінСтець» та чиновники, «а ми ні до чого».

Спочатку — фейкові новини, тепер — фейкові сенси

США стали показовим прикладом того, до чого політичне життя країни може докотитися через навалу сайтів із фейковими новинами. В Україні з цим успішно справляється низка російських та проросійських сайтів і соцмереж, через групи та сторінки яких поширюється як відверто наклепницька, так і перекручена інформація, інколи — під машкарою «боротьби патріотів за країну», інколи — у відверто українофобному вигляді. Фейкові новини не просто заводять людей і навіть шановані редакції онлайн-ресурсів із багатомільйонною аудиторією на манівці — вони продукують у суспільстві парад фейкових сенсів, підміни понять «чесність», «патріотизм», «захист інтересів», «приватність даних». Головна мета тих, хто продукує фейки в телевізорі, фейсбуці, інших соцмережах — посіяти розбрат у головах, продукувати у цілого покоління цинічний та поверхневий погляд на явища і процеси в країні, аби нівелювати той сплеск суспільно-політичної активності та зацікавлення власною історією, теперішнім, майбутнім на догоду політичним ділкам, які знову все «і так порішають без нас». Утвердження цієї думки через просту тезу «всі брешуть» — не виключна, але одна із головних цілей «фейкометів».

50 відтінків мови ненависті

Епізод, що стався днями із керівницею «Громадського» та її погано закамуфльованою нетерпимістю до міноритарних груп — лише верхівка айсбергу під назвою «дискримінаційна риторика». Ніхто так як медіа (особливо в інтернеті) за ці півтора роки не доклався до дегуманізації, розпалювання нетерпимості, об’єктивації та інших відверто ганебних явищ, які і без того буйно квітнуть в українському суспільстві. На жаль, ми всі робимо надто мало, аби не виникало навіть приводу для дискусії про те, припустимо чи не припустимо вказувати незнайомим людям, яку інформацію їм варто оприлюднювати, чи не забагато дітей / жінок / неповносправних осіб / інших груп у стрічці новин — та робити інші дискримінаційні заяви і вчинки. Низький рівень культури спілкування, взаємоповаги та взаємотерпимості — результат перетворення журналістів на окрему касту недоторканних, що сталося не в останню чергу через тривалий досвід боротьби цих же журналістів проти попереднього політичного режиму. А заразом ці люди почали сприймати себе в якості безумовних моральних та життєвих авторитетів, чия думка має виключну вагу чи не може мати жодного заперечення. Найгірше, що я побачив за 2 роки роботи в ролі головного редактора — це прояви зверхності та нетерпимості до аудиторії і до критиків їхньої роботи з боку колег по цеху із більш іменитих видань. Жодне медіа — якщо воно хоче й надалі розвиватися за принципами цивілізованого суспільства — не має і не може дозволяти собі подібних речей.

На часі — зміни

Ми — і ті, хто творить контент, і ті, хто його споживає, маємо (поки ще не запізно) застерегти себе і тих, хто поруч із нами, від того, аби піддатися на пастки, які розставляє нам найлегший шлях: шлях чорно-білого мислення, ділення світу на «своїх» та «інших», нетерпимості до інакшості, пасивно-агресивного реагування на критику та нівелювання людських цінностей заради скороминущих поточних цілей. Нова карта медіа в Україні має передбачати не просто більше способів продати свій проект, свій продукт, свій контент — а більше способів поставити в центр людину, персонажа, історію, перспективу. Тільки таке суспільство і така країна зможуть вважатися сучасною і європейською. Зрештою, від гасел вже час перейти до дій. Бо «Темна Сторона» інтернету діє вже давно, черга — за Світлою.

Читайте также:

«Україна поруч»: Відкрийте для себе людей, місця та скарби, які формують культуру України

Головні тренди 2025 року у сфері технологій від Trend Hunter. Частина 2

Головні тренди 2025 року у сфері технологій від Trend Hunter. Частина 1

7 причин, чому великі смартфони повністю витіснили маленькі