«Я боюся за своїх дітей, тому що глобальне потепління знищить планету» — стандартна скарга пацієнта, який прийшов до лікаря через екотревожність. Кліматична тривожність — розлад, що потрапив в поле зору психологів не так давно. Розповімо звідки вона береться і як з нею боротися.
Причини тривоги
Тривога зазвичай виникає як реакція на об’єктивну небезпеку. Наприклад, існує загроза для життя або здоров’я близьких, мозок її обробляє і змушує нас триматися якомога далі від джерела небезпеки. Відмінний приклад — новий коронавірус. Ми бачимо в суспільстві різноспрямовану реакцію на нього. У когось виникає надлишкова тривога, що переходить в паніку. Люди їдуть в ліс відлюдниками, аби не зіткнутися з джерелом заражень. У когось, навпаки, спрацьовують механізми заперечення, раціоналізації, витіснення, які відвертають людину в сторону. Наприклад, деякі починають розділяти ідею, що коронавірусу взагалі не існує, і це формує пласт так званих ковід-дисидентів.
Для нашої популяції в цілому характерна тривожність. З’явилася проблема пандемії коронавірусу – слідом за нею в соціум прийшла фобія зараження, мізофобія. Впав ліфт — загострився страх ліфтів. Розбився літак — актуалізується аерофобія. Всі ці страхи на момент катастрофи вже існують в суспільстві, новини їх просто підсилюють. В інтернеті статті з проблем клімату з’являються щодня: «Клімат хочуть охолодити …», «Боротьба зі зміною клімату», «Клімат планети не повинен залежати від …», «Клімат світу теплішає швидше, ніж …». Завдання ЗМІ — привертати увагу. Завдання людського мозку — акцентуватися і тривожитися.
Діагнозу «екологічна тривожність» ніде у світі поки не ставлять, він не включений в діагностичні керівництва. Але Американська психологічна асоціація ще у 2017 році почала говорити про зміни психічного здоров’я, що характеризуються терміном «екотревога». Вона описується як «хронічний страх екологічної загибелі». І багато психотерапевтів скаржаться, що не знають, як допомогти клієнтам з цим запитом. Національна служба охорони здоров’я Великобританії пропонує лікувати такі стани як інші види тривожності — застосовуючи, наприклад, когнітивно-поведінкову терапію.
Механізм тривожності
Причини тривожності біопсихосоціальні, тобто в цьому беруть участь і соціальні чинники, і психологічні та біологічні особливості організму конкретної людини. Іноді акцент біологічний, значить, є порушення на рівні тканини та функцій мозку. У деяких випадках сильно впливає соціальна складова — мікросоціум (сім’я) і макросоціум (етнос, держава). В епоху глобалізації для людей характерна включеність у світові процеси. Макросоціум через актуальні новини маркує наративи, тобто виділяє атрибути, на які варто звернути увагу. Наприклад, клімат змінюється, про це часто говорять, багато пишуть, збирають спеціалізовані конференції. Відповідно, люди, включені в процеси обміну інформацією, відчувають посилене відчуття тривоги.
Хоча проблема екології існувала з часів першої промислової революції, а кліматичні проблеми — всю історію існування планети, за останні два десятиліття кліматична повістка особливо актуалізувалася. У наш час люди, у яких є біологічні або психологічні схильності бути тривожними, отримують ще й соціальний імпульс, в якому акцентовано, що турбуватися потрібно саме через це, наприклад через глобальне потепління або викиди вуглекислого газу. Якоюсь мірою екологія стає брендом, модою.
Нормальна і патологічна тривожність
Підвищена стурбованість дезадаптивна. Людина, панікуючи, випадає з нормального функціонування соціуму: якщо тривога надлишкова, вона вже не буде займатися проблемою зміни клімату або сортувати сміття, вона буде тільки хвилюватися. Неможливо провести сувору межу між здоровою людиною, тривожною й тою, якою вже госпіталізують в психіатричний стаціонар. Є якийсь континуум, де будь-хто може випробувати серйозний дискомфорт через страхи, і цей стан здатний прогресувати до рівня виражених порушень.
У медицині тривогу поділяють на функціональну і дисфункціональну. Дисфункціональною називається така, яка буквально паралізує людину або, навпаки, змушує її безцільно метатися, заганяє його в ментальну пастку, впливає на настрій, самопочуття і фізіологію. Функціональна тривога допомагає. Умовно кажучи, є у людини хобі, вона виходить на суботники, знайомиться там з такими ж ентузіастами, любить гуляти в лісі, спілкуватися на тему екології, і все це не заважає їй жити, попри стурбованість реальною проблемою.
Кліматична стурбованість може бути конструктивною, коли людина для себе вирішує, що від неї залежить: чи перейде вона на роздільний збір сміття, або зменшить споживання непотрібних речей, або перерахує кошти до фондів. Ці заходи формують впевненість, спокій, установку «є проблема, але у неї є і рішення, я можу хоч і мінімально, але конкретно допомогти».
Проблеми починаються, якщо тривога нищить. Психіатри XIX століття називали подібну зацикленість ідеєю фікс слідом за французьким психологом, психіатром і неврологом П’єром Жане. Він запропонував такий термін для випадків, коли людина на чомусь фіксується і це стає для неї нав’язливою ідеєю, нав’язливою думкою, викликає згубну поведінку, руйнує соціальне життя, а в підсумку впливає навіть на біологічний стан, виснажує організм. Цей хронічний стрес людина собі, по суті, організовує сама, але не без допомоги соціального впливу, який ще додатково інтерпретує як загрозу або виклик, який вимагає негайної відповіді.
Україна, Європа і США
В Європі проблема клімату також відчувається гостріше, ніж в Україні, і справа швидше в психологічному аспекті, а не в тому, що там проблема фізично гостріше. Європейці більше турбуються, бо у них на це є сили, є не тільки економічна, а й психологічна можливість звернути увагу на клімат. Коли людині нічого їсти або нічого надіти, то вона в останню чергу буде думати про речі третьорядного характеру. За пірамідою потреб Абрахама Маслоу, первинні біологічні потреби, до їх задоволення людина мало замислюється про соціальні. У моменти економічних криз, наприклад в 90-ті, мало кого в Україні хвилювало, що виробляється багато сміття і все пакується в пластикове пакування. Мислення працює прагматично: воно розв’язує проблеми в міру їх надходження.
Коли побут облаштований, у людей з’являються неперсональні мети, які не стосуються тільки індивідуального інтересу і не пов’язані з егоцентричними моделями світобудови. Люди починають активно допомагати іншим, ставати волонтерами. З’являється думка, що наша допомога потрібна вже на планетарному рівні.
Що робити? — Не сприяти паніці
По суті, будь-яке явище може бути об’єктом тривоги, якщо про нього масово говорять як про загрозливе, наприклад, по телевізору. Ми можемо з чого завгодно зробити проблему. Взагалі-то першорядні для людини все-таки проблеми відносин з іншими людьми, головним чином родичами або близькими. Але людям властиво перенаправити свою увагу на інші форми або теми — те, що в психології називають захисною проєкцією. Людині починає здаватися, що, наприклад, допомога довкіллю — головне в його житті. Це може бути й об’єктивно важлива річ, але індивід стає фанатиком.
Тому, з одного боку, екологія дійсно потребує нашої уваги, іншого ставлення, перебудови всього суспільства. Але, з іншого боку, важливо, щоб люди не зациклювалися на цій проблемі. Є безліч інших проблем, які теж потребують вирішення. Про це давно говорить, наприклад, данський економіст і еколог Бьорн Ломборг, президент Копенгагенського консенсусу, автор книги «Хибна тривога: як паніка, пов’язана зі зміною клімату, обходиться нам в трильйони, заподіює біль бідним і не може виправити становище на планеті»: «кліматична паніка стає все більш різкою. Коли ми панікуємо, ми приймаємо неправильні рішення. Зміни клімату — це проблема, але це не кінець світу. Екотревога веде до тривожного життя і неправильної політики, вона відвертає нашу увагу».
Дійсно, коли кліматичні зміни перетворюються в дуже актуально порядку, вони можуть посилювати особистісні проблеми окремо взятої людини, провокувати у неї тривожний розлад. І вона тоді буде генерувати надлишкову тривогу вже в медичному сенсі, і не тільки її — ще почуття провини, безсилля і люті. Важливо пам’ятати свої справжні цінності та смисли. І що культи та страхи лише заважають реальному житті. Навіть якщо здаються обґрунтованими, вони не творять, а забирають.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО: