Багато хто з нас жартує про те, що ми передали частину свого мозку на аутсорс електронним пристроям. Однак згідно з новою роботою Адріана Уорда з Техаського університету в Остіні, подібні явища відбувалися протягом усієї історії людства і це нормально. «Жодній людині не потрібно знати все — їй просто потрібно знати того, хто це знає», — говорить Уорд.
Згодом у нас з’явилися альтернативи пошуку потрібної людини: спочатку книги та інші публікації, а потім і інтернет, проте з ним все не так просто. Згідно з останнім дослідженням Уорда, пошукові системи надають інформацію настільки швидко, що нам здається, що ми самі згадали її. І це вселяє в нас хибну впевненість: що ми знаємо все.
Швидкість пошуку
Гіпотеза Уорда будується тому, що ми класифікуємо процес запам’ятовування залежно від того, наскільки він легкий.
Продиратися крізь інформацію в книзі, щоб знайти потрібну інформацію, може здатися виснажливим, навіть якщо книга знаходиться просто під рукою. Іноді буває важко знайти у пам’яті необхідний факт, але загалом це зручніше. При цьому тексти попмузики, яку ми чули ще у шкільні роки, згадуються майже миттєво.
Уорд стверджує, що вебпошук більше схожий на процес запам’ятовування, оскільки інформація завантажується швидко, вона структурована та зображається через інтерфейс, який легко сприймати.
«Мислення з Google, — пише Уорд, — яке надає інформацію з мінімально можливими перешкодами, схоже на мислення наодинці».
Якщо це так, то пошук онлайн може бути схожим на успішне вилучення інформації з нашої пам’яті. І це вводить в оману: коли ми отримуємо її так просто, нам здається, що наша пам’ять вміщує набагато більше, ніж насправді.
Як Google впливає на самооцінку
Щоб перевірити цю гіпотезу, Уорд провів простий експеримент із кількох етапів:
- Спочатку учасникам запропонували відповісти на 10 питань, використовуючи або свою пам’ять або онлайн-пошук, а потім пройти тест на когнітивну самооцінку, яка показує ставлення до власних розумових здібностей. Ті, хто користувався Google, відповіли правильно на більшість питань, високо оцінили свої здібності та заявили, що добре впораються з іншим тестом, в якому не зможуть скористатися вебпошуком.
- На наступному етапі обидві групи отримали правильні відповіді, щоб самостійно оцінити свої результати. Після цього користувачі Google все ще виявили велику впевненість у тому, що впораються з тестом. Коли вони пройшли тест самостійно, зрозуміли, що Google надав їм хибну впевненість. У другому турі їх результати були такими ж низькими, як у решти.
- В іншому тесті людям, які покладалися на пам’ять, сказали, що вони правильно відповіли на вісім із десяти питань, незалежно від їхніх реальних результатів. У тих, хто повірив цьому, почуття впевненості зросло приблизно до рівня тих, хто використовував Google.
- Ще один тест показав, що впевненість користувачів пошуку випаровується, якщо їх попросити записати всі відповіді з пам’яті.
Уорд також перевірив, як швидкість пошуку в Google впливає на ілюзію, що цей процес еквівалентний процесу згадування. Коли пошук уповільнили, впевненість користувачів була меншою, але не повністю зникла.
Аналогічно, коли людям потрібно було відповісти на дуже складні питання, використання вебпошуку не надавало їм впевненості, але підвищувало їх очікування від майбутніх результатів.
Нарешті, дослідники порівняли користувачів Google із людьми, яким була надана сторінка «Вікіпедії», що містить відповідь. Тут вони виявили, що користувачі «Вікіпедії» пам’ятали, звідки вони отримали інформацію, в той час, як користувачі Google помилково вважали, що вже знають цей факт.
То хто зрештою все пам’ятає?
Попри те, що деякі висновки здаються сумнівними, загальна тенденція є досить стійкою. У кожному з наступних експериментів зазвичай брали участь групи, які повторювали процедуру першого експерименту. Уорд об’єднав усі ці дані для проведення внутрішнього метааналізу, який включав понад 1900 піддослідних.
«Практично всі користувачі Google були схильні вважати, ніби вони мають чудову пам’ять. Що це означає? Якщо Google відповідає на запитання до того, як користувачі встигають закінчити пошук у власній пам’яті, люди можуть так ніколи й не зрозуміти, що внутрішній пошук не дав результатів». — зазначає Уорд.
Наслідки можуть бути досить проблематичними. Нездатність побачити різницю дає людям неправильне уявлення про їхні розумові здібності. Почасти це схоже на ефект Даннінг-Крюгера: ми схильні мати завищену оцінку своїх здібностей, а оскільки Google майже завжди доступний, ми не здатні усвідомити свої обмеження. Наслідки виявляться тільки в місці з поганим стільниковим зв’язком.
Це може позначитися і на таких галузях, як освіта. Постійно точаться суперечки про те, яку інформацію учням слід шукати в інтернеті, а яку запам’ятовувати, щоб звільнити простір для складніших роздумів. Якщо навіть студенти не здатні відрізнити запам’ятовування від результатів пошуку, цей факт необхідно взяти до уваги.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:
- Поради від Google у День безпечного Інтернету
- Як знайти пісню у Пошуку Google
- Шість маловідомих функцій Google Календаря
Джерело: ArsTechnica