Після повені, ураганів, землетрусів, та інших стихійних лих в інтернеті з’являється багато відеозаписів, що демонструють їх наслідки. Дуже часто до кадру потрапляють і потерпілі, а в адресу автора відеоролику починають сипатись звинувачення в байдужості, адже він не допомагає, а лише знімає лихо на відео.
Журналіст Анжела Лешбрук (Angela Lashbrook) вивчила думки вчених та розповіла, чи говорить фільмування чужих лих про людську безсердечність та байдужість.
Концепція байдужих свідків народилося після вбивства молодої жительки Нью-Йорку Кітті Дженовезе (Catherine Susan Genovese) – у 1964 році дівчину зарізали біля її дому у Квінсі. За вбивством спостерігали 38 людей, жоден з них не намагався допомогти дівчині чи якось запобігти вбивству. Саме ця подія стала поштовхом до появи ідеї, що люди допоможуть з меншою ймовірністю, якщо поруч є хтось ще.
Але насправді все було зовсім не так. По-перше, свідків було не 38, а 12 та вони не бачили саме вбивство, а лише чули підозрілий шум. По-друге, вони не просто стояли: дві людини викликали поліцію, а одна жінка похилого віку тримала на руках дівчину, що помирає.
Хоча, були й люди, які могли знати про напад і через якусь причину не втручалися. Але були й ті, хто все ж вживати відповідних заходів. Дізнатися більше про вплив історії Кітті Дженовезе на науку можна із цієї статті в Inverse, а про деталі цієї події – з цього епізоду подкасту You’re Wrong About.
Все це не означає, що ефекту спостерігача не існує – просто він складніше, ніж вважали вчені в минулому. У огляді досліджень по цій темі, що було проведено у 2011 році, говориться про те, що люди втручаються з великою ймовірністю, якщо ситуація виглядає явно критичною – наприклад, коли після пограбування хтось упав на землю та закричав. Як правило, чоловіки допомагають частіше за жінок – передусім тому, що відчувають в собі більше сил вплинути на те, що відбувається.
Смартфони по-своєму впливали на поведінку людей в таких випадках. Якщо через якусь причину людина не хоче або не може втрутитись, то фільмування дозволяє йому відчути себе не пасивним наглядачем, а активним учасником ситуації. Крім того, експерименти показують, що люди більш охоче приходять на допомогу якщо бачать, що їх знімають.
У 2013 році вчені з Нідерландів змоделювали дві ситуації: в одній людину грабували в присутності свідків, у другій – в присутності свідків та камери відеоспостереження. Дослідження показало, що люди частіше приходили на допомогу постраждалим саме у другому випадку. До такого ж висновку вчені прийшли і при вивченні онлайн-комунікацій: увімкнена веб-камера змушувала людей частіше надавати підтримку іншим людям.
Нещодавнє дослідження підтвердило ці результати. Інша група вчених продивилася записи 219 злочинів у Великобританії, Нідерландах, Південній Африці та виявила, що в 90% випадків як мінімум одна людина намагалася допомогти. При цьому, чим більше людей були присутніми під час події, тим більше була ймовірність допомоги. Це відкриття суперечить традиційному уявленню про посилену байдужість людей серед натовпу.
За думкою дослідників, спостереження через камеру нагадує людям про відповідальність – вони починають думати про свою репутацію та уявляти, як виглядають зі сторони, та тому змушені допомагати іншим людям.
Але чому декотрі одразу ж починають знімати на відео, а не поспішають на допомогу? Завершених наукових робіт на цю тему поки що немає, проте існує кілька хороших теорій.
При спостереженні нещасного випадку люди відчувають стрес та прагнуть його позбутися, поділившись побаченим з близькими та друзями. Експерти вважають, що неможливо передбачити, як саме ви будете діяти в тій чи іншій ситуації. Якщо жертва не надто сильно потребує допомоги, то ви навряд кинетесь їй допомагати. Якщо ви сумніваєтесь у своїх фізичних можливостях, то майже напевне теж не станете втручатися. Замість цього ви можете подумати, що зробите щось корисне, коли зафіксуєте на відео цю надзвичайну подію.
Однак, є одна ситуація, де людина майже напевне не допоможе саме через телефон у руці. Дослідження 2013 року показало, що люди з меншою ймовірністю втрутяться в ситуацію, якщо вони розмовляють телефоном. Його автори припустили причину такої поведінки: під час бесіди ви вже залучені в соціальну взаємодію, тим самим задовольняючи потребу в потрібності та не бажаючи вступати в ще один контакт.
Вченим ще потрібно детальніше дослідити вплив смартфонів на дії людей. Але вже зараз можна говорити про те, що скоріш за все, ми не такі й бездушні, як вважають песимісти.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:
- Боротьба із технозалежністю — вигадка Google чи реальна допомога?
- Як технології допомагають жителям Азії та Африки у різних сферах їх діяльності
- Мобільна благодійність: кращі додатки для тих, хто бажає допомогти
Джерело: Medium