В останнє десятиліття ми спостерігаємо вибух інтерактивного контенту — від рекомендацій у стрічці новин до сюжетів, що змінюють розповідь на ходу, як в епізоді серіалу «Чорне дзеркало» «Брандашмиг». Однак автори продовжують експериментувати з форматами, щоб створити живі історії, що змінюються на ходу.
Більшість фільмів пропонують одні й ті самі враження. Ми сідаємо біля екрана і стежимо за тим, що відбувається, доки історія не закінчиться. Це лінійний досвід.
Новий фільм Before We Disappear («Перш ніж ми зникнемо») — про пару кліматичних активістів, які прагнуть помститися корпораціям, винним у глобальному потеплінні, — покликаний змінити цей досвід перегляду.
Його відмінність у тому, що він адаптує історію, щоб вона відповідала емоційній реакції глядача. Завдяки використанню комп’ютерної камери та спеціальної програми фільм буквально спостерігає за людьми, коли вони переглядають кадри кліматичних катастроф. Глядачів неявно просять обрати той чи інший бік.
Як розповідає автор Річард Рамчерн, він вирішив використати цю ідею для створення фільму про кліматичну кризу, щоб змусити людей по-справжньому замислитися над тим, чим вони готові пожертвувати заради виживання в майбутньому.
Сторітелінг завжди був інтерактивним мистецтвом: оповідач взаємодіяв зі своїми слухачами та відповідав їм. Майже сторіччя режисери експериментували з інтерактивністю, і останнім десятиліттям ми спостерігаємо вибух інтерактивного контенту.
Стрімінгові послуги дозволили глядачам вибрати власну пригоду. Однак довгий час складність полягала в тому, як дозволити глядачу керувати сюжетом: адже це заважає поринути в історію.
Один із недавніх прикладів — «Брандашмиг», епізод серіалу «Чорне дзеркало» від Netflix. У ньому зупиняється дія, щоб запитати користувача, що робити далі. Це порушує розвиток історії та активно залучає глядача. Як розв’язати цю проблему, головне питання для дослідників інтерактивного кіно.
Фільм Before We Disappear використовує емоційні підказки від глядача, щоб редагувати фільм у реальному часі.
Інший підхід — використовувати несвідомий контроль, щоб впливати на розповідь під час перегляду. Попередні фільми The Moment (2018) та The Disadvantages of Time Travel (2014) використовували інтерфейс мозок-комп’ютера (BCI). Ці системи використовують комп’ютери, щоб аналізувати електросигнали мозку, дозволяючи людям ефективно контролювати пристрій своїм розумом.
Завдяки цьому глядачі несвідомо змінюють фільм у режимі реального часу.
Однак інтерфейс BCI потребує спеціального обладнання. Для Before We Disappear автор хотів використати доступнішу технологію, яка дозволила б розповсюджувати фільми через інтернет.
Управління сюжетом
Проєкт використовує звичайну комп’ютерну камеру, щоб зчитувати емоційні сигнали та перетворювати їх в інструкції. Щоб це спрацювало, треба було добре розуміти, як люди реагують на фільми.
Команда провела кілька досліджень, вивчаючи емоції, які мають намір викликати творці фільму, і те, як ці емоції виявляються у глядачів під час перегляду.
Використовуючи методи комп’ютерного зору та машинного навчання від партнера BlueSkeye AI, вони проаналізували емоції на обличчях глядачів та їх реакцію на відеоролики та розробили кілька алгоритмів, що дозволяють використовувати ці дані для керування розповіддю.
Як правило, глядачі не так очевидно виявляють емоції, але ці інструменти досить чутливі, щоб помітити навіть невеликі варіації та сигнали.
Програмне забезпечення для аналізу вимірює рух лицьових м’язів і з емоційного збудження — по суті, те, наскільки емоційно почувається глядач у конкретний момент. Програмне забезпечення також оцінює позитивність чи негативність емоції – це називається «валентністю».
Команда експериментувала з різними алгоритмами, в яких ці дані про збудження та валентність редагували фільм у режимі реального часу, перебудовуючи історію. Перша сцена є точкою відліку, щодо якої вимірюється наступна сцена. Залежно від реакції до сюжету застосовується одна із приблизно 500 можливих правок.
У фільмі Before We Disappear використовується нелінійна розповідь, яка пропонує аудиторії різні кінцівки та емоційні подорожі.
Емоційна подорож
Для Річарда Рамчерна інтерактивна технологія – спосіб розширити інструментарій режисера та дозволити адаптувати фільм до конкретного глядача.
Однак емоційною реакцією можна зловживати чи викликати непередбачені наслідки. Неважко уявити онлайн-систему, що показує лише контент, що викликає позитивні емоції користувача. Це можна було б використовувати для створення ехо-камери, де люди бачать тільки той контент, який відповідає їх наявним смакам.
Або це можна було б застосовувати для пропаганди. Скандал із Cambridge Analytica показав, як з Facebook збирали великі обсяги особистої інформації та використовували для політичної реклами.
Новий фільм досліджує шляхи розв’язання кліматичної кризи.
Дослідження спрямоване на те, щоб викликати дискусію про те, як дані про емоції користувачів можна використовувати відповідально за інформованою згодою, дозволяючи користувачам контролювати свою особисту інформацію. Ця система аналізує дані на пристрої користувача, а не, скажімо, у хмарі.
Великий бізнес, велика відповідальність
Несвідома взаємодія з контентом – це великий бізнес. Такі платформи, як TikTok та YouTube, аналізують історію дій користувачів на платформах, впливаючи на новий контент, який вони там бачать. Користувачі не завжди знають, яка особиста інформація створюється або зберігається, і вони не можуть вплинути на те, що алгоритми запропонують їм наступного разу.
Важливо створити систему, яка зберігатиме дані про аудиторії. Відеозаписи глядачів або інформація про вирази їхніх облич не повинні завантажуватись або аналізуватись ніде, крім як на пристрої відтворення.
Дослідники планують випустити фільм у вигляді інтерактивної програми, яка повідомить про потенційне зловживання даними користувача та забезпечить захист будь-яких особистих даних на пристрої, що використовується для перегляду.
Адаптивні фільми пропонують альтернативу традиційній розповіді за принципом «вибери свою власну пригоду». Коли історія може змінитися на основі несвідомих реакцій аудиторії, а не навмисної взаємодії, увага глядача цілком зосереджена на історії.
Це означає, що вони можуть насолоджуватися більш персоналізованим переглядом фільму. Виявляється, старі традиції розповіді можуть ще багато чого навчити нас у 21 столітті.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:
- «Та це ж не гра, а кіно!» — чому людям подобається жанр інтерактивного кіно
- «Вбивці» кінотеатрів: чому люди все менше ходять в кіно?
- Наука в кіно — як зображають на екрані досліди над людьми
Джерело: TheConversation