Яскраві вибухи, поля астероїдів, красиві польоти та пейзажі – фільми та відеоігри в стилі наукової фантастики подобаються мільйонам. Але виникає ряд запитань. Чи правильно автори зображають усе те, що ми бачимо на екранах? Невже це все примітивні казки? На думку багатьох глядачів саме так все й відбувається насправді. Розберемось у цьому на максимально простих прикладах.
Нудний космос
Якби усі дійства у грі відбувались за законами фізики – гравець просто б заснув через 20 хвилин геймплею. Безмежні космічні простори – це дуже нудно. У іграх і фільмах глядач завжди бачить якесь дійство. Насправді польоти займають багато часу.
Можна списати все на фантастичні технології. Навіть за таких умов, політ між зірками займе багато часу. Астероїдні поля дуже розріджені, а неозброєним оком не вийде побачити безліч об’єктів, що так красуються на пейзажах фільмів та ігор.
Космічні кораблі літають не так, як авіація в умовах атмосфери. Неможливо виконати швидкий маневр на космічному кораблику у формі винищувача 1970-х років. Є багато нюансів, які роблять космос нудним місцем: вакуум, віддаленість об’єктів, інерція тіл тощо. Летіти в космосі дуже нудно. Але зі всім розберемось детальніше, розібравши кожен пункт.
Фізика космічних «літачків»
Справжні космічні кораблі використовують інерцію для переміщення. Немає атмосфери – значить немає опору. Достатньо задати правильний напрям і зонд долетить до будь-якої планети сонячної системи.
Інерція – властивість тіла зберігати свій стан. Тобто, якщо воно рухається швидко, то зупинити його також буде важко. Списати все на «високі технології» не вийде. Можна упустити момент із фантастичними «чорними дірами», що дозволяють переміщуватись у часі й просторі. Але те, як літають космічні винищувачі в іграх та фільмах, не вписується в елементарні закони фізики. Вони поводяться так, наче літають в атмосфері. Пілот може легко зробити «петлю смерті», різко повернути вправо, швидко зупинити свій літальний апарат тощо. У космічних просторах це зробити неможливо.
Ці всі маневрування здаються абсолютно безглуздими та казковими після того, як прочитати шкільний курс фізики. Достатньо ознайомитись із тим, як насправді переміщуються літальні апарати NASA.
Вченим доводиться проводити безліч обрахунків для того, щоб зонд долетів до місця призначення на потрібній швидкості. Він починає гальмувати чи розганятись за мільйони кілометрів до місця призначення. Не те що пілоти у казкових сагах.
Астероїди, багато астероїдів
Летючі кам’яні брили в безмежних просторах уже стали візитною картою будь-якої гри про космічні пригоди. Головні герої фільмів лише те й роблять, що маневрують на своєму ідеально керованому «шатлі» та ухиляються від нескінченних, густих потоків астероїдів. Їх насипають дуже багато, забиваючи третину простору у локації, що гордо називають «астероїдне поле».
В реальності відстані між камінчиками в астероїдному поясі значно більші. Доведеться летіти кілька днів, щоб побачити ще одну летючу скелю. Всупереч поширеній думці, відстань між об’єктами в поясі астероїдів велика і складає кілька мільйонів кілометрів. Тому ймовірність не те що зіткнення, а просто випадкового незапланованого зближення, наприклад, космічного апарату з яким-небудь астероїдом оцінюється менш ніж один до мільярда.
Картинка зі звуком. Його почують всі, хто хоча б один раз бачив «Зоряні Війни».
Відсутність звуку
Звук – це акустичні хвилі. Вони поширюються в певному середовищі. У вакуумі відсутня речовина, отже звуків не буде. Ідеальна тиша – не те що потрібно композиторам для відеоігор чи звукооператорам кіно. Пілот космічного літального апарату міг би почути лише те, що відбувається всередині його кабіни, не більше.
Постріли бластерів, шум двигунів, дивовижні вибухи – все фантазія творців гри або фільму. Німе кіно не зібрало б багато переглядів. Спробуйте переглянути космічні баталії саги «Star Wars» із вимкненим звуком.
Яскраві вибухи
Ми уже згадували нереалістичну поведінку космічних літальних апаратів. До цього додається ще й відсутність вибухів у такому вигляді, як показують в кіно. У іграх і фільмах вибух крихітної ракети супроводжується яскравим полум’ям, наче підірвали 10 000 кілограмів авіаційного палива. В космосі це виглядає ще більш абсурдним. У вакуумі немає кисню, тому неможливий процес горіння.
Фанати наукової фантастики можуть списати яскраві вибухи космічних кораблів на кисневі балони, що в них знаходяться. Але й учні 9-го класу розуміють, що це лише примітивне виправдання, яке не може загладити знущання з законів фізики. Вибухи у космічних умовах можливі, але виглядатимуть зовсім не так, як показують на екранах.
Швидкість світла
У науково-фантастичних сагах саме на такій швидкості переміщуються головні персонажі на своїх кораблях. Але швидкість світла – це надто мало у масштабах галактики. Винайти такий двигун було б чудово. Та навіть з ним довелося б витрачати десятки, а то й сотні років на політ. Розгляньмо на прикладі найближчої зорі.
Проксима Центавра b розташована на відстані близько 4,25 світлового року (1,3 парсека або 40 трлн км) від Землі. Отже, довелося б витратити більше 4-х років на політ в одну сторону. Цікаво ще й те, що інформація (електромагнітні хвилі) передається не швидше.
Електронний лист надійде також за чотири роки. Читати новини з Землі із запізненням у кілька років – таке собі задоволення. І це лише найближча зірка. Літати до інших довелося б сотні, тисячі чи мільйони років на швидкості світла.
Озоновий шар
На планеті Земля можливе життя завдяки озону. Він не дозволяє шкідливій космічної радіації проникати в атмосферу. Без нього загине все живе, а планета перетвориться на пустелю. Але є проблема. Щоразу як ракета виводить на орбіту супутник, руйнується шар озону. В умовах не надто частих польотів він «триматиме себе у формі». Діри затягуються і планеті нічого не загрожує.
Але у фільмах і іграх про космос ми бачимо як багатокілометрові крейсери без проблем заходять в атмосферу, злітають і знову виходять у космос. Робити так можна було б не довго. Не потрібно й використовувати зброю, щоб знищити планету. Умовній «Зірці Смерті» достатньо було б близько пролетіти, тим самим значною мірою пошкодити озоновий шар.
Гравітація
У кіно на чужих планетах показана гравітація на рівні земної. Неважливо який розмір планети – усюди космічні мандрівники ходять так, наче на них діє звична земна сила тяжіння. Є й винятки, але їх мало.
На важких і великих небесних тілах людина ледве підіймала би ногу, а на малих планетах могла б стрибати на десятки метрів. Але кінематограф у більшості випадків ігнорує це. Розробники відеоігор також не заморочуються деталізацією таких механік.
Висновки
Всі ці спрощення робляться лише для того, щоб картинка виглядала красивою, глядач був задоволений. Найголовніше – створити казкову атмосферу. Джордж Лукас – творець «Зоряних Війн», наголошував, що його фільми є казкою з космічними декораціями. Саме так і варто сприймати усі науково-фантастичні стрічки, які намагаються здаватись реалістичними.
Навіть серйозний «Інтерстеллар», що намагається буди правдоподібним, здаватиметься нереалістичним тим, хто знайомий із базовими знаннями фізики та астрономії. Найголовніше – це красива картинка. Фільми не зобов’язані бути вірогідними для успіху. Навпаки, як показує практика, люди охоче переглядають саме видумані й нереалістичні події.
З відеоіграми ситуація схожа. Розробники змушені використовувати спрощення для зацікавленості гравців. Проста механіка, легке керування, симпатичні пейзажі – це те, що потрібно любителям «космічних пригод».
Ігри належать до виду розважальної діяльності, тому не повинні бути точними. Вони не мають нічого спільного з реальністю. Абсурдні та кумедні механіки не роблять їх гіршими. Це лише казка, в яку поринають діти та дорослі, щоб розважитись. Найголовніше сприймати всі ці проєкти як фантазію. Адже правди у найкращих ААА проєктах про космос не більше як у казках «Котигорошко», «Колобок» або «Дюймовочка».
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО: