Іспанський інтелектуал Іґнасіо Ґарсія де Леаніс Капріле, постійний колумніст газети El Mundo, розмірковує, чи залишилась у нас ще звичка просто побути наодинці зі своїми думками та усвідомлювати реальність — чи ми просто «лайкаємо» і «шеримо» все підряд, аби не відчути власну залишеність осторонь соцмереж та медійного «цифрового шуму». Причому робить він це з огляду на філософів, а не лише на інтернет-бізнес чи думку сучасних ЗМІ. Наводим основні тези його публікації в перекладі Галини Грабовської:
— Щодо цифрової революції, яка відбувається, ми перебуваємо в такому самому становищі, як Фабріціо з «Пармської обителі» Стендаля: він перебуває при Ватерлоо, не знаючи, що це Ватерлоо, і, оглушений битвою, не впізнає Наполеона, який – вкритий імлою – проїздить повз нього на коні. Такою є інтенсивність і глибина спричинених інформаційними технологіями змін, свідками яких ми є, які призводять до появи нового типу реальності, відмінної від реальності матеріальних об’єктів, як-от реальність цифрового буття, заснована вже не на класичній структурі сутності й акциденції чи на картезіанській взаємодії двох субстанцій – res cogitans і res extensa, а на бінарних кодах 0-1. Дві реальності – матеріальна й віртуальна, – обриси яких зливаються ‘on line’ і ‘off line’ і де технічне вже постає як щось природне, як несміливо провістив Гайдеґґер. Тому, хто хотів би переконатися в застосуванні цього в різних сферах людського та організаційного життя, я раджу звернутися до спільної скарбниці знань, яким є інтернет-портал BBVA ‘Open Mind’.
Отож ми проминаємо ту третю стадію техніки, що її передбачив Ортеґа у своїй праці «Роздуми про техніку», – стадію техніки техніка (чи технолога в нашому випадку), вже дуже далеку від попередніх стадій випадковості й ремісника. Сам Гайдеґґер також вважав техніку фундаментальним «феноменом» сучасного світу, а технологію – «метафізикою атомної ери». Цифрової ери в нашому випадку. І саме тут, на цій сцені, яка, своєю чергою, є новою ситуацією, наші «я» рухаються, існують і мусять будувати свої особисті життя та роботу. А також наше суспільне, політичне і підприємницьке життя.
Щоб розуміти, що з нами відбувається, треба брати до уваги, що характеристик цієї третьої стадії нашої цифрової революції є лише дві:
- Неймовірний розвиток технічних дій та результатів, які є частиною сучасного життя. Не останню роль тут зіграло те, що повністю справдився закон Мура, співзасновника компанії Intel, сформульований рівно 50 років тому: що два роки подвоюватиметься кількість транзисторів у мікропроцесорі. Мур оцінював, що кількість транзисторів, які продаватимуться за рік, буде дорівнювати кількості мурашок у світі, але вже в 2013 р. промисловість виробляла стільки транзисторів, що кожна мурашка мусила тягти на собі 100 транзисторів, аби відповідати аналогії. А це означає, що нинішня людина від самого народження оточена неймовірною кількістю речей та процесів. Вважається, що принаймні 50% відсотків нинішніх речей не існували 15 років тому. Щодо цього Ештон, батько «Інтернету речей» та дослідник Массачусетського технологічного інституту, розповідає, що під цей час є вже 3,8 млн об’єктів, з’єднаних з «хмарою»; у 2020 р. таких об’єктів буде 25 млрд, тож мережа вже не є просто міжособистісним феноменом, відповідно до моделі P2P. Тобто об’єкти також сплітаються в мережу цифрових взаємозв’язків. Якщо економічна і людська цивілізація є також предметною ґлобалізацією, тоді наша ситуація є зараз вузловою.
- Водночас із прозорливості Ортеґи випливає такий висновок. Людина – а я додам, що й організація, – вже не може жити без техніки, до якої вона дійшла. В нас є дуже образний бізнесовий приклад: не випадково те, що глибокі зміни, які мають відбутися в такому статичному секторі, яким є фінансовий, і які покладуть край традиційній моделі, починаються з неминучого десанту в платіжні засоби таких технологічних підприємств, як Google, Amazon і китайський велетень Alibaba. Чи те, що 45% американських малих та середніх підприємств вже фінансуються у цифровому вираженні в тіньовій банківській системі, яка діє в Мережі. А ще несподівані можливості домашнього виробництва, що їх відкриває 3D-принтер, який покладе край старому розмежуванню між виробником і споживачем на користь щораз більшого протагонізму неологізму «прос’юмер»: той хто виробляє у себе вдома те, що сам споживає, та інструменти для його виготовлення.
Отож завданням пильного мислення – якого нині так бракує – є розпізнавати у всіх подіях також небезпеки, яким воно своєю чергою кладе початок. І ми будемо здатні на це лише у разі, якщо візьмемо до уваги – як зробив це Гайдеґґер, – що сучасна техніка є способом «показати, розкрити й інтерпретувати реальність» і через це потенційним приховувачем інших форм реального, зокрема тієї реальності, яку ми називаємо «суб’єктивною». Від уважного глядача не приховаються нові форми щораз поширенішого примітивізму і дивна схильність до анонімності чи фальшування своїх особистих даних та обличчя в нових формах спілкування в мережі. А також жахливе зневаження вже не чужого, а власного приватного життя.
З іншого боку, ніхто, здається, не помічає, з якою швидкістю втрачається ця винятково людська здатність, якою є здатність розмовляти. Нові форми миттєвого пересилання сповіщень великою мірою роблять застарілим – і навіть недоречним – телефон як велике досягнення ‘homo loquens’ («людини, що говорить») і безжально витісняють розмову віч-на-віч. Тим самим є електронна пошта щодо такого важливого звичаю, яким було паперове листування, що зобов’язувало нас до двох незалежних дій: думати і висвітлювати наше особисте життя.
Це збіднення і зниження рівня людського також відчувається в деґрадації образу часопису ХХ ст. в отих карикатурах, якими нині є численні цифрові видання. Що корелює з цифровою тривіалізацією політики – зведеної попросту до техніки, – через яку вже найближчим часом електоратові врешті-решт стане важко витримувати важкий тягар демократії. І цілком невипадковим є те, що – за цифрової ери – викладання філософії, яка передусім є бажанням зрозуміти, було витіснено з навчальних планів старших класів середньої школи і в такий спосіб перервалося її передання. Наче вже не треба задумуватися над питанням, чи не перебуваємо ми в печері, можливо, бачачи віртуальні об’єкти – китайські тіні, які не відповідають справжньому реальному світові. А отже, й не треба скидати кайдани неуцтва, на що нас надихали гуманітарні науки.
І посеред всієї цієї лихоманки раніше немислимої техніки, дивлячись на нинішню людину, яка бавиться своїм смартфоном в той час, коли велика частина цивілізації поруч з нею руйнується, треба пам’ятати такий правильний вислів мислителя й технолога Паскаля: «Усі нещастя людини постають з того, що вона не здатна спокійно сидіти насамоті в кімнаті».
Джерело: «Збруч»