Українська наука: зі славетного минулого — назустріч невідомому

Українська наука, що має славне минуле і дуже дивне теперішнє. З одного боку — повний крах науково-дослідних інституцій, котрі в більшості країн є фундаментом для розвитку академічних шкіл, вишів, наукових лабораторій. З іншого — комерціалізація науки, чітке переорієнтування на потреби армії (вимога часу, на жаль), скорочення суспільних запитів в наукових винаходах і заміна їх на комерційне замовлення. Якою вона є нині, українська реальність науковців, винахідників та «технарів від Бога»?

Ностальгія за славною минувшиною

Нещодавно столична галерея Second Floor Art Center в Адміністрації Президента представила виставку «50 українських винаходів, що змінили світ». Звісно, полоскотати традиційне наше самолюбство не завадить: все-таки не в кожної пост-радянської держави є така кількість вихідців, що змінили науковий світ на міднародному рівні. Відвідувачі могли побачити світлини першого в світі електричного трамваю інженера Федора Піроцького, розшифровку ДНК вченим з українським корінням Ервіном Чаргаффом, згадати про ракетні розробки Олександра Засядька, газові лампи та дослідження іменної системи Мечніковим, перший вертоліт Сікорського тощо.

Дзеркало невтішної правди

Міжнародні дослідження свідчать про те, що реальний науковий потенціал України набагато менший, ніж ми звикли вважати. За даними Індексу глобальної конкурентноспроможності, наша держава посіла 76 місце у світі за загальним обсягом інвестицій в наукові дослідження.

Біда не лише в тому, що трійця лідерів цього рейтингу інвестує в свою науку щорічно стільки, скільки решта 70 країн загалом. Українська наука, вочевидь, могла би задовільнитися меншими темпами та обсягами фінансування — але і того бракує. Відтак кадри покидають країну високими темпами: кількість наукових співробітників скоротилася в 3,3 рази за роки незалежності — за той же час США та країни Західної Європи збільшили кількість науковців та дослідників вдвічі.

Особливо важкого удару зазнала технічна наука — скорочення кадрів в 3,5 рази; і одночасно на стільки ж побільшало дослідників у юриспруденції. Більше юристів, менше «технарів» — відтак, скорочення темпів опанування нової техніки та технологій впало в 14,3 рази. Новітні технології не присутні на виробництві: частка активів, яких можна було би віднести до інноваційних, упала вп’ятеро за 24 роки; приріст ВВП за рахунок інновацій на виробництві складає лише 0,7% — країни, котрі ведуть у списку, мають від 60% до 90%.

Дуже дивна невідповідність між рейтингами та реальним станом справ спостерігається навіть у тому, що за рівнем інноваційности ми піднялися з 49 на 33 місце, обігнавши навіть Гонконг, Бразилію та Ісландію. Чиновники використовують ці оптимістичні цифри для звітів та конференцій; науковці-практики лише розводять безпомічно руками — держава практично не виділяє коштів, а всі інноваційні досягнення виникають за рахунок ентузіазму молодих дослідників, винахідників-аматорів та тих, хто шукає гранти чи подається на закордонні конкурси. В іншому випадку наукові лабораторії та поодинокі дослідницькі центри давно припинили би свою роботу.

Спроби комерційного порятунку

На допомогу приходить бізнес (принаймні в тих сферах, які вбачає комерційно перспективними) — запрошують інвесторів, громадські організації, міжнародних партнерів до діалогу із українською науковою елітою, студентами технічних вишів. Серед таких проектів — нещодавно представлений для популяризації науки Tech Today Hub. Біля його витоків — NDI Foundation, Міністерство освіти і науки, НАН, профільні комітети парламенту та компанія «МТС Україна». Мета — створення майданчику для регулярних зустрічей науковців, проведення міжнародних семінарів, демонстрації практичних розробок та «краш-тестів» інноваційних проектів. Амбітна мета відродити фармацевтику та сферу прикладної медицини за рахунок новацій може виявитися в довгостроковій перспективі лише піар-ходом телекомунікаційної компанії — але держава не робить і такої спроби без допомоги бізнесу.

До речі, про бізнес: у вересні корпорація Siemens профінансувала запуск технічної лабораторії в Івано-Франківську на базі кафедри комп’ютерних технологій в Університеті нафти та газу. Студентів вчитимуть працювати з бурильним та лабораторним устаткуванням відомої німецької фірми — стенди вартістю в €5 тис кожен дісталися молодим українським науковцям в рамках договору про співробітництво, укладеного ще 2008 року. Втім, не варто вважати німців альтруїстами: окрім навчання, вони відбиратимуть найкращих студентів для участі у стажуваннях для інженерно-технічного центру Siemens, розташованого у Львові. А потім — навчання німецькій мові, співбесіда в компанії для найбільш успішних і перспектива працевлаштування в зарубіжних офісах компанії. Чергова ініціатива «во благо» в довгостроковій перспективі обертається черговою хвилею відтоку обдарованої молоді за кордон.

Свого часу ракетобудування та космос були напрямками, які були приводом пишатися українцями: не лише через двигуни «Південьмашу» та Леоніда Каденюка, але й через розробку високоточного обладнання, обслуговування ракетних комплексів та аерокосмічної галузі (зрештою, та ж «Мрія» та програма із переміщення «Буранів»). Наприкінці вересня в Дніпропетровську відкрили проект SPACE HUB — він покликаний нагадати про славне минуле міста в сфері аерокосмічних технологій. SPACE HUB передбачає створення інкубатору для стартапів, пов’язаних із космічними технологіями, та майданчика для наукових заходів. Поки що можна подивитися на пов’язані із космосом технології, здобутки, ракетні макети. Знову ж — чим стане цей проект на практиці, побачимо вже за декілька років.

Сучасники, що гідні своїх попередників

Коли говоримо про українську науку, постійно звертаємо до класиків, до попередників, до вихідців, що прославили Україну в ХХ столітті. Про сучасність — в основному цифри відтоку кадрів, факти недостатнього фінансування наукових досліджень, критика на адресу держави та сумніви в тому, що можливі якісь зміни на краще. І десь на тлі лунають чергові заяви політиків та чиновників до чергових виборів про те, що «от з наступного року» українські науковці нарешті отримають свою очікувану підтримку.

Тим часом сучасники не чим не гірші за попередників-класиків; просто свої відкриття та досягнення вони роблять швидше всупереч фінансовій та управлінській ситуації в країні, аніж за її допомогою. Один із свіжих прикладів — потрапляння українського науковця в список «35 under 35» від МІТ. Декілька тисяч претендентів із усього світу, з країн, де фінансування науки в рази вище, аніж в Україні — і в список потрапляє 34-річний українець Євген Бородін. Доцент Нью-Йоркського університету, він покинув країну і нині працює в США. Наші ЗМІ згадали про нього завдяки його корінню та етнічній приналежності — але до того чи хтось цікавився тим, що розробляє українець в Штатах? Чи було комусь із українських бізнесменів, фондів та навіть громадських чи політичних лідерів цікаво те, що створене українцем програмне забезпечення допомагає сотням тисяч людей із вадами зору прочитати тексти з інтернету, не маючи можливість їх побачити на власні очі? Гадаємо, відповідь очевидна.

Ми не помічаємо сенсаційні розробки не лише десь далеко за океаном, а навіть у своїй країні. Інший простий приклад, який — якби мова йшла про Ізраїль чи Німеччину — зробив би цих науковців мільйонерами та національними героями. В нас же вони залишаються експериментаторами.

Йдеться про науковців з НАН, які представили власну розробку — ендопротези для тазових суставів на основі титану. Здешевлення в декілька разів та цілковита біологічна сумісність — лише частина унікальності цієї розробки. Протези під час перевірок засвідчили, що працюють краще за широко застосовуваний сплав кобальта, хрому та молібдену. Стійкість до зношування вшестеро більша, ніж у сучасних закордонних протезів. Тест у 200 км відстані (чи 23 млн циклів навантаження) не було виявлено ніяких ознак зношування. Додамо сюди можливість адаптивного зміщення протезу під час руху — скільком людям це могло би повернути повноцінне життя, якби такий протез став масовим і отримав підтримку на рівні держави та хоча би Міністерства охорони здоров’я?

Основне завдання, яке намагається вирішити команда, — це зниження витрат на складне й дороге обладнання, яке до цих пір робило переробку пластику поза містами-мільйонниками дорогим та економічно недоцільним процесом. Майстерня ZELENEW взяла за основу технологію голандського дизайнера Дейва Хаккенса під назвою PreciousPlastic, котра дозволяє відмовитись від дорогого промислового обладнання і без проблем розміщається навіть у гаражі. Пластик подрібнюється, нагрівається і легко нашаровується на заготовку або запікається у формі, розмір і обриси якої обмежує тільки фантазія дизайнера. Така технологія дозволяє отримати практичні речі для домашнього побуту і благоустрою: декор, світильники, оригінальні меблі, контейнери для зберігання та сортування, покриття для поверхонь та багато корисних речей для дому та вулиці. За своєю сутністю вона чимось споріднена із 3D-друком і дозволяє використовувати пластикові відходи будь-якого виду та кольору. Шкода, але окрім кампанії на «Спільнокошті», ніякого іншого зацікавлення — Мінекології, приватні компанії, сміттєпереробні підприємства, — досі не було.

Все тримається на плечах шалених ентузіастів. Дехто навіть повертається з-за кордону, де мав успішну кар’єру та непогане життя визнаного науковця. Одні вважають таких людей диваками, інші — провідниками сучасності та «сіллю землі». Правда як завжди буде десь посередині.

Один із таких незвичайних вчених — професор університету Західної Вірджінії (США), доктор медицини Сергій Яковенко. Він тривалий час був провідним дослідником в сфері нейронної інженерії, а тепер прийняв рішення повернутися до України. 

Сергій Яковенко з 1997 року жив поза межами України — університети Монреаля, Альберти, Пітсбурга та Берліна були місцем його викладання та навчання. Нині, навіть повернувшись до України, він продовжує роботу в сфері протезування периферійної нервової системи та мозку. Перші експерименти вдало пройшли на щурах, наступним етапом стануть дослідження на людях. Рішення повернутися на піку власної кар’єри дослідника Яковенко пояснює просто:

«— Чому я в Україні? Тому що я тут народився і ця країна є дорогою для мене. І мені дуже приємно бачити студентів у КПІ, які організовують дуже сучасну літню школу, де багато інновацій. Приємно бачити студентів та викладачів, які захоплені своєю справою. Така літня школа є вже десятою і мені неймовірно приємно спостерігати, що українці навчилися організовувати заходи такого штибу»

Яковенка не лякають низькі зарплати; за його словами, однаково більшість українських науковців шукають (та успішно знаходять) міжнародні гранти. Натомість найбільшою проблемою в Україні для вчених залишається інфраструктура — лабораторії, стенди, дослідницькі центри, яких немає в Україні на тому рівні, на якому вони є в Європі, Азії та Штатах. Інвестувати в науково-технічну базу для українців, на думку Яковенка, куди важливіше, ніж просто роздавати великі зарплати.

На жаль (чи на щастя), наукова молодь не має часу чекати, коли в Україні такі центри та лабораторії з’являться. Цього року студентки Ксенія Шумельчик із Дніпропетровського національного університету та Анна Курило із Національного авіаційного університету стали володарками щорічної стипендії Google імені Аніти Борг в сфері комп’ютерних наук. Мета цієї стипендії  — залучення жінок із Східної Європи, Близького Сходу та Африки до комп’ютерних технологій. Високою є ймовірність, що ці двоє студенток покинуть країну не лише на декілька років навчання, а набагато довше.

Можливо, прикладом для них стане перемога учня 10 класу Самуїла Кругляка в міжнародному конкурсі юних винахідників від Intel — спочатку на національному, а згодом і на міжнародному рівні. «Бронза» у фіналі з 2 тис претендентів у США — чимале досягнення для такого молодого винахідника. Призове місце — результат унікальної розробки в сфері отримання електроенергії у атмосфері. В основі розробки — штучна іонізація хмари за рахунок потужного електричного поля за допомогою спеціального пристрою, що носить назву іонізаційної башти. Кіловатт такої енергії коштуватиме лише 3 копійки.

Модель установки Кругляка є в Малій академії наук України. Можливо, хтось із меценатів і зацікавився би цим винаходом, що набагато випередив свій час — але комерційний ефект від такого винаходу може зіпсувати енергетичну монополію великих енерговиробників, вугледобувних та нафтопереробних компаній. Чи хоче хтось із українських мільярдерів стати Ілоном Маском? Навряд чи. В них є вугільні шахти, обленерго та транзит нафти й газу як потужний інфраструктурний бізнес. Мало хто захоче нищити власну монополію.

Навчатися по-новому

Фундаментальна наука не може відбутися без сучасної освіти. Криза класичної школи викладання в українських вишах — і технічних, і гуманітарних — вже давно стала хронічною. Втім, 2016 року восени дещо в цьому може змінитися. Джіджі Вонг, професор Стенфордського університету і одна з найкращих спеціалістів світу зі стартап-підприємництва, прибула в Україну, аби запровадити тут виш нового типу на основі досвіду MIT/Stanford Venture Lab.

Проект називатиметься «Американський університет в Україні» (AUUA), і обіцяють, що він стане найпрестижнішим в державі — викладачі з провідних вишів США, програма та дипломи, що визнаються не лише в Україні, але й у Штатах. Вонг сповнена оптимізму: на її думку, українців відрізняє хороша технічна підготовка та мотивація, але й криза довіри та небажання стартапів та молодих науковців і підприємців комунікувати між собою — як це заведено в Кремнієвій Долині:

«— Важливо відкрити Україну світові. Я пам’ятаю, як два роки тому ваш уряд підтримав інноваційний форум Kyiv City Open Door і закликало в Україну групу інвесторів з Долини. Це було вкрай корисно для українських стартапів — чимало американських інвесторів не знали навіть, де розташовано Україну. Коли ми приїхали, то побачили, що тут є хороша технологічна база, непоганий внутрішній ринок та багато цікавих ідей. Сьогодні запрошувати інноваційних підприємців в країну ще важливіше — чимало іноземних інвесторів не знають, що тут насправді відбувається. Мало хто розуміє, що війна йде лише на невеличкій території, а решта — це мирна країна із цікавими можливостями»

Наукове співробітництво на рівні України та Євросоюзу — ще один напрямок, який до 202 року може дати свої позитивні наслідки для інновацій в нашій країні. Зокрема, у липні українським парламентом було ратифіковано угоду з Євросоюзом про участь України в європейські програмі розвитку науки «Горизонт-2020». Ця програма дозволить розширити участь українських науковців у європейських наукових дослідженнях та міжнародне науково-технічне співробітництво. Чи не вперше держава теж включиться в цей процес: за участь у програмі Україна муситиме заплатити членський внесок, який дозволить брати участь в заходах програми, передачі обладнання, фінансуванні програмою науково-дослідних проектів тощо. При цьому ЄС дав Україні 95% знижки на членський внесок, а внесок за 2015 рік розподілили на наступні роки.

Науково-популярні видання — балансування на межі

Популяризація науки — це не лише робота державних інституцій, приватних інвесторів, науковців-ентузіастів. Те, що колись робили для радянського підлітка журнали «Юний технік» чи «Наука і життя», для сучасних українців віком 12—15 років міг би робити NatGeo — але не вижив через економічну кризу. Зараз на ринку з’явилося видання «Куншт» — але це радше експеримент, ніж реальна ґрунтовна періодика про науку та винаходи. Грошей у видавничій справі немає; дотаційність комерційних видань вже є очевидною; дотаційність науки — тим більше. Навіть в електронному просторі знайти кваліфіковані ресурси про українські наукові проекти нелегко, друком виходить взагалі одиниці журналів.

Що можна знайти для передплати? Головний редактор українського журналу «Винахідник і Раціоналізатор» Микола Китаєв підтверджує невтішну ситуацію:

«— По-перше, іншого науково-популярного видання, спеціалізованого на висвітленні проблем у винахідницькій та інноваційній діяльності з питань захисту промислової власності такого, як наш журнал «Винахідник і Раціоналізатор» в Україні немає. По-друге, все що друкується на шпальтах комерційних і не комерційних (грантових) видань у ЗМІ носить не професійний і випадковий характер. І по-третє, в Україні видаються десятки технічних комерційних журналів, які в першу чергу обслуговують інтереси окремих фірм за окремими видами діяльності. Серед них переважають видання, присвячені охоронним системам, будівництву, комп’ютерній техніці, технологіям, маркетингу різних товарних груп. Ці видання інформують споживачів з метою стимуляції збуту та реклами своєї продукції. При цьому, жодне з них не висвітлює процес продажу інтелектуального продукту у чистому вигляді»

Журнал, на чолі якого стоїть Китаєв, існує завдяки Українській академії наук. Перший номер вийшов 1997-го — і відтоді до 2009-го був щомісячним. Економічна криза «підкосила» і науку — так «ВіР» став щоквартальним. Проте редакція тримається і готує виключно оригінальні матеріали, ексклюзивні, не робить жодних перекладів.

Це — лише один приклад із багатьох. Якщо вірити офіційним даним, у Державному реєстрі друкованих ЗМІ України є майже 50 науково-популярних видань. Більшість із них для широкого загалу читачів залишається «незвіданими землями». «Наукпоп» не популярний серед молоді — можливо, через формати, можливо, через вторинність публікацій. Адже навіть найбільш «розкручений» проект на вітчизняному ринку для масового споживача — журнал «Вокруг света» — видається в РФ, хоч і має українську ліцензію. Продукт виходить російською мовою і здебільшого орієнтований на російську аудиторію. Технологій та науки в журналі практично немає. ще можна знайти «Наука и техника», започаткований у Харкові 2006 року, що згодом став продаватися і в РФ. На сайті у вільному доступі є можливість переглянути видання. Більша частина контенту в журналі присвячена мілітарі-технологіям. До недавнього періоду журнал нічим не відрізнявся від своїх закордонних чи місцевих аналогів. Але в травні передмова редактора дещо дивує: мовляв, редакція вирішила припинити роботу у виданні через «зміну реалій» і невідповідність «расово правильним» та «патріотично налаштованим» вимогам. Важко сказати, про яку з країн говорить редакція: в Україні тираж складає 5 тис., в Росії — 10 тис. примірників, а спонсорами виступають як російські, так і українські організації. Битву за «наукпоп» український ринок програв. Від цього в першу чергу втратили читачі — та молоді науковці. Вони залишаються якимись «підпільниками» у власній країні, хоча могли би бути героями доби.

Головні проблеми українського «научпоп»-ресурсу лежать не лише в площині фінансування. Унікального контенту такі видання (що в Мережі, що на папері) практично не продукують: дорого, довго, бракує фахівців, здатних реально розуміти, про що вони пишуть. Ринок нішевого наукового контенту в Україні відсутній (і через конкуренцію із умовно-безкоштовним інтернетом, і через відсутність інтересу інвесторів до науково-популярних видань). Поодинокі спалахи (як той же «Куншт» чи «Медієвіст») — лише підтвердження того, наскільки все погано.

Освіта — те, що має закласти підвалини нової української науки

НДДКР та НДІ — два практично позабутих терміни не лише в Україні, але й на всьому пост-радянському просторі. Ті науково-дослідні центри та осередки, що пережили «голодні 90-ті» та «пофігістично-нігілістичні нульові», вимушені животіти на дотаціях із бюджету або перетворюватись в комерційні науков-дослідні структури із вузьким профілем (агрономія, комерційне сільське господарство, холдинги харчової промисловості тощо). Допомога від МОН? Добре, аби не шкодили вже тим ініціативам, котрі є в приватних вишах чи наукових і підприємницьких інкубаторах із освітніми програмами.

Новий час вимагає нових відповідей — і тут може відіграти неабияку роль сучасна онлайн-освіта. Ми маємо вже платформу Prometheus та деякі інші онлайн-курси — але її курси не визнаються офіційно як підстава для отримання диплому чи сертифіката про отримання кваліфікаційної освіти. Змінити це варто якомога скоріше — інакше безліч самоуків, ентузіастів та молодих винахідників із периферійних містечок та сіл ризикують не отримати доступу до сучасного рівня знань, не розвинути свої можливості та не потрапити до тієї інтелектуальної еліти, котра може змінити Україну не лише через гасла, мітинги чи політичні спекуляції на любові до неї.

Фото: «Спільнокошт», «Громадське радіо», Flickr, Pixabay, Picjumbo | Матеріал підготовано в рамках циклу «25 історій про Україну»

Читайте также:

Чат-бот Bard приходить в Україну: основні доступні функції

12 багатообіцяючих стартапів, які шукають методи боротьби з раком

9 стартапів представлять Україну на Web Summit 2023

Як видалити російський контент з пошукових систем та соціальних мереж