Перенаселення Землі: шляхи вирішення проблем. Частина 1

Ключові ідеї з книги «Пуста планета: шок глобального  скорочення населення» Даррела Брикера (Darrell Bricker) та Джона Іббітсона (John Ibbitson).

У жовтні 2011 року населення Землі вперше за весь час стало більше за 7 млрд людей, далеко не всі були задоволені таким станом речей. Перенаселення викликає занепокоєння в урядів багатьох країн та громадських організацій, які говорять про глобальну демографічну кризу. Чим більше народжується людей, тим більше суспільство потребує ресурсів, яких і без того не вистачає.

Атмосфера нагрівається, забруднюються ріки, вирубуються ліси, а людей стає все більше. Рано чи пізно це приведе до нестачі їжі, питної води та інших ресурсів. До того ж очікується погіршення екологічних обставин.

За думкою авторів книги, соціолога-дослідника Дарел Брикер та журналіста Джона Ібітсона, перенаселення планети не відбудеться. Десь до середини 21-го століття населення почне потроху зменшуватись. Коли цей процес запуститься, зупинити його буде неможливо.

Згідно з даними ООН, до 2100 року населення нашої планети буде нараховуватись вже 11 млрд. Багато демографів у всьому світі з цим не згодні. Вони сходяться на думці, що ріст населення досягне піку близько до середини 21 століття, а потім почнеться зворотний процес.

У окремих країнах населення вже скорочується, а до 2050 року кількість таких країн тільки збільшиться. До того ж, це не залежить від рівня життя та процвітання країни: населення скорочується в Японії, Іспанії, Італії, багатьох країнах Східної Європи, Кореї та декотрих інших.

Знижується народжуваність й в країнах, що розвиваються. Вже до 2050 року зменшення населення буде спостерігатися у країнах, де народжуваність традиційно висока: Китаю, Індії, Бразилії, Індонезії, декотрих країнах Африки та Ближнього Сходу, де наразі спостерігається справжній бебі-бум. Але цей бум знизиться значно раніше, ніж вважає ООН, стверджують Брікер та Іббітсон.

Коли дитині, що народилась у 2020-х роках, виповнюється 30 років, вона буде жити у суспільстві з великою кількістю людей похилого віку. У цьому світі не буде існувати проблем з роботою, але високі податки на охорону здоров’я та пенсії для похилих людей заберуть більшу частину заробітку. Кількість шкіл зменшилася із-за низької народжуваності. Її вплив відчувається вже зараз.

Вже дорослі діти не прагнуть до дорослішання та не поспішають створювати свою власну сім’ю, залишаючись з батьками до сивих волосин. У Латинській Америці та Африці жінки перестали бути жінками, які народжують стільки, скільки Бог надішле, вони беруть свою долю у свої руки та самі вирішують, скільки дітей вони хочуть мати.

Колись в Китаї на державному рівні була прийнята політика однієї дитини, і сьогодні Китай відчуває наслідки цієї політики. Можна мати двох та більше дітей, але коли одна дитина – це норма, то нормою це й залишається надалі. Сучасні подружні пари вже не вважають народження дітей своїм обов’язком перед сім’єю, державою чи Богом. Для таких людей це акт самореалізації, та не всі на цей крок ідуть.

Один зі способів боротися зі зменшенням населення – приймати до себе якнайбільше іммігрантів. Цю політику пропагує Канада, але далеко не всі беруть з неї приклад. Хтось не здатен прийняти мультикультуризм, не бажаючи інтегрувати мігрантів та біженців у своє коло та залишають їх жити в окремих районах, типу гетто. Інші взагалі виступають за перекриття кордонів.

Секрет успіху США, за задумом авторів, полягав у «плавильному котлі», де «варилися» іммігранти зі всього світу, і в багатьох аспектах саме ця обставина зробила країну сильною.

Сьогодні політика у США не лише стала жорсткішою стосовно нелегальних іммігрантів, але й скоротила кількість робочих віз для професіоналів. Якщо ця тенденція закріпиться, Америка також почне втрачати своє населення, а разом з тим і силу, вплив та багатство. В ізоляції будь-яке суспільство, особливо при зниженій народжуваності, повільно починає гаснути.

Колись чисельність населення регулювалась голодом та епідеміями. На сьогодні з цим практично покінчено, люди самостійно вибраковують себе, коли не бажають народжувати зовсім або ж мати більше однієї дитини.

Для підтримання чисельності населення потрібно у середньому дві дитини на одну жінку, але ніяка державна політика, у тому числі найщедріша та та яка обіцяє великі пільги за народження другої та третьої дитини, не змогла зробити так, аби народжуваність значно підвищилася. Поки зберігається ця тенденція, людство буде поступово старіти все більше і більше.

Важливі ідеї книги

Ідея перша. За весь час існування населення Землі багато разів скорочувалось через епідемії та війни, але чисельність населення знову відновлювалась або збільшувалась.

70 тис. років тому у результаті катастрофічного виверження вулкану Тоба на Суматрі живими залишилось лише кілька тисяч чоловік. Земля була покрита вулканічним попелом та не давала плодів, багато видів вимерли. Проте, людям все ж вдалося вижити та зберегтися як виду. Вони знайшли інші землі, де збереглося життя та поступово відновлювати чисельність.

Коли люди навчилися обробляти землю, аби отримати урожай (приблизно 12 тис. років тому), це привело до організованої економіки та першим цивілізаціям, спочатку на Ближньому Сході, а потім і в інших країнах. Частина населення продовжувала займатися полюванням та збиранням, інші осіли на землі та зайнялися її обробкою. Чисельність населення зросла.

Час від часу одне плем’я або народ випереджали у розвитку інші та завойовували їх. Будувалися дороги, вдосконалювались сільськогосподарські знаряддя, з’являлися нові закони.

Після періодів процвітання, коли люди народжували дітей, приходили якісь стихійні біди: голод, хвороби, набіги ворогів і т. п. Але населення продовжувало рости. Якщо після виверження Тоби у живих залишилося декілька тисяч, то до першого століття нашої ери населення складало вже біля 300 млн. До 1300 року воно збільшилося приблизно до 400 млн, але прийшла епідемія чуми.

Перша пандемія чуми – це чума Юстиніана. Вона була зафіксована 541 року нашої ери. Вона швидко поширилася по всьому світові, з’являючись то в одному, то в іншому місці у вигляді окремих епідемій. Найбільше постраждала Візантія, особливо Константинополь. По всьому світові від цієї чуми померло біля 125 млн людей.

Але це був лише початок. Чорна смерть у середині 14-го століття, коли загинуло біля 60% населення Європи стало справжнім потрясінням для людства. Епідемія мала не лише демографічні, але й економічні, політичні, релігійні та культурні наслідки. У декотрих містах та областях попередня чисельність населення відновилося лише через декілька сотень років.

Зокрема, одним з наслідків Чорної смерті був початок епохи досліджень та колонізації нових земель. Страх європейців перед дальніми плаваннями зник – вони зрозуміли, що померти на берегу так же легко, як і в морі. Але колонізація призвела до скорочення корінного населення Америки, яке вмирало від руки завойовників та принесених ними хвороб, до яких в індійців не було імунітету. Голод та війна не давали рости населенню у Середньовіччя, але до 1727 року його чисельність складала вже 600 млн.

Американський демограф Уоррен Томпсон описав теорію демографічних моделей та їх етапів. На першому етапі, від зародження людства до 18-го сторіччя народжуваність та смертність були однаково високими, а населення зростало повільно та нерівномірно. Висока дитяча смертність, недоїдання та хвороби привели до того, що мало хто доживав до 50 років. До того ж, злочини та війни були постійною загрозою.

Але в 18-ому сторіччі населення нашої планети перевалило за мільярд. За одне століття людей з’явилося більше, ніж за чотири попередні століття разом взяті. Від першого етапу – високого рівня народжуваності та високої смертності – світ перейшов до іншого: смертність знижується, а народжуваність зростає.

Епідемій стало менше, спалахи чуми були все рідші, і їх вдавалося швидко погасити. Розвивалося сільське господарство, люди краще харчувалися та стали більш стійкими до хвороб.

Після закінчення Тридцятилітньої війни у Європі понад 100 років не було війн, а це значить, що росла торгівля, підвищувався рівень життя, розвивалась інфраструктура. З Америки імпортувались нові продукти – кукурудза, помідори та картопля, що збагатили харчування європейців. Окрім того, промислова революція привела до появи заводів, доріг, телеграфу та електрики. Життя стало більш комфортним, а епідемій стало менше, як і рівень дитячої смертності, до того ж з’явилась вакцина проти віспи.

Хоча життя багатьох жителів Європи, США та Великобританії була бідна, але населення все одно зростало, чому сприяли відкриття у сфері мікробіології, що попередили нові епідемії. Завдяки цим відкриттям воду стали хлорувати, розвивати систему каналізації та іншими способами боротися з антисанітарією. Медицина розвивалася дуже стрімко, особливо у сфері знеболювальних та препаратів, що дезинфікують.

На третьому демографічному етапі смертність буде знижуватись разом з народжуваністю. У кінці 19-го та початку 20-го століття рівень народжуваності впав, але смертність продовжувала знижуватись, не дивлячись на страшну епідемію іспанського грипу та Першу світову війну.

За винятком цього грипу, боротьба з антисанітарією, розвиток медицини та загальнодоступної сфери охорони здоров’я продовжували впливати на зниження смертності. Але так було в розвинутих країнах, тоді як більша частина населення планети все ще існували в умовах високої смертності та високої народжуваності.

Після Другої світової війни, зі зростанням порядку, у 1950-1960-і роки, почався справжній вибух народжуваності, особливо у США. Зростав та розвивався середній клас, з’явилася дешева іпотека, пари одружувалися раніше та намагалися народити більше дітей. Такі ж процеси відбувалися в Канаді, Європі, а пізніше – і в Західній Німеччині.

Ідея друга. Майбутній демографічний вибух – це не більше, ніж міф.

Першим, хто заговорив про катастрофічне перенаселення, був англійський священик, демограф та економіст Томас Мальтус (Thomas Robert Malthus). Він був впевнений в тому, що постійний неконтрольований ріст населення рано чи пізно стане причиною голоду на Землі. Чим краще та комфортніше буде жити, тим швидше люди будуть розмножуватися.

Прогрес зачепив усі сфери існування, окрім пристрасті між чоловіками та жінками. Через любов до сексу люди активно розмножуються у геометричній прогресії, але сільське господарство та виробництво харчових продуктів зростають в арифметичній прогресії. Їх вже не вистачає на усіх, як Мальтус зміг спостерігати у своєму бідній парафії, де працював священиком.

Саме бідні люди будуть страждати у першу чергу. Періоди економічного підйому приведуть до збільшення народжуваності у бідних сім’ях, але це буде лише тимчасовим покращенням, до наступного спаду. Бідних буде все більше, а їжі – все менше.

Теорії Мальтуса понад 200 років, та за ці роки з демографією не відбулося нічого катастрофічного. Більш того – сучасні люди живуть дедалі краще, довше та здоровіше, ніж бідняки за часів Мальтуса.

Але Мальтус був не єдиним творцем міфу про майбутнє перенаселення. У 1968 році біолог та демограф Пол Ерліх (Paul Ralph Ehrlich) зі Стенфордського університету опублікував бестселер «Популяційна бомба», де стверджував, що переселення призведе до голоду у 1970-1980-х роках.

Він вважав, що післявоєнне збільшення виробництва харчування та сучасна медицина знизили смертність у слабко розвинутих країнах, але народжуваність при цьому підвищилася. У країнах, що процвітають таких як США, народжуваність падає, але сільськогосподарські можливості вичерпуються, екологія погіршується, що може привести до продовольчої кризи.

Проблема перенаселення вирішиться лише через зниження народжуваності, або через підвищення рівня смертності. Якщо у другому випадку все будуть вирішувати епідемії, голод та війни, народжуваність можна контролювати в тому числі примусовою стерилізацією та податками на памперси, та іншими мірами.

Пророцтва Ерліха не збулися – масового голоду не сталося, більш того – його практично перемогли, не дивлячись на збільшення населення до 7,5 млрд осіб. Знизилась дитяча та материнська смертність, завдяки енергійним мірам покращились якість повітря та води (Ерліх відмітив, що при такому забрудненні чиста питна вода незабаром стане гострим дефіцитом). З 1950-го по 2010-і роки населення зросло удвічі, але виробництво продуктів – утричі, завдяки новим добривам, синтетичним гербіцидам та генної інженерії.

Зросли економіки Індії та Китаю, країни стали дедалі більш урбанізованими. Цей процес завжди приводить до падіння народжуваності, що й відбулося в Індії. В Китаї народжуваність впала через політику однієї дитини, впровадженої в 1979 році. Швидко розвалилася економіка Південної Кореї, Тайваню, Сингапуру, Чилі. Населення зросло разом з масовим збільшенням багатства.

Але Ерліха це не переконало, він сказав, що лише трохи помилився у термінах, але рано чи пізно перенаселення все-таки станеться, так що він все ще наполягає на державному контролі народжуваності. Аналітики з Римського клубу у своїй доповіді «Межі зростання» висловлює все ті ж побоювання.

В ООН існує відділ народонаселення, що існує з 1946 року. У ньому працюють демографи та статистики. Вони прогнозують дані по росту населення, досить точні. Згідно з даними, якщо населення до 2100 року досягне 11,2 млрд людей, а потім кількість стабілізується та поступово буде падати, нічого страшного не відбудеться, харчів вистачить на всіх.

Це оптимістичний варіант, що заснований на коефіцієнтах народжуваності по кожній країні. Але якщо цей коефіцієнт збільшиться хоча б на 0,5%, це приведе до катастрофи, тому що 17 млрд людей, які все ще безперервно та безконтрольно розмножуються, не прогодує ніяка продовольча революція. До того ж це може привести до екологічної катастрофи.

Існує і третій сценарій. Якщо жінки почнуть народжувати менше, то до 2050 року населення сягне свого максимуму у 8,5 млрд, а потім почне скорочуватися.

Брікер з Іббітсом впевнені у тому, що це найімовірніший варіант.

Рівень народжуваності знижується з 1970-х років, опустившись нижче 2,1 – коефіцієнт, при якому населення підтримується на приблизно однаковому рівні.

Чим урбанізованіше суспільство, тим більше жінки керують своїм тілом, тим менше у них дітей. Окрім цього, роль релігії значно слабшає. У деяких регіонах вона безпосередньо впливає на поведінку в сім’ї, у тому числі і на народжуваність.

Не дивлячись на песимістичні пророцтва, більшість демографів все ж вважають, що нічого схожого на катастрофічне перенаселення нашу планету не очікує. Людей звісно багато, їх діяльність шкодить навколишньому середовищу та сприяє вимиранню інших видів, але щось глобально катастрофічного через це не відбудеться.

Після невеличкого зросту кількість людей стабілізується, а потім, десь до середини 21-го століття, почне скорочуватися.

Ідея третя. Людей похилого віку у Європі стає все більше

Для підтримання чисельності населення коефіцієнт фертильності має бути не нижчим 2,1. Але вже сьогодні у Бельгії та Великобританії він складає 1,8, а в цілому по ЄС — 1,6, у Греції та Румунії — 1,3, у Словаччині — 1,4. В Італії у 2015 році народилось менше дітей, ніж в будь-який інший рік з часу виникнення держави як такої. У Польщі, де католицизм забороняв аборти, у 2015 році закрилось 200 шкіл через відсутність дітей.

Молоді європейські пари вивільнились від впливу старих традицій, сімейних та релігійних. Вони не народжують дітей не тільки тому, що дітей виховувати дорого та на це у них нема часу. Для них також важлива повна свобода у цьому питанні, коли дітонародження в цілому залежить від їх бажання та не від чогось іншого.

Країни Східної Європи вже втратили 6% свого населення з 90-х років — 18 млн населення. Цей процес все ще продовжується.

На перший погляд, чим менше людей, тим простіше жити: більше місця, більше вакантних місць на роботу, дешевше житло, тощо. Але це все не так.

Чим менше молодих працездатних людей, тим менше податків надходить до бюджету на пенсію та у сферу охорони здоров’я. Вони до того ж становлять основну кількість споживачів, так що кількість покупців автомобілів, побутової техніки та одягу сильно скоротиться, а це означає уповільнення економічного зростання.

Промислова революція у Європі 19 сторіччя перемістила молодих чоловіків із сіл у міста, для роботи на фабриках та заводах. У випадку життя у місті дитина з активу (на селі дитина майбутній робітник на фермі, помічник батька) перетворюється у тягар, зайвий рот, тому до великої кількості дітей містяни не готові.

У сучасних жінок з’явилося більше можливостей, вони також не прагнуть стати багатодітними матерями. Європейська спільнота традиційно була однією з найбільш світських, а жінки у ній – одні з самих вільних. Тому і процес скорочення населення в Європі розвивається швидше, ніж будь-де.

У Франції зниження народжуваності почалося ще в кінці 18-го сторіччя. Німці біли більш плодовитими, тому їх більша армія перемогла французів у франко-пруській війні 1870 року. Зниження народжуваності може загрожувати національній безпеці у недалекому майбутньому.

Після бебі-буму, який залежно від країни припав на 1940-1950-ті роки, рівень народжуваності в Європі знову знизився.

Не дивлячись на зниження народжуваності, зменшення населення в Європі все ще не відчувався. Це відбувається тому, що паралельно зниженню народжуваності збільшується тривалість життя. Нові медичні відкриття, сучасні хірургічні операції, вихід з моди шкідливих звичок, таких як куріння, доступність фруктів цілий рік, завезених в Європу з теплих країн, зробили своє діло.

Якщо у Великобританії у 1960 році тривалість життя у середньому складала 68 років, то до 2010 року вона була вже 79 років, та очікується, що це ще не межа. У багатьох країнах це вже привело до проблем у пенсійній системі. У цілому, люди похилого віку підтримують чисельність населення до певного часу, але потім, з їх відходом та зменшенням кількості дітей, спад все ж стає явним.

Розвиті суспільства з народжуваністю нижче рівня відтворення намагаються пригальмувати зменшення населення за допомогою імміграції, коли до себе впускають робочих з африканських та арабських країн. Цей процес пов’язаний з багатьма проблемами, такими як міжетнічні конфлікти, ізоляція, неприйняття. Проте діти іммігрантів, які народилися в Європі, вже повністю адаптуються до нового життя.

Європа, по словах авторів, повільно стає все більш коричневою та сірою – через наплив іммігрантів та старіння населення.

Багато східноєвропейських країн це лякає, а саме, Болгарію, яка виставила жорсткий кордон з Турцією, аби її не перетнув жоден сирійський біженець. Це офіційна політика країни. Уряд країни не бажає бачити у себе приток людей з чужою культурою та ворожої їм релігії. Країна розплачується за це зменшенням населення.

Антиміграційні настрої підживлюються з різних джерел. Не в останню чергу саме через ці настрої Великобританія організувала брекзит, зміцнювались партії правих сил у Польщі та Франції. З урахуванням кількості терактів на території європейських країн ці настрої були зрозумілі всім. Виходом могло б стати збільшення народжуваності, але поки що справи з цим не такі добрі, як очікувалось.

Демографічний парадокс полягає в тому, що дітей народжується все менше як у сприятливі, так і не сприятливі часи. Зараз до низької народжуваності також додалась і проблема тривалості життя, населення Європи стає все старше та все менш чисельне.

Продовження статті читайте у другій частині.

БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:

Читайте также:

15 книг по копірайтингу завдяки яким ви станете писати цікавіше та ефективніше

П’ять книг про Місяць, які варто прочитати

Інтерактивна карта найпопулярніших книг

Як правильно читати книги, щоб вони були максимально корисними