Перенаселення Землі: шляхи вирішення проблем. Частина 2

У другій частині статті ми продовжуємо перераховувати ідеї, які були закладені у книзі «Пуста планета: шок глобального скорочення населення» Даррела Брікера (Darrell Bricker) та Джона Іббітсона (John Ibbitson).

Ідея четверта. Зниження чисельності населення спостерігається в деяких азійських країнах

Республіка Корея – це азійська країна, що процвітає. Після періоду війн та бідності вона відтворила сильну економіку та демократичні інститути. У своєму розквіті вона була не одна – швидкий розвиток Японії, Сингапуру, Кореї та Тайваню ввійшло в історію під назвою Тихоокеанського азійського Ренесансу.

Корейська економіка зосереджена на великих технічних проектах, які частково фінансуються державою, — так з’являлися гіганти Hyundai, Samsung, Kia та LG.

Якщо в 1950-х роках Корея була бідною країною, то вже у 1988 році там відбулися Олімпійські ігри. Після Корейської війни покращилося медичне обслуговування, а коефіцієнт народжуваності складав біля шести дітей на одну сім’ю, що було характерно для сільської місцини, жителів якої в Кореї було більше на момент закінчення війни.

Це призвело до того, що з 1950 по 1988 роки населення збільшилось удвічі, з 20 до 40 млн осіб. Молодь активно йшла на роботу на заводи, які були основою економічного розвитку країни. Але влада злякалася таких стрімких темпів зростання населення та вирішила, що потрібно регулювати народжуваність з метою її зниження.

Хоча населення примножилося вдвічі за 30 років, але у 1980 роки коефіцієнт народжуваності в Кореї все ще був на рівні відтворення. Політика зниження народжуваності привела до стійкого падіння коефіцієнту, на сьогодні народжуваність дорівнює 1,2 проти 6 у 1950-ті роки. Високий рівень життя пролонгував тривалість життя до більш ніж 82 років, а в середньому індекс старіння дорівнює 89. До 2040 року на кожну молоду людину буде налічуватись три людини похилого віку.

Схожі процеси переживає наразі і Японія. В 1950-ті роки, коли країна відновилась після Другої світової війни, японські жінки у середньому народжували по три дитини. Потім коефіцієнт народжуваності зменшився. До 2005 року він вже дорівнював 1,4. Приплив свіжої крові майже не відбувався – Японія повільно та неохоче давала громадянство іммігрантам. Між іншим, відтік людей з Японії набагато перевищував приплив людей.

Виїжджає в основному молодь, залишаються люди похилого віку. Жінок дітородного віку стає все менше з кожним роком. Народжувати вони не прагнуть – як тільки низька народжуваність починає сприйматися як норма, переломити цю тенденцію у суспільстві практично неможливо. Мати дитину перестало бути зобов’язанням перед старшими та перед іншим суспільством, це лише один зі способів проявити себе, вважають Брікер та Іббітсон.

Японський уряд занепокоєний тим, що багато людей виїжджають та шукає способи утримати чисельність на відмітці 100 млн населення. Але поки що ці способи не знайдені. Молодь переїжджає у міста із сільської місцевості, декотрі села стали настільки безлюдними, що залишені там старі люди установлюють на свої двори манекени, аби створити ілюзію густонаселеного селища.

На пенсію в Японії виходять в 60 років, пенсія виплачується в залежності від досвіду роботи, та після 60-ти років робітників з повагою проводжають і вони вже не можуть залишитися на роботі. Це приводить до того, що чисельність японців, що працюють постійно скорочується. А це значить, що з часом стає дедалі важче фінансувати соціальні програми, направлені на сферу охорони здоров’я та освіту.

Суспільство з часом старіє, а це значить, що стає менше здатним до запроваджень інновацій та технологічних проривів. У Республіці Корея пенсійний вік збільшили, аби працівники похилого віку могли пролонгувати свій трудовий договір, це привело до того, що в молодих з’явилися проблеми з кар’єрним ростом на роботі.

Ті ж процеси зниження народжуваності, старіння суспільства та їх наслідки спостерігаються у Гонконгу, Тайваню та Сингапурі.

Зниження народжуваності в Японії та Кореї викликано ще й тим, що японські та корейські чоловіки не допомагають жінкам ні по господарству, ні в вихованні дітей. Знаючи, що їй доведеться і працювати, дивитися за домом та виховувати дітей, жінка не прагне до сімейного життя, віддаючи перевагу життю у самотності. Якщо жінка залишає роботу для виховання дитини, її стаж тимчасово зупиняється, що ускладнює й роботу й народження дітей.

У Південній Кореї, щоправда, є надія на об’єднання з Північною. У цьому випадку населення збільшиться на 25 млн, та й народжуваність у Північній Кореї вище, якщо вірити офіційним даним. Проблемою може стати об’єднання з людьми, багато років ізольованих від світу та заморочених пропагандою.

Сьогодні азійські уряди борються зі зниженням населенням та намагаються спонукати народжуваність. У Сингапурі створено державне агентство знайомств, клуби сальси, а ніч 12 серпня офіційно призначена Національною ніччю, коли подружні пари заохочують народжувати дитину.

У Кореї існують державні субсидії для подружніх пар, які страждають безпліддям, декретна відпустка для чоловіків та інші. Аби уникнути трудоголізму на робочому місці, що змушує забувати про сім’ю, на заводах та підприємствах в 19.30 вимикається світло, аби люди поспішали додому. Але поки що до значного підвищення народжуваності це не привело. Процес, який розпочався зупинити надто складно.

Ідея п’ята. Майбутнє зменшення населення та сучасне життя тісно взаємопов’язані

Багато хто спокійно відносяться до того, що станеться у невизначеному майбутньому, хай навіть через десятиліття. Вони не помічають, що сили, які приведуть до старіння та зменшення населення, впливають на нас вже сьогодні, оскільки вже намітилися основні тенденції зменшення.

У сучасному світі підлітки куди рідше вступають у статевий зв’язок, ніж кілька попередніх поколінь.

Перша дитина з’являється у сім’ї, коли батькам вже по 30 або за 30 років – як правило, один або інколи двоє дітей. Дітей потрібно довго виховувати, так що пари, які стали батьками в 30 років відтягують свій вихід на пенсію. Крім того, у них є і свої батьки, про яких доведеться піклуватися, все це разом взяте – дитина, робота, старі батьки – забирають багато сил.

В результаті нерідкі випадки смерті в 45-55 років. І пологи в 30 років — не межа. Наразі в Європі та США все більше жінок народжують в 40 років (їх навіть більше, ніж тих, хто родив у 20). Пізні роди – одна з головних характеристик сучасного світу.

Причина тому – це страх того, що у батьків не вистачить ресурсів на виховання та забезпечення дитини. У середньостатистичної американської сім’ї на дитину до 5 років витрачаються до 10% сімейного бюджету, але з кожним роком витрати зростають разом з дитиною. Будинок потрібен більше, і велосипед, не говорячи вже про одяг. А ще походи до лікарів, оплата секцій, підручників, розваги та тому подібне.

До 19 років на дитину витрачається приблизно $250 тис., а він ще у коледж не встиг поступити. Враховуючи все це, батьки обмежуються максимум двома малюками, а буває, що й зовсім проти дітей, вважаючи свої ресурси недостатніми для такого важливого та відповідального діла. Декотрі чекають, коли їх доходи виростуть – настільки, що можна було мати дітей. Звідси й пояснюються факти пізніх пологів.

З іншої сторони, у ранніх підліткових пологах немає теж нічого позитивного. Вони псують здоров’я молодої матері, діти народжуються з маленькою вагою, мати часто не може знайти хорошу роботу та живе з дитиною на соціальній допомозі. Не кажучи вже про те, що часто доводиться забувати про навчання.

На щастя, сьогодні підлітки народжують набагато рідше, ніж раніше. В 1990 році у США на 1000 родів було 62 підліткових, сьогодні ж лише 22 на 1000. Та ж тенденція спостерігається і в інших країнах, європейських та азійських, в Африці та Океанії.

Сучасні діти вже мають хороше уявлення про засоби контрацепції. Раніше в США підлітки, які народили дитину, дуже часто віддавали його на всиновлення бездітній забезпеченій парі, але сьогодні цього майже не спостерігається – мати воліє жити на соціальну виплату від держави. Тому американці стали всиновлювати дітей з інших країн, головним чином з Китаю (біля 70 тис. немовлят на рік), Росії (біля 46 тис.), Гватемали (29 тис.), Південної Кореї (20 тис.) та Ефіопії (15 тис.). Далі й це джерело стало закінчуватися.

В Китаї зросла економіка, до того ж уряд країни намагається переломити наслідки політики однієї дитини та віддає на всиновлення лише інвалідів. У Канаді кількість людей, які бажають всиновити дитину, зростає, але всиновлення скоротилося на 25% з 2008 по 2015 рік. Якщо раніше рішення про усиновлення доводилось чекати 18 місяців, то тепер цей строк сягає 3 роки.

Ми усі цим живемо, всі переживаємо ті ж проблеми, та вибір однієї людини, перемножений на вибір решти, мають наслідок для всіх, як зараз, так і на майбутнє, вважають автори.

Більша частина людей обирає маленьку сім’ю, якщо заводять сім’ю взагалі. У маленькій сім’ї легше виховати дитину (або двох), матері, що працюють частково покривають нестачу робочої сили, пов’язану з низьким дітонародженням. Але маленькі сім’ї не здатні наповнювати економіку – їх дуже мало, аби забезпечити повноцінний користувацький попит і вони організовують свої витрати більш ефективно. Скорочення дітонародження – це скорочення чисельності майбутніх платників податків.

Шоста ідея. До середини 21-го століття в окремих африканських країнах буде зростати як населення, так і економіка

Потім, по мірі покращення життя, урбанізації та жіночої освіти, зріст населення піде на спад, вважають автори книги. По підрахунках ООН, рівень народжуваності в Африці високий та буде залишатися високим ще протягом десятиліть, особливо у країнах в південному напрямку від Сахари. Цей зріст населення сповільниться хіба що у наступному столітті та може потребувати великих об’ємів продовольчих продуктів.

Але далеко не всі люди в країнах Африки є неосвіченими, не завжди жінки невільні, а суспільство в основному сільське. У декотрих країнах економіка розвивається великими темпами. У 2016 році у світі швидко зросли 30 економік, половина з них знаходилась в Африці.

Наприклад, в Кенії ВВП зростає на 6% кожного року, втричі більше, ніж у більшості країнах Заходу, тенденція економічного росту буде зберігатися. Оскільки населення швидко зростає, в Африці все гаразд з користувацьким ринком.

До 2050 року населення африканського контингенту наблизиться до цифри у 2,6 млрд людей.

Сьогодні найбільше населення налічується у Нігерії (182 млн), до 2050 року це число має стати більшим вдвічі за населення Кенії, тоді коли загальне населення Європи скоротиться на 4%. Крім того, Африка – молодий континент, де середній вік сягає 19 років, тоді коли у Європі цей вік — 42 роки, а у США — 35. Кількість молодих людей буде підтримуватися завдяки високій народжуваності, а де молоді люди – там і споживчий ринок та економічний ріст, вважають автори.

Шлюб як такий, в африканських країнах достатньо міцний, як і вірність племені. Люди не пов’язують сподівання зі своїми чиновниками, по більшій мірі корумпованими та некомпетентними. За допомогою в першу чергу звертаються до рідних, думки та поради рідних для них дуже важливі.

Коли зв’язки з рідними настільки потужні, народжуваність зростає – плем’я схвалює заміжжя та народження дітей. Коли замість родинних зв’язків авторитет мають однолітки та колеги, як у європейському суспільстві, народжуваність падає.

Навіть коли молоді африканці, а саме жителі Кенії, залишають домівку, збираючись на навчання або роботу на новому місці, зв’язок з сім’єю не втрачається та постійно підтримується. Кожен знає про те, що у будь-який момент може прийти за допомогою та підтримкою.

У Кенії ніхто не помирає наодинці, плем’я, клан або село непокоїться про своїх. Цей загальний підхід зберігається і в великих кенійських корпораціях, де піклуються про кожного свого робочого: всі повинні збирати гроші на той випадок, якщо хтось жениться, у когось народжується дитина або хтось захворів. До того ж гроші не символічні, а доволі пристойні.

Згодом, вважають автори, Кенія, як і інші африканські країни, поступово перейде від родинного і малоосвіченого суспільства з високою народжуваністю до модернізації та урбанізації, коли вплив племені слабшає, а вплив держави зміцнюється. Це сповільнить зростання населення, якого так побоюються демографи.

До того ж, зростання якості освіти, особливо серед жінок, вже привело до скорочення народжуваності. У 2003 році коефіцієнт народжуваності дорівнював 4,9 на одну жінку, у 2014 році — 3,9. Серед населення стали популярними контрацептиви. Але це ще високі показники, населення Кенії все ще залишається молодим.

У сільській місцині Африки рівень народжуваності все ще залишається високим, проте рівень життя залишився дуже низьким. Якщо вся Африка буде розвиватися як Кенія, населення не буде бідним та голодним. Аби зупинити бідність, африканським жінкам потрібно боротися за права та надання можливості отримувати належну освіту.

Ідея сьома. Зниження чисельності населення зовсім не обов’язково може стати катастрофою.

У минулому діяла демографічна модель, коли було багато народжень та багато ранніх смертей. Зараз народжуваність знизилась, але збільшилась тривалість життя. В майбутньому, за думкою авторів, нас очікує нова модель – депопуляція за власним вибором. Чи значить це, що ми наближаємось до чогось страшного? За думкою авторів книги, це ще не значить, що світ стане схожим на фільм про постапокаліпсис, проте він точно буде іншим.

З точки зору екології все стане краще. Вихлопні гази перестануть нагрівати атмосферу, ріки та океани не будуть такими брудними. Можливо, у цьому світі багатство втратить своє попереднє значення. До того ж жоден прогноз не є невідворотним сам по собі. Він лише характеризує основну тенденцію, яку при достатніх зусиллях просвітлених лідерів можна переломити. Автори підкреслюють, що лише вказали на те, що відбувається в даний момент та вважають, що ігнорувати цю тенденцію не можна.

Урбанізація за словами авторів, не настільки погана для навколишнього середовища, як це нам здається. Найнижчі викиди вуглецю у США на душу населення знаходиться не десь далеко від великого міста, а саме у Нью-Йорку, тому що через дороге паркування більшість жителів віддають перевагу саме метрополітену.

У інших великих містах також надають перевагу саме метрополітену. Країни, що розвиваються також стрімко розвиваються в урбаністичному плані. Це значить, що і там у великих містах викиди вуглецю скоротяться по мірі того, як населення сільських районів буде перебиратися у міста.

Швидка урбанізація має свої недоліки (переповненість шкіл та дитячих садків, недосконала інфраструктура, бідність та злочинність), але коли у містах густе населення, то суспільний транспорт, вода, електрика, каналізація коштує значно дешевше та менше забруднює навколишнє середовище.

Прийнято вважати, що саме за містом повітря чистіше, земля краща та там можна жити, харчуючись плодами своєї праці або розводячи худобу. Але це не так. Спершу доведеться їздити за продуктами у найближче місто, а оскільки дороги у селах погані, то тут точно знадобиться повнопривідний автомобіль, який потребує багато дизелю або бензину. Іноді одним автомобілем не обійтися, якщо у членів сім’ї різні маршрути. До лікаря доведеться їздити теж у місто. Ділянку потрібно оброблювати, аби вона не заросла бур’янами. Дім потрібно обігрівати.

Скоріш за все, заміські райони незабаром залишаться зовсім пусті та їх почнуть засаджувати деревами, залишивши під зерно, фрукти та овочі окремі поля. Коли населення скоротиться, сільськогосподарські землі стануть ще меншими, а значить — ліси продовжать рости, що сприятливо впливатиме на навколишнє середовище. Дерева будуть виділяти кисень та підтримувати фауну, що вимирає.

Скорочення населення пригальмує неконтрольований вилов риби, скоротиться число суден, які забруднюють океани, зменшення кількості підприємств означає зменшення забруднення прибережних вод. Автори сподіваються, що дитина, що народилась сьогодні або через 10-20 років, зможе побачити чистіший та здоровіший світ.

Але цей світ буде все ще в полоні війни та конфліктів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Зменшення молодого населення та зростання людей похилого віку народить бідність та невдоволення, яке може привести до протестів та хаосу.

Коли країна не може впоратися з внутрішнім безладом, вона часто є ініціатором зовнішніх конфліктів у спробі згуртувати своїх людей. Це не обов’язково станеться – цілком можливо, що держави, де проживає переважно люди похилого віку виявлять зрілість та далекоглядність, підтримуючи мир на нашій планеті. Менше молоді означатиме менше гарячих голів.

Якщо США продовжить свою імміграційну політику, то все буде діяти на її користь. Країна буде забезпечена свіжою кров’ю, новими силами, імміграція, як легальна, так і нелегальна, буде зміцнювати населення. Якщо в імміграційну політику будуть внесені поправки, то головний інструмент розвитку країни буде втрачено. Проте Канаді, яка послідовно підтримує мультикультуралізм, це не загрожує, вважають автори.

Є приводи думати про те, що світ, який старіє все менше здатен до інновацій та творчості. З іншого боку, урбанізація може врівноважити цей процес – усі відкриття, як наукові, так і творчі, створювались в містах, а не в селі.

До того ж, світ буде старіти рівномірно – можливо, приток молодих творчих сил прийде саме з країн Африки або Індії. Але для цього потрібно зрозуміти суть мультикультуралізму, аби іммігранти не залишалися в гетто для бідних, які повністю ізольовані від корінного населення, а могли б інтегруватися у суспільство на своїй новій Батьківщині.

Можливо, колись процес скорочення населення зупиниться. Людям набридне старіти без дітей та онуків, вони поступово повернуться до радості народження і виховання дітей, навіть якщо їм буде за 40 або за 50 років.

Скорочення населення не обов’язково є синонімом соціального занепаду. Але це те, що може відбутися у майбутньому, ми маємо бути готові до цього.

Замість епілогу

ЗМІ і автори книг про майбутнє лякають читачів сценаріями, які очікують нас через перенаселення — нестача ресурсів, війни, злидні. Але що, якщо їх автори глибоко помиляються? Що, якщо нам варто побоюватися не перенаселення, а, навпаки, істотного зниження кількості людей?

Книга «Пуста планета» містить в собі багато цікавих ідей, які іноді здаються досить суперечливими та двозначними, але від цього залишаються не менш цікавими. В цілому, книгу можна сприймати не як готовий рецепт, а просто привід для роздумів – що, якщо загальноприйнятна точка зору на зростання населення помилкова? Що ми будемо робити, якщо населення Землі суттєво знизиться? Як це вплине на споживання та економічний розвиток?

У світі, який побоюється перенаселення, книга Джона Іббітсона (John Ibbitson) та Даррела Брікера (Darrell Bricker) допоможе багатьом переглянути свої погляди на дітонародження, сім’ю, недостатність ресурсів, міграційну політику, тощо.

Кожна людина окремо та людство в цілому самостійно визначають своє майбутнє. Відповідь на питання, яким воно буде, в багатьох аспектах залежить від нас.

БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО: