Імперія болю — підступний фармацевтичний маркетинг родини Саклерів

Опіоїди – хороші знеболювальні. Без них важко обійтися хворим на рак чи навіть деяким післяопераційним пацієнтам. Однак, лікарі завжди призначали подібні медикаменти з обережністю, адже їх небезпека у ризику звикання. Ситуація почала змінюватися приблизно 20 років тому. Опіоїди ставали дедалі популярнішими. І сьогодні США, які «споживають» 30% препаратів цього типу у світі, відверто заявляють про опіоїдну кризу. Журналісти видання Newyorker розкривають правду про те, як результатом нещадного маркетингу знеболювальних препаратів династії Саклер (Sackler) стали мільярди доларів прибутку та мільйони залежних.

45_oxycontin-sackler-family

Спадщина

Північне крило музею мистецтва Метрополітен також називають Саклерівським крилом на честь однієї з відомих династій меценатів Америки. Три брати – Артур, Мортимер і Реймонд Саклер (Arthur, Mortimer, Raymond Sackler) – лікарі, народжені у Брукліні, впродовж свого життя щедро віддавали кошти величезній кількості закладів, безліч з яких сьогодні носить їх прізвище: галерея Саклер у Вашингтоні; музей Саклер у Гарварді; Центр мистецтв Саклер у Гуггенхаймі; крило Саклер у Луврі тощо. Художник Томас Лоутон (Thomas Lawton) колись уподібнив старшого брата Артура «сучасному Медічі». Всі три брати вже померли, але їх спадкоємці продовжують похвальну традицію доброзичливості та сприяють розвитку культури і мистецтва. За даними журналу Forbes Саклери – одна з найбагатших сімей Америки, заможніша, ніж Рокфеллери (Rockefellers) або Меллони (Mellons).

Однак, більшість населення не знає про джерело таких статків. І хоча члени родини регулярно дають інтерв’ю щодо своєї щедрості, вони практично ніколи не говорять публічно про сімейний бізнес, приватну компанію Purdue Pharma, розташовану в місті Стемфорд, штат Коннектикут. Компанію, яка розробила рецептурний знеболювальний препарат «Оксиконтин» (OxyContin). Випущений в 1995 році, «Оксиконтин» став справжнім проривом у медицині. Медикамент з тривалою дією, що допомагає пацієнтам, які страждають від помірного та сильного болю. Говорять, що прибутки компанії Purdue Pharma від продажу «Оксиконтина» склали $35 млрд.

Однак, «Оксиконтин» – суперечливий препарат. Єдиним активним інгредієнтом є оксикодон, хімічний побратим героїну, вдвічі потужніший, ніж морфій. Як зазначалося вище, традиційно, лікарі обачливо призначали опіоїди, та компанія Purdue Pharma вивела «Оксиконтин» на ринок з маркетинговою кампанією, яка намагалася протидіяти такому «упередженому» ставленню і змінити приписи лікарів. Компанія профінансувала дослідження та платила лікарям, аби створити приклади того, що занепокоєння щодо наркотичної залежності від опіоїдів є надмірним, і що «Оксиконтин» може безпечно використовуватися не лише для втамування болю смертельно хворих, але й для ширшого кола захворювань. Мільйони пацієнтів виявили, що препарат позбавляє їх пекельного болю. Проте, багато інших так призвичаїлися до нього, що між дозами приймання ліків вони дізналися про всі принади виснажливої «ломки». З 1999 року 200 тис. американців померли від передозування, пов’язаного з «Оксиконтином» й іншими рецептурними опіоїдами. Багато залежних перейшли на героїн, оскільки рецептурні препарати або занадто дорогі, або їх не можна отримати. За даними Американського товариства адиктивної медицини (American Society of Addiction Medicine), залежність 80% тих, хто вживає героїн сьогодні, почалася з рецептурних знеболювальних.

Ендрю Колодний (Andrew Kolodny), співдиректор спільної роботи з дослідження опіоїдної політики в Університеті Брандейса, працював із сотнями пацієнтів, залежних від опіоїдів. Він підтверджує, що, хоча багато смертельних передозувань спричинені іншими опіоїдами, а не «Оксиконтином», криза першочергово була спричинена зміною культури приписів, за якою стоїть компанія Purdue Pharma.

«– Якщо розглянути тенденції призначень різних опіоїдів, то саме в 1996 році рівень призначення цих препаратів стрімко злетів, – говорить Колодний. – І це не збіг. Саме тоді компанія Purdue Pharma розпочала багатопланову кампанію, яка дезінформувала медичну спільноту щодо ризиків».

На думку експерта компанія несе «левову частку» відповідальності за опіоїдну кризу сьогодення. Попри те, що прізвище родини Саклер можна знайти на десятках будівель, сайт компанії Purdue Pharma не згадує його, а до списку членів ради директорів компанії не включено вісім членів родини з трьох поколінь, хоча вони й обіймають ці посади. Аллен Френсіс (Allen Frances), колишній декан факультету психіатрії в Медичній школі університету Дьюка говорить: «Не можна перерахувати всі добрі справи, проспонсоровані родиною Саклер. Але, коли ви усвідомлюєте, що ці кошти були зароблені за рахунок мільйонів залежних людей, це шокує».

Поява імперії

Брати Саклери були не лише хорошими медичними фахівцями, а й вправними підприємцями. Ще у 40-х роках ХХ століття Артур Саклер підробляв у невеликій рекламній фірмі, що спеціалізувалася у галузі фармації. Згодом він став її власником і розробив рекламні кампанії, адресовані безпосередньо медикам, розміщуючи строкату рекламу в медичних журналах і розповсюджуючи літературу у кабінетах лікарів. Побачивши, що найбільший вплив на ескулапів мали їх колеги, старший із Саклерів заручився підтримкою провідних фахівців, які почали використовувати рекламовану ним продукцію. Джон Каллір (John Kallir), який протягом десяти років працював з Артуром Саклером, згадує: «Реклама Саклера виглядала дуже серйозно, по-клінічному. Лікар звертався до лікаря. Але це була реклама». У 1997 році Артур був посмертно введений у Зал слави медичної реклами за досягнення у «представленні повної потужності реклами на фармацевтичному ринку». Аллен Френсіс стверджує інше: «Автором більшості сумнівних практик, які знеславили фармацевтичну промисловість сьогодні, можна вважати Артура Саклера».

Іноді рекламна техніка Артура була відверто оманливою. У 1950-х роках він створив рекламу нового антибіотика, «Сігмаміцина» (Sigmamycin): безліч візитних карток лікарів з написом «Все більше й більше лікарів обирають лікування антибіотиком “Сігмаміцин”». У 1959 році репортер газети The Saturday Review намагався зв’язатися з деякими лікарями, імена яких були вказані на візитівках. Їх не існувало. У 1960-х роках Артур займався маркетингом транквілізаторів «Лібріум» і «Валіум». В одній рекламі «Лібріума» була зображена дівчина з книгами в руках. Текст говорив про те, що транквілізатори допомагають справитися з тривогою, яка виникає у всіх першокурсників. Реклама була розміщена в медичному журналі. Саклер пропагував використання «Валіума» для такого широкого спектра випадків, що у 1965 році на сторінках журналу Psychosomatics один лікар запитав: «Коли ми не використовуємо цей препарат?» Станом на 1973 рік американські лікарі виписували понад 100 млн рецептів транквілізаторів на рік, а незліченні пацієнти ставали залежними. Навіть Сенат провів слухання щодо «кошмару залежності».

Паралельно Артур Саклер став видавцем, започаткувавши газету Medical Tribune. Він відкидав звинувачення у тому, що між його ролями керівника фармацевтично-рекламної компанії та видавця газети для лікарів існує конфлікт інтересів. У 1952 році брати Саклери купили невелику медичну компанію Purdue Frederick (сьогодні – Purdue Pharma). Відповідно до судових документів, кожен брат контролював третину компанії, але Артур, який був зайнятий своїми видавничими та рекламними підприємствами, відігравав у цій компанії пасивну роль.

«Оксиконтин»

Протягом 1980-х Реймонд і Мортимер Саклер забезпечили успіх компанії Purdue Pharma завдяки інноваційному знеболювальному препарату – «МС Контин» (MS Contin), морфіновій таблетці із запатентованою формулою «контрольованого вивільнення»: лікарський препарат потрапляв у кровотік поступово протягом кількох годин. Однак, патент закінчувався, і керівники компанії почали шукати альтернативу. Одним з таких керівників був син Реймонда, Річард (Richard), теж лікар, ім’я якого з’явилося у численних медичних патентах. Компанія розробила таблетку чистого оксикодону, з формулою вивільнення з часом, подібно до препарату «МС Контин». Було вирішено виготовляти дози по 10 мг, а також великі таблетки – по 80 мг і 160 мг, що значно перевищувало концентрацію будь-яких рецептурних опіоїдів, доступних на ринку.

Перед випуском препарату компанія дізналася, що найбільший опір може бути спричинений потенційною залежністю від опіоїдів. Проте, на час виходу «Оксиконтина» деякі лікарі почали стверджувати, що американській медицині варто переглянути таке «упередження». Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (далі – FDA) затвердило «Оксиконтин» у 1995 році для застосування при лікуванні середнього та сильного болю. Цікаво, що процесом прийняття рішення керував лікар Кертіс Райт (Curtis Wright), який невдовзі залишив державну інституцію, а через 2 роки почав працювати на компанію Purdue Pharma. У рекламній кампанії нового препарату були використані всі техніки, розроблені вже покійним на той час Артуром Саклером. Через 5 років після виходу на ринок «Оксиконтин» приносив мільярд доларів прибутку на рік.

Псевдонаркоманія

Майже відразу після випуску «Оксиконтина» з’явилися ознаки зловживання препаратом. Виявилося, що, якщо розтерти таблетки у порошок і вдихати його, або якщо розвести їх у рідині та робити ін’єкції, механізм вивільнення з часом не спрацьовував, тож величезна кількість наркотичної речовини потрапляла у кровотік одразу. Завуальовано пацієнти могли дізнатись про це з листка-вкладиша: «Вживання подрібненої або розжованої таблетки може призвести до швидкого вивільнення лікувальної речовини та поглинання потенційно токсичної дози». Оскільки все більше лікарів призначало «Оксиконтин» для лікування все більшого діапазону симптомів, деякі пацієнти почали продавати свої таблетки на чорному ринку. Однак, компанія не вилучила препарат з продажу й не визнала, що він викликає залежність; натомість Purdue Pharma наполягала на тому, що пацієнти не вживали ліки належним чином. З часом пацієнти почали звертатися до FDA з вимогою вказати на пакуванні препарату про ризик залежності. Компанія-виробник продовжувала наполягати на тому, що препарат – безпечний. І розгорнула масштабну рекламну кампанію на захист «Оксиконтина».

Насправді, Purdue Pharma знала про небезпеку свого препарату. Формула вивільнення з часом означала, що в принципі пацієнти могли безпечно вживати одну гігантську дозу кожні 12 годин. Вони могли спати вночі – а це вже досягнення у порівнянні з іншими знеболювальними, наприклад, морфіном, який необхідно вживати частіше. Однак, внутрішні документи компанії Purdue Pharma, які стали доступними через чисельні судові процеси, показують, що ще до того, як компанія отримала схвалення від FDA, було відомо, що не всі пацієнти, які приймали ліки, відчували полегшення протягом 12 годин. Одне з перших досліджень було проведено над 90 жінками, які відновлювалися після операції, в Пуерто-Рико. Близько половини потребували знеболювальне частіше, ніж один раз на 12 годин. Результати цього дослідження ніколи не були опубліковані, адже рекламна кампанія базувалася саме на тривалому знеболюванні. А втім, призначення таблетки за 12-годинним графіком, коли для багатьох пацієнтів знеболювальне працює лише протягом восьми, – це рецепт «ломки», звикання та зловживання. Лікарі почали повідомляти про симптоми «ломки» своїх пацієнтів (свербіж, нудота, трясіння). Відповідь виробника – «псевдонаркоманія», спричинена неврегульованим болем, яка зникає при зникненні болю. Часто через збільшення дози опіоїдів.

Нова лікарська форма

Початок ХХІ століття ознаменувався чисельними судовими позовами проти виробника «Оксиконтина». І у 2010 році Purdue Pharma отримала патент на нову версію «Оксиконтина». При роздроблюванні ці таблетки не перетворюються на порошок, а стають густою масою. FDA схвалило новий препарат, але на етикетці вже з’явилося попередження про можливе виникнення залежності. Компанія довгий час заперечувала, що первісний «Оксиконтин» також міг викликати залежність і понад три роки Purdue Pharma продовжувала продавати первісну лікарську форму та рецептуру у Канаді.

На той час, коли Purdue Pharma змінила лікарську форму та рецептуру «Оксиконтина», країна опинилася в серці епідемії. Фахівець з наркозалежності Ендрю Колодний говорить, що багато людей похилого віку залежать від нового «Оксиконтина» і продовжують отримувати препарат за рецептами. Вони купують ліки законно, ковтають таблетки згідно з інструкцією. «Вони – сьогоднішній ринок компанії Purdue Pharma», – говорить Колодний. Молодь, для якої препарат є досить дорогим, переходить на героїн. Опитування 240 людей, проведене у 2010 році, свідчить, що 70% тих, хто вживали переформульований «Оксиконтин», з часом почали вживати героїн.

Сьогодні компанія Purdue Pharma визнає існування опіоїдної кризи, але стверджує, що вживає усіх можливих кроків для вирішення цього питання, від спонсорства програм «контролю за приписами» в деяких штатах до розповсюдження інформації щодо зловживання наркотиками. Крейг Ландау (Craig Landau), генеральний директор, говорить: «Якщо Святий Грааль – це безпечні й ефективні знеболювальні без ризику зловживання, ми його ще не знайшли». Він додає, що компанія намагається розробити «неопіоїдні» знеболювальні. Виробникові подобається наголошувати на тому, що існує безліч інших потужних знеболювальних, і що «Оксиконтин» ніколи не займав більше, ніж 2% ринку опіоїдів. Це вірно з точки зору кількості рецептів. Але більшість знеболювальних призначають на дуже короткий період, наприклад, після операції, та у відносно невеликих дозах, тоді як продажі «Оксиконтина» характеризуються довгостроковими рецептами з високою дозою. Якщо виміряти частку ринку за фактичним обсягом введеної речовини, «Оксиконтин» обійматиме значно вищі щаблі. Деякі лікарі називають цифру у 30%.

Також варто пам’ятати, що це медикамент популярний не лише в Америці. За межами США картина повторюється: картування географічного розподілу препарату збігається з картуванням збільшення випадків наркозалежності та смерті. Але прибутки – це прибутки (Журнал Forbes вважає, що клан Саклерів продовжує отримувати від сімейних компаній близько $700 млн). Зараз «Оксиконтин» постачається через компанію Mundipharma до країн Азії, Латинської Америки та Близького Сходу. Оскільки препарат уже популярний в США, Канаді та Англії, багато країн забуває про своє негативне ставлення до опіоїдів, переймаючи «позитивний» досвід розвинених держав.

Філантропія?

Цього року Пітер Саловей (Peter Salovey), президент Єльського університету, оголосив про те, що коледж, названий на честь Джона Келхуна (John Calhoun), буде перейменовано, оскільки його позиція як «національного лідера, який пристрасно сприяв рабству, принципово конфліктує з місією та цінностями Єльського університету». Цей крок викликав полеміку з приводу того, як ставитися до людей, які шанувалися у попередні епохи, оцінюючи їх вчинки згідно з моральними стандартами сьогодення. Втім, ніхто не поспішає переоцінювати сумнівну бізнес-практику сім’ї Саклерів, яка не є артефактом минулих століть, а реальністю. Можливо, тому, що у Саклерів, на відміну від тієї ж родини Калхуна, все ще є гроші, якими вони можуть «поділитися».

«– Дивно, як члени родини уникають дискусії про причинно-наслідкові зв’язки, а також про рішення проблеми, – розмірковує про родину Саклерів Аллен Френсіс. – Сім’я, яка дійсно займається благочинністю, проаналізувавши події останніх двадцяти років, сказала б: “Знаєте, є кілька мільйонів американців, які прямо або опосередковано стали залежними через нас”. Реальна філантропія полягала б в тому, щоб виділити гроші на піклування про них, на вирішення проблеми. Але натомість ім’ям родини називають чергову будівлю. Це не філантропія. Це просто прославлення сім’ї Саклерів.»

За даними Американського товариства адиктивної медицини, понад 2,5 млн американців залежать від опію. Френсіс вважає, що якби Саклери хотіли очистити своє ім’я, вони могли б направити значну частку цього статку на створення механізму надання безкоштовного лікування кожному, хто стає залежним. Альфред Нобель, винахідник динаміту, створив Нобелівську премію миру. За останні кілька років ряд благодійних організацій, якими керують нащадки Джона Рокфеллера, виділив ресурси для боротьби зі зміною клімату, піддаючи критиці роботу створеної ним нафтової компанії… Майк Мур (Mike Moore), колишній генеральний прокурор штату Міссісіпі, вважає, що Саклери не вчинять так, доки більше людей не дізнається про джерело статків родини. Мур згадує свою давню розмову з керівниками тютюнових компаній: «Ми запитали їх: “Чого ви хочете?” Вони відповіли: “Ми хочемо мати змогу ходити на вечірки, на яких би гості не питали нас, чому ми вбиваємо людей”. Це точна цитата». Мур питає, що б сталося, якби деякі з фондів, медичних коледжів і лікарень, які отримують гроші від родини Саклерів, почали говорити: «Скільки дітей призвичаїлося до опіоїдів?»

Артур і Мортимер Саклер були одружені тричі, Реймонд – один раз. Друге покоління родини Саклерів нараховує 15 дітей, у більшості з них теж є діти. Інтереси клану Саклерів – різноманітні. І преса з цікавістю відстежує їх. Однак зв’язок клану з препаратом «Оксиконтин» лишається прихованим. Здебільшого завдяки тому, що компанія Purdue Pharma перебуває у приватній власності. Також варто розуміти, що клан – це не єдиний моноліт. І серед членів родини є розбіжності. Наприклад, жоден з нащадків Артура не є членом правління Purdue Pharma. Існують свідчення того, що ще за життя старший брат продав свою третину молодшим. Нащадки Артура стверджують, що ніколи не отримали й цента від продажів «Оксиконтина», втім тримають язик за зубами, коли йдеться про «Лібріум», «Валіум» чи «МС Контин».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Джерело: Newyorker, переклад підготувала Ірина Гоял, спеціально для «Блог Imena.UA»