Видавець, перекладач, літературний менеджер, активний користувач соцмережі Facebook Завен Баблоян поспілкувався із громадськістю в ході семінару культурної критики і репортажу «Культура 3.0» — освітнього проекту на базі онлайн-журналу Korydor.
В ході лекції він визначив щонайменше 10 ключових проблем інформаційного простору в соцмережах для сучасних користувачів з України, котрі активно занурюються в події політичного та соціального життя країни з часів Революції Гідності і до сьогодення на окупованому Росією Сході України та в Криму.
1. Політизація
До подій осені 2013 — зими 2014 років середовище «фейсбукерів» в Україні вкрай мало цікавилося політикою, але події в країні різко змінили ставлення більшості користувачів та й просто громадян до ролі себе та політичних діячів у житті суспільства.
2. Надмірність
Навіть найбільш підозрілі чи провокативні новини швидко набувають поширення, дублікати повторюються, згодом до них додається критика чи зауваження, що шириться фейк — але від того поширення інформації не припиняється.
3. Жорстокість
Постійна візуалізація вбивств, насилля над особистістю, порушень закону та посягань на безпеку і життя охопили не лише новини у ЗМІ, але й більшість контенту, який поширюється в соціальних мережах.
4. Постійна «зрада» і «перемога»
Ірраціональність мислення та постійне ділення усіх подій на «чорне» та «біле», поширення як ботами, так і волонтерами та громадськими активістами панічних чуток про облогу військових, зраду командування, «зливання» інтересів країни — все це перетворилося на свого роду нав’язливу ідею для багатьох так званих «лідерів думок» в українському сегменті Facebook.
5. Мислення тегами, а не історіями
Для людини та суспільства в здоровому середовищі притаманне мислення історіями. Сучасна інформаційна ситуація в Facebook провокує фрагментарне мислення українських користувачів та розкладання історій на окремі «теги» — легше навішати ярлик «зрада» / «перемога» / «правда» / «брехня» / «вороги» / «друзі», ніж вибудовувати історії із причинно-наслідковим зв’язком. Спроба розповісти будь-яку історію поза контекстом війни на Сході та АТО наштовхується на питання «навіщо ви про це пишете».
6. Зростання поганих новин
Негативізм у виборі новин та їх поширення, аби перекласти страх на когось іншого (бо гуртом легше боятися) — ще одна ознака українського користувача соцмереж після подій минулої зими та загострень в ході АТО й окупації Криму.
7. «Подвійне дно» в інформації
Російська інформаційна пропаганда заклала підвалини до того, аби в будь-якій інформації шукати додатковий зміст, вважає Завен Баблоян:
«Наприклад: на Донбасі нема російських військ, але ми там боремося з Америкою. Або коли Путін каже, що в Криму нема російських бійців, то всі це розуміють якраз навпаки. Це дуже небезпечний тип повідомлення для колективної психіки. Вона в прямому сенсі божеволіє, коли живиться розщепленням на явний і неявний сенс. Відчуття національної солідарності в Росії пов’язане з тим, що всі знають: говорять про одне, а мають на увазі інше. Виникає враження певної телепатії: всі без слів розуміють, про що йдеться».
8. Ніщо не є істиною
Ця проблема полягає у необхідності самоусвідомлення та критичному аналізі інформації, яку користувачі поширюють в мережі та повідомляють один одному в ході спілкування. Завен Баблоян вважає, що нам усім варто повчитися критично сприймати не лише інших, але й самого себе:
«У цьому контексті згадав працю філософа Річарда Рорті — Contingency, Irony and Solidarity (“Контингентність, іронія і солідарність”, погано, але перекладена російською). Дехто називає її неопрагматизмом. Вона показує, як жити в релятивістському світі, де в кожного свої ідеї і ніхто не може нікому нічого довести. Якщо дуже вульгаризувати, то для Рорті важливо усвідомити не лише свій фундамент, а й те, що не знаєш абсолютної істини, та це не мусить заважати триматися свого.
Мені здається, цей підхід для нас дуже актуальний. Він залишає простір для поваги думок інших, дозволяє притримуватися свого, навіть якщо не можеш надати йому статус абсолютної істини. Хоча не можна сказати, що жодної відповідальності за висловлювання нема — не можна її уникнути, а уявляти межі і лишатися в них».
9. Садистичність свідомості
Протистояння між спецпідрозділами та громадянами на Грушевського та Інститутській заклало надзвичайно високий градус болісності у сприйнятті вбивств та насилля, поділило суспільство на «своїх» та «ворогів», причому легітимізувало насилля стосовно «ворога» (через необхідність умов захисту життя «своїх»). Втім, війна із терористами «Д/ЛНР» додала цьому додаткового забарвлення:
«Можливо, до мови ненависті підштовхують протиріччя. З одного боку, ти ходиш на роботу, купуєш хліб, а з іншого (особливо це добре видно в Твітері), шукаєш новини про втрати. Або, наприклад, людина хоче щось повідомити і починає: “У травні Харків захоплять сепаратисти”. Далі може йти щось суттєве, але треба “штурханів”».
10. Іронія як захисний механізм від усього
Спосіб захистити світлі сторони життя та власні позитивні думки чи ідеї від нищівної навали «зради»/«перемоги» в Facebook — це іронія та самоіронія. Приклади такого переосмислення потоку критики та коригування смислів — це ті ж меми про «кривавого пастора», графічні карикатури на лідера Росії та інші подібні форми колективної творчості.
За матеріалами: «Читомо»