Знаменитий фізик-теоретик Стівен Гокінґ опублікував свою колонку із похмурими передбаченнями майбутнього людства на планеті. У ній він намагається застерегти політиків економістів та науковців від непередбачуваних популістичних кроків та можливих помилок, які призведуть до погіршення майбутнього на Землі. Чи має рацію відомий учений і чого очікувати землянам?
—Як фізик — котрий проживає у Кембриджі, я прожив своє життя у надзвичайно привілейованому становищі, схожому на «бульбашку». Кембридж — це незвичайне місто, життя якого обертається довкола одного із найвеличніших університетів світу. А всередині цього міста наукова спільнота, частиною якої я став, коли мені було ледве за 20, є ще більш концентрованою та такою, що рідко зустрічається у світі. У межах цієї наукової спільноти невелика група міжнародних фізиків-теоретиків, із якими я провів усе моє життя та вів роботу, дуже часто самоізолювалася від світу. Додайте сюди мій статус знаменитості, який виник через мої популярні книжки, та ізоляцію, яка виникла через мою хворобу, — і я відчув, що моя «вежа зі слонової кістки» стає все вищою і вищою.
Саме тому нещодавнє відкидання елітами інтересів широкого загалу у Америці та Британії має стосунок до мене не менше, і це спричинило на мене вплив не менший, аніж на будь-кого іншого. Чи йдеться про рішення британського електорату відкинути участь у Європейському Союзі, чи про рішення американських виборців бачити Дональда Трампа своїм наступним президентом, — немає сумнівів у тому, що обидва ці кроки стали очевидним виявом злоби від людей, які відчувають, що їхні лідери їх покинули сам-на-сам із проблемами. Схоже, із цим погодиться усі: ці події стали моментами, коли ті, чиї голоси були відкинуті й забуті, своєю чергою відкинули пораду як від експертів, так і від представників політичних та бізнесових еліт.
Я не є виключенням із цього правила. Я попереджав перед голосуванням з питань Brexit, що це нашкодить науковим дослідженням у Великій Британії, що схвальне голосування відкине країну на крок назад, але електорат — або значна його частина — звернули на мої слова не більше уваги, аніж на заклики будь-яких інших політичних лідерів, учасників профспілок, митців, науковців, бізнесменів та знаменитостей, які давали непотрібні поради для решти країни.
Що має значення сьогодні, так це не лише вибір, зроблений виборцями двох країн, — а й реакція еліт на цей вибір. Чи маємо ми в свою чергу відкинути ці голоси як прояв жорстокого популізму та невміння прийняти факти до уваги — і спробувати ізолюватися від цих результатів, представлених певими кроками виборців? Я переконаний, що це було би жахливою помилкою.
Занепокоєння через ці голосування щодо економічних наслідків глобалізації та прискорення технологічних змін є цілком зрозумілими. Автоматизація фабрик, яка вже скоротила кількість робочих місць у традиційному виробництві, та розвиток штучного інтелекту швидше за все продовжать руйнувати усталену модель працевлаштування для середнього класу, залишаючи лише роботу для креативного класу, топ-менеджерів чи тих, хто забезпечує догляд та опіку. Це — в свою чергу — прискорить і без того посилену економічну нерівність у світі. Інтернет та його платформи можуть надати малим групам індивідуумів надзвичайні прибутки за умов найму меншої кількості людей. Цього не можна уникнути, бо це — прогрес, але цен також — і соціальна руйнація.
Ми маємо розглядати це явище разом із фінансовою крахом, який є неминучим, як тільки мала кількість індивідуумів отримуватиме надзвичайні прибутки у фінансовому секторі, а решта решта погодиться із їхнім успіхом та отримуватиме кошти за залишковим принципом. Якщо врахувати все це, а також той факт, що ми живемо у світі домінуючої і все більше розширюваної фінансової нерівності — у якому дедалі більше людей не можуть не просто дотриматися певних стандартів життя, але й просто вижити, — то немає нічого дивного у тому, що люди шукають нові можливості, які їм обіцяють «брекзити» та трампи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Ця ситуація є ненавмисним наслідком глобального поширення інтернету та соціальних медіа, що наклалося на соціальну нерівність — і остання стала більш очевидною, ніж це було коли-небудь у минулому. Для мене здатність технологій забезпечувати комунікації стало проявом свободи та позитивним досвідом. Без цього я не зміг би продовжити роботу упродовж багатьох років і завешив би свою кар’єру ще в минулому. Але таке поширення технологій також означає, що життя найбагатших людей планети і найбільш процвітаючих її верств стануть видимими для будь-кого у світі — і навіть для найбідніших, у яких є лише мобільний телефон. Все більше зараз на планеті людей, у яких є доступ до телефону, аніж тих, у кого є доступ до чистої води (особливо в Африці) — і незабаром це означатиме, що на нашій перенаселений планеті не залишиться тих, хто зможе уникнути нерівності.
Наслідки цього не важко передбачити: жителі сільської місцевості почнуть стікатися до міст чи утворювати тимчасові міські поселення, гнані надією на краще життя. А потім дуже часто, помітивши що нірвана у Інстаграмі недоступна і в цих містах, вони шукатимуть її за кордоном, долучаючись до ще більшої кількості економічних мігрантів у пошуках кращого життя. Ці мігранти — у свою чергу — стануть висувати нові вимоги до інфраструктури та економіки країн, у які вони прибуватимуть, знижуючи рівень толерантності до них та підігріваючи політичний популізм.
Для мене по-справжньому хвилюючим аспектом є той факт, що сьогодні — більш ніж коли-небудь у нашій історії — наші нації та раси мають працювати разом. Ми стоїмо перед екологічною викликами: зміна клімату, виробництво продовольства, перенаселення, зникнення інших біологічних видів, поширення епідемічних захворювань, збільшення рівня кислотності океану. Всі разом вони є нагадуванням, що ми живемо у найбільш небезпечний момент у розвитку людства. У нас є технології, здатні знищити планету, на якій ми живемо, але ми не розвинули здатність залишити свою планету в разі небезпеки. Можливо, за декілька сотень років ми зможемо заснувати людські колонії серед зірок, але зараз у нас є лише одна планета — і ми маємо працювати разом, аби захистити її.
Щоби зробити це, нам потрібно зламати — а не будувати — бар’єри в межах однієї націй чи між націями. Якщо ми не зможемо протистояти спокусам спорудження таких бар’єрів, світовим лідером доведеться визнати, що вони зазнали поразки і підвели дуже багатьох. Із ресурсами, що концентруються у руках малої кількості людей, нам доведеться навчитися ділитися набагато більшим, аніж це відбувається зараз. Оскільки зникають не лише окремі види діяльності, але й цілі індустрії, ми маємо допомагати людям пристосуватись до нового світу і фінансово підтримувати, їх допоки вони це роблять. Якщо спільнота та економіки не зможуть упоратися з поточними рівнем міграції, маємо зробити більше, аби заохотити глобальний розвиток, оскільки це — єдиний спосіб для таких людей бачити своє майбутнє вдома, а не за кордоном.
Ми можемо це зробити; я надзвичайно оптимістично налаштований щодо власного виду, але це потребуватиме від еліт на теренах від Лондона до Гарварда, від Кембриджа до Голівуду вивчення уроків 2016 року — включно із мірою приниження себе та інших.
Джерело: The Guardian