Діти, годі сваритися! А, може, варто продовжувати?

Упродовж всього професійного й особистого життя, ми намагаємося оминати конфлікти. І так, поступово, стаємо зручними для роботодавців, колег і членів власної родини, втрачаючи можливість насолоджуватися інтелектуальною дискусією. Чи насправді конфлікти так шкідливі для дітей і дорослих, чи навпаки, вони дозволяють вперто і наполегливо прямувати до своєї мети?

118

Корисні суперечки

Коли брати Уілбер та Орвілл Райт (Wilbur, Orville Wright) закінчили свій політ на Кітті Хоук, американці віддали належне своєму братерському зв’язку. Хлопчики виросли, граючи разом, вони разом працювали в газетах, разом побудували літак. Вони розповідали, що навіть «думали разом». Саме так ми уявляємо творчість – наповнену гармонією. Ми звикли думати, що інновації – це щось магічне, те, що трапляється, коли люди знаходять певну синхронність. Мелодії Роджерса (Rodgers) поєднуються з текстами Хаммерстайна (Hammerstein). Ось чому одне з основних правил мозкового штурму – відмовитися від критики. Потрібно, щоб люди спиралися на ідеї один одного, а не критикували їх. Але в реальному житті так не буває.

Коли брати Райт сказали, що вони думали разом, то насправді вони мали на увазі, що вони разом сперечалися. Одним з їхніх доленосних рішень був дизайн пропелера для свого літака. Вони постійно сварилися протягом декількох тижнів, часто підвищували голос. «Після тривалих диспутів ми часто розуміли, що кожен з нас ставав на бік іншого», – згадував Орвілл. Лише після того, як брати ґрунтовно розбирали аргументи один одного, з’ясовувалося, що вони обидва помилялися. Їм потрібен не один, а два пропелера, які могли б крутитися в протилежних напрямках, щоб створити особливе крило, що обертається.

Уміння палко обстоювати свою точку зору, не втрачаючи глузду, надавати аргументи, не переходячи на особистості, – дуже важливо. Але батьки майже не навчають цьому своїх дітей. Ми хочемо дати дітям стабільну родину, тому зупиняємо братів і сестер під час суперечок, а усі «дорослі» розмови відбуваються за зачиненими дверима. І все ж, якщо діти ніколи не виявляють незгоду, ми обмежуємо їх творчість.

Відсутність особистої точки зору – це давнішня проблема: ми спостерігали, як зненацька розгортаються війни, коли голоси інакодумання стихають або примусово зникають. Але сьогодні навчати дітей сперечатися важливіше, ніж будь-коли. Ми живемо в той час, коли в кампусах коледжів притишуються голоси, які можуть когось зачепити; коли політика стала непримиренною темою в багатьох колах, ще більш заплутаною, ніж релігійні чи расові суперечки. Ми повинні усвідомити: наша правова система ґрунтується на ідеї, що аргументи необхідні для справедливості. Щоб наше суспільство залишалося вільним та відкритим, діти повинні навчитися важливості відкритої незгоди.

Виявляється, творчі особистості часто зростають у сім’ях, повних напруженості. Не бурхливі пристрасті чи особисті образи, а справжні незгоди. Коли 30-річним людям було запропоновано написати оповідання, найбільшою креативною жилкою відрізнялися ті, чиї батьки мали максимально конфліктні взаємини приблизно на чверть століття раніше. Їхні батьки мали різні погляди на виховання дітей, різні цінності, ставлення та інтереси. І коли креативних архітекторів та вчених порівняли з їх технічно кваліфікованими, але менш оригінальними однолітками, перші часто мали більше напруження та суперечок в своїх сім’ях. Як стверджував психолог Роберт Альберт (Robert Albert): «Творча людина – виходець з родини, яка аж ніяк не є гармонійною».

Брати Райт зростали у родині, в якій вибухи гніву не були рідкістю. Батько, проповідник, був відкритим до чужої думки. Вони спостерігали за батьківським протистоянням з керівництвом школи, яке не було у захваті від рішення, щоб його діти час від часу пропускали півдня школи, аби навчатися самостійно. Батько так сильно вірив у силу аргументованих доказів, що хоча і був єдиним єпископом у місцевій церкві, мав кілька книг авторів-атеїстів у бібліотеці та закликав своїх дітей їх прочитати.

Аргументи «за» і «проти»

Якщо ми рідко бачимо сварки, то навчаємося ухилятися від будь-якої загрози конфлікту. Але бути свідком сварок – і брати в них участь – це саме те, що допомагає нам стати «товстошкірими». Ми розвиваємо волю, щоб вирішувати складні завдання і виходити переможцем з будь-яких складних ситуацій, а також стійкість до того, щоб програти битву сьогодні, без втрати своєї рішучості завтра. Для братів Райт суперечка була чимось буденним, а головна користь полягала в тому, що від неї можна було отримати задоволення. Так конфлікт і вирішували.

«– Мені подобається сваритися з Орвом», – говорив Уілбер.

Брати Райти не самотні у цьому. The Beatles ворогували між собою через інструменти, лірику та мелодії. Елізабет Каді Стентон (Elizabeth Cady Stanton) і Сьюзан Б. Ентоні (Susan B. Anthony) мали конфлікти з приводу вірного способу отримання права голосу. Стів Джобс (Steve Jobs) і Стів Возняк (Steve Wozniak) безперервно дискутували, поки розробляли свій перший комп’ютер. Жоден з цих людей не досяг успіху, незважаючи на драму, – вони процвітали саме завдяки їй.

Групи мозкових штурмів створюють на 16% більше ідей, коли учасникам пропонується критикувати один одного. Найбільш творчі ідеї в китайських технологічних компаніях та найкращі рішення в американських лікарнях надходять від команд, які мали серйозні розбіжності у поглядах на ранніх етапах. Передові лабораторії мікробіології не сповнені завзятими співробітниками, які лише вітають один одного – там працюють вчені-скептики, які постійно ставлять під сумнів думки своїх колег. Якщо б ніхто ніколи не сперечався, то люди навряд чи відмовилися б від старих способів робити щось, не кажучи вже про те, щоб тестувати нові сценарії. Незгода – це протиотрута для шаблонної думки. Ми досягаємо піку своєї творчості, коли наші думки несинхронізовані. Краще засвоїти ці навички у дитинстві.

Поки Семюель Джонсон (Samuel Johnson) дорослішав і пізнавав світ, його батьки постійно сперечалися. Він описував свою сім’ю як «маленьке королівство, розділене на клани, в якому постійно існувала загроза революції». Джонсон створив один з найбільших словників в історії, який мав тривалий вплив на англійську мову, аж поки його не витіснив Оксфордський англійський словник, що з’явився більше століття потому. Хто б був більш мотивований і кваліфікований для того, щоб очистити захаращену мову, ніж той, чий власний будинок з дитинства був наповнений нею?

Діти повинні знати про цінність свідомих суперечностей. На жаль, більшість батьків навчають дітей, що, якщо вони не згодні з кимось, то мають ввічливо тримати язика за зубами. Нісенітниця! А що станеться, якщо ми навчимо дітей, що замовчувати свої погляди – це погані манери? Що це применшує здатність іншої людини вести цивілізовану дискусію, а також нівелює цінність вашої точки зору та власного голосу. Якщо ви ставите чиюсь думку під сумнів, значить, поважаєте її.

Власним прикладом

Ми також можемо навчати своїх дітей власним прикладом, відкрито висловлюючи різні погляди. Часто батьки приховують свої конфлікти: вони хочуть виступати єдиним фронтом і не хочуть, щоб діти хвилювалися. Але коли батьки не погоджуються один з одним, діти привчаються думати самі за себе. Вони дізнаються, що жодна влада не має монополії на правду. Вони стають більш толерантними до неоднозначності. Замість того, щоб відповідати думці інших людей, вони покладаються на власне незалежне судження.

Те, як часто батьки сперечаються не є важливим; враховується лише те, як вони обробляють аргументи. Роберт Альберт вважає, що у сім’ях, в яких є напруга, але при цьому вони безпечні, найбільш сприятливий ґрунт для зростання творчої особистості. У недавньому дослідженні дітей віком від 5 до 7 років, ті з них, чиї батьки мали конструктивну полеміку, відчували себе більш емоційно захищеними. Протягом наступних трьох років ці діти проявляли більшу ступінь співпереживання та турботу про інших. Вони були дружніми та кориснішими для своїх однокласників у школі.

Замість того, щоб намагатися запобігати аргументам, ми повинні моделювати ввічливі конфлікти та навчати дітей, як мати здорові дискусії. Можемо розпочати з чотирьох правил:

  • Сформулюйте це як дебати, а не конфлікт.
  • Стверджуйте, ніби ви маєте рацію, але слухайте так, ніби ви помиляєтеся.
  • Зробіть найбільш поважну інтерпретацію точки зору опонента.
  • Підтвердьте те, стосовно чого ви погоджуєтеся з вашими критиками і те, що ви дізналися від них.

Якщо людина не навчиться сперечатися та обстоювати свої думки, вона ніколи не навчиться ходити цивілізованим світом, а так і буде стояти осторонь.

ВАРТО ЧИТАТИ:

Джерело: Nytimes

Читайте также:

Library of Babel: бібліотека, в якій зберігаються всі шедеври минулого і майбутнього

Чому розробники штучного інтелекту залучають поетів та письменників

А як щодо психотерапевта? — як простий експеримент показав, що штучний інтелект може давати гідні поради

Google запускає в Україні онлайн-гру «Interland: Безпека дітей в Інтернеті»