Серед українських громадських організацій є низка тих, що працюють над модернізацією шкільної освіти із використанням сучасних технологій. Одна із таких ініціатив — «Мрій. Грай. Дій», в рамках якої учням пропонується розробити власний проект шкільного подвір’я за допомогою… Minecraft.
Ідея залучати дітей до проектування через комп’ютерні ігри не є новою для світової практики, однак в Україні проект вирішили справді втілити в життя, для чого запустили кампанію з колективного фінансування. Запланованого результату краудфандинг не досяг, та активісти не відмовились від ідеї перенести віртуальні розробки школярів в реальність.
Про суть проекту та подальші плани команди з впровадження Minecraft в українських школах нам розповіла Ірина Яковчук — один з ініціаторів проекту «Мрій. Грай. Дій», а також співзасновник урбаністичної агенції «urban куратори».
Чому саме Minecraft
Ідея проекту народилась в рамках MitOst Forum Participatory Urban Development, де ми познайомились з експертом з гейміфікаціі Андреасом Готтшальтом, якого потім залучили до нашого проекту в якості партнера. Завдяки взаємодії на форумі ми здійснили ознайомчу поїздку до Німеччини, де дізналися, як школярів залучають до планування подвір’я школи, використовуючи ігрові механізми Minecraft. З дозволу німецьких партнерів ми перейняли методику і трошки її допрацювали, створивши проект «Мрій.Грай.Дій».
Справа в тому, що в Німеччині такі процеси використовуються просто як елементи навчання, одним словом, — це інструмент. Жодних причинно-наслідкових зв’язків за ними немає. Ми ж вирішили, що не можемо собі дозволити такої «розкоші» і маємо показати дітям, що за їх мріями та грою мають бути дії. В цьому основна відмінність між тим, що роблять в Європі, та тим, що вкладали ми в цей проект. Окрім експерта з гейміфікації, ми залучали до роботи з дітьми соціальних аніматорів, архітекторів-урбаністів. Із самого початку планувалась «доросла» гра із серйозними наслідками.
Планування робочого процесу у київській школі №172
Варто згадати, що проект є ініціативою трьох організацій: «Культурний діалог» (Кременчук), «urban куратори» (Київ) та «Дитячі географії» (Київ).
Недитячий інтерес — школярі та IT
Інтерес дітей до сучасних технологій сьогодні дуже високий. Коли ми проводили відбір серед учнів на участь у проекті, вони заповнювали анкету. Одним з питань було: «Чи маєте ви досвід гри в Minecraft?» Із 40 учнів лише 2 дитини відповіли негативно. Усі інші діти грали і вказували «стаж» у 3-4 роки, на суперскладних рівнях.
Діти від малого уже грають і почуваються в віртуальному світі, немов риба у воді. Ми ставили умовою вік учасників проекту 11-17 років, але в процесі долучали і молодших дітей — 9-10 років. Підозрюю, що грають і ще молодші діти, але ми хотіли отримати осмисленні рішення, — якщо хочете, «дорослі» точки зору, — тому вирішили не знижувати віковий ценз. Якщо судити по тому, як діти реагували на наш проект, можна здогадуватись, що шкільна програма сьогодні не задовольняє попит учнів на технології.
«Мрій. Грай. Дій» у кременчуцькому ліцеї №4
Як це працює
В рамках реалізації нашого проекту школярі, як можна здогадатись, мріють, грають та діють 🙂 Проект складається з трьох частин, схематично його суть зображена в наступній таблиці:
До першого пілотного проекту з гейміфікації залучили біля 40 дітей — по 20 у кожній зі шкіл. Приклади того, що спроектували учні ліцею №4, м. Кременчук:
Загальний вигляд Minecraft-подвір’я ліцею
Проект шкільного подвір’я, яким його бачать учні київської школи №172:
Загальний вигляд Minecraft-подвір’я школи
Чи готові українські школи до такої «Minecraft-революції»
Практика використання гейміфікаціі в шкільних процесах дуже нова для України. Тому ідея та ініціатива йшла не від шкільних закладів, а від нас. Після подачі заявки та отримання гранту від WNISEF та CANactions у нас було всього декілька тижнів на підготовку. В даному випадку ми скористалися «теплими» контактами при виборі шкіл. Дуже важливо, щоб дирекція шкіл нам довірилась. Адже це — пілотний проект, такого в Україні ще ніхто не робив. Ми самі на 100% не знали, як піде процес. Було чітке усвідомлення того, що можуть бути різні несподіванки, вирішувати які доведеться в процесі реалізації.
В Кременчуці, наприклад, шкільні комп’ютери не запускали Minecraft. Два комп’ютерні класи — і жодна машина не запускає гру. Якби не директор Кременчуцького ліцею №4, яка миттєво долучилась і разом з нами та дітьми почала шукати варіанти вирішення проблеми, ми би втратили дорогоцінний час і, можливо, розчарували би дітей. Важливо було відчувати підтримку адміністрації та готовність до співпраці. Нам пощастило: ми знайшли такі школи і таких директорів.
«Мрій.Грай.Дій» в ліцеї №4, м. Кременчук
Громада та державна освіта — війна світів
В процесі реалізації проекту я дійшла висновку про проблему спротиву старої системи до впровадження інновацій. Наші партнери, компанія Microsoft, які надали нам облікові записи Minecraft for education безкоштовно, зараз активно працюють над впровадженням практик використання Minecraft в освітніх процесах. Вони залучають вчителів шкіл, проводять для них тренінги та мотивують використовувати гру в процесі викладання свого предмету. Я б хотіла помилятись, але думаю, що бажаючих поки що небагато. Розумієте, вчителю треба захотіти змінити навчальну програму; зробити величезний шмат роботи — вигадати, як використовуючи гру, навчати так, щоб дітям було цікаво на предметі. Думаю, таких вчителів — одиниці.
БІЛЬШЕ ПРО ЗМІНИ В ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ:
Узагальнених особливостей співпраці з освітніми державними установами немає — це дуже індивідуально і буває по-різному. Багато залежить від людського фактору. Якщо в шкільному кабінеті сидить людина, якій не все одно, яка зацікавлена в тому, щоб в головах у дітей щось змінювалось, то процес йде швидко — і бюрократичні моменти зводяться на мінімум настільки, наскільки це можливо. Якщо ж у чиновника є забагато відмовок, ви можете застрягнути на самому лише етапі отримання дозволу на реалізацію проекту в школі. У нас були деякі труднощі, але ми ДУЖЕ наполегливі 🙂
«Мрій. Грай. Дій» в школі №172, м. Київ
Навіщо потрібне колективне фінансування
Ми організували кампанію зі збору коштів «Мрій.Грай.Дій» на платформі колективного фінансування «Спільнокошт». Вона вже завершилась, і завершилась неуспішно — ми не зібрали необхідної суми. Тому зараз будемо намагатись залучати партнерів та спонсорів, шукати інші шляхи реалізації дитячих мрій.
Усі бажаючі допомогти нам в цьому можуть підтримати наш проект: добрим словом, поширенням інформації, наданням будівельних матеріалів, грошовими внесками в наші наступні кампанії. Ми відкриті для будь-яких видів партнерств та взаємодій.
Плани на майбутнє
Дуже хотілося б, щоб проект жив і розвивався, переживав зміни і модифікації. Поки що ми зосереджені на тому, щоб реалізувати хоча б частково те, що вже створили діти. Архітектори розробили проекти, що базуються на бажаннях дітей, поділивши ці розробки на етапи. Почати можна з чогось невеликого, а далі рухатись відповідно до можливостей та пошуку ресурсів.
Важливо не те, скільки ми зможемо реалізувати, а показати, що це взагалі можливо. Діти не вірять, що можуть щось змінити. Вони відчувають себе заручниками системи, навіть почати мріяти для них було важко. Ми не ставили перед дітьми жодних бар’єрів, вони могли навигадувати все, що завгодно. Для них важко було усвідомити: меж немає.
«Мрій.Грай.Дій» в ліцеї №4, м. Кременчук
Для спілкування із нами можна використовувати сторінку у Facebook — там вказані усі контакти, ми обов’язково відповімо і будемо раді співпраці з активістами та новими шкільними установами.
Три поради активістам соціально орієнтованих проектів
Починайте такі проекти тільки, якщо впевнені в своїй команді і своїх партнерах. Інноваційні, «незрозумілі» більшості проекти стають можливими тільки за умови, що ваша команда вірить у них так само, як і ви. Це очевидні речі, але дуже важливі! Один в полі — не воїн. Особливо, якщо війна передбачається з бюрократією та песимізмом в людських головах.
«Мрій.Грай.Дій» в ліцеї №4, м. Кременчук
Починаючи реалізацію проекту, будьте готові, що частково все піде не так, як ви того очікуєте. Ваше завдання — виносити з кожної такої ситуації позитивний досвід і ставати сильнішими. Концентруйтесь на проблемі, прораховуйте можливі варіанти виходу із ситуації — і реалізовуйте найкращий з них. В процесі ви зрозумієте, що саме так все і мало бути, саме до таких наслідків та висновків ви мали дійти. Все що не робиться — на краще.
Любіть те, що робите, і живіть цим. Проаналізуйте для себе, перед тим, як почати проект: чи робить вас така діяльність щасливим (-ою)? Якщо вас це не надихає, якщо ви не кайфуєте від процесу — це не ваше заняття. Будьте чесними із собою. Такі проекти дуже часто не приносять нічого, окрім морального задоволення та почуття змін. Якщо для вас цього недостатньо — цей шлях не ваш.
І ще одна порада, як бонус: вірте в себе і в людей навколо! Вони мають здатність нас дивувати 🙂
Фото: «Мрій.Грай.Дій» | Розмова відбулася в рамках спецпроекту «25 історій про Україну»