Інвестор, що зрозумів расиста — чому Пітер Тіль підтримав Трампа на виборах у США

12 років тому Пітер Тіль реалізував чи не найуспішнішу оборутку у своєму житті. Він купив 10% стартапу, створеного «задротом»-юнаком із Гарварду, усього за $500 тис. Для того стартапу це була перша інвестиція від стороннього інвестора, і вона допомогла досить швидкому зростанню. Основний продукт компанії, що став її візитівкою та зразком того, як має виглядати профіль із інформацією користувача в інтернеті, станом на 2005 рік зібрав 4 млн користувачів, а до 2006-го їх стало ще 6,5 млн осіб. 2012-го Тіль перевів свою частку акцій у готівку — за тодішньою ціною це було більше $1 млрд. І до цього часу інвестор входить до складу ради директорів компанії, назву якої ви всі знаєте — це Facebook.

Саме ця оборутка та стартовий капітал зробили для Тіля репутацію виняткового інвестора, і саме через це донедавна ім’я Пітера Тіля знали більшість американців. Окрім того, він став співзасновником платіжної системи PayPal та з’явився як персонаж (хоч і не персонально) у знаменитій кінострічці The Social Network та потрапив у дослідження від The New Yorker 2011 року. Але минулого тижня американські та світові ЗМІ дізналися про Тіля дещо нове — він став спікером конвенції Республіканської партії США (2016 Republican National Convention), де виступав на підтримку… ні, вам не здалося — Дональда Трампа. Спільнота ґіків, інтернет-підприємців та інтелектуалів світу технологій не розуміє, чому це відбулося, шукає логічного пояснення — ми не розуміємо також, але спробуємо знайти якесь пояснення разом із вами.

Застряглий у протиріччях

Непевність у політиці внутрішній та зовнішній — прикметна ознака переконань не лише відомого бізнесмена. Але не відміну від багатьох співвітчизників, хоча його риторика у розмові із журналістом Wired місцями і нагадує висловлювання Трампа, Тіль — суцільний клубок внутрішніх протиріч і за походженням, і за переконаннями. Народжений у Німеччині, він переїхав із батьками до Огайо у досить юному віці — і вважає себе американцем. Працюючи у досить атеїстичній сфері стартапів та венчурного інвестування, він вважає себе практикуючим християнином, якому нестерпна сама думка про «невідворотність смерті кожного індивідуума»; тому попри догмати церкви, він інвестував мільйони доларів у «проект безсмертя». І немов та родзинка на святковому пирозі, ще один цікавий факт про Тіля, який іде врозріз із традиціоналістською риторикою Трампа та його палких прихильників: Пітер Тіль — відкритий гей; однак це не заважає йому виступати на підтримку прихильника відвертих гомофобських практик та законів.

Все це можна було би пояснити браком освіти чи «низьким походженням» стартового капіталу — але і це не про Тіля. Він вчився на філософському та правничому факультетах у Стенфорді, захоплюється Айн Ренд та Рене Жіраром, пробував себе у юриспруденції, заснував PayPal ще до першого стартап-буму і зміг зберегти компанію і запустити першу міжнаціональну електронну валюту. Нині він керує чотирма фінансовими фондами, є активним учасником ринку хеджування та венчурного капіталу; і минулі 10 років називав себе традиційним лібертаріанцем із технологічно-футуристичним нахилом. До того, як вийти на сцену на підтримку Трампа, котрий прагне «зробити Америку знову величною», Тіль обстоював інтереси протистояння традиційній моделі держави — і навіть вкладав гроші у так звані «піратські міста на воді», які могли би переміщуватися на велетенських кораблях у міжнародних територіальних водах, не визнаючи залежності від влади, податкових систем чи обмежень кордонами.

З огляду на усе вище написане, логічним було би, якщо б Тіль, як і решта його колег із Долини, виступив на боці демократів — але і тут він вирішив «йти проти системи», бо в його картині світу можна поєднати ксенофоба-капіталіста та ідеї лібертаріанства. І це в той час, коли Марк Цукерберг опосередковано натякнув, що політикам краще не закликати до створення стін проти мігрантів, а будувати мости порозуміння (прямо цитуючи частину однієї із передвиборчих промов Трампа, де той закликав відгородитися від Мексики велетенським муром).

У пошуках логіки

Втім, можливо у підтримці Трампа немає нічого дивного — достатньо прискіпливіше вивчити промови, виступи та інтерв’ю Тіля за минулі років 20, і окремі фрагменти мозаїки, що начебто не пов’язані один із одним на перший погляд, починають складатися у цікаву картину.

По-перше, Тіль переконаний, що після 1970-х економіка у США розвивалася таким шляхом, що залишила поза увагою інтереси більшості американців. У розмові із журналістом The New Yorker у 2011 році він наголошував, що еліти виросли і здобули своє багатство, перебуваючи поза щоденним спілкуванням із пересічними американцями, і це доволі небезпечно. Більшість тих, хто народився після Другої Світової війни і здобув вищу освіту, скористалися краще своїми поствоєнними можливостями — на відміну від менш освічених. Це звучить майже як риторика «лівака», та Тіль наголосив, що у всьому винне глобалізоване Інформаційне Століття, бо мовляв, під час цієї епохи статки консолідувалися довкола обмеженої групи осіб (включаючи його самого), а виробництво було знищене, скоротилась кількість робочих місць у промисловості.

По-друге, Тіль відкидає політкоректність як таку і називає однією із найбільших проблем вже не перший рік. «Я завжди вважав політкоректність однією із найбільших політичних проблем, що їх ми маємо» — заявив він у розмові два роки тому. А до того, як видати бестселер 2014 року про бізнес-стратегію, його найбільш знаною друкованою роботою була книга The Diversity Myth — неприхована атака на мультикультуралізм 90-х років ХХ століття.

По-третє, Трамп та Тіль схожі у своїй любові до судових позовів проти ЗМІ. Трамп в різні періоди мав справу із 3,5 тис справ проти нього у суді — жоден кандидат у президенти США досі не мав такої кількості судових позовів. Тіль тим часом за будь-яку ціну, викидаючи десятки мільйонів доларів на цю війну, намагається довести до банкрутства сайт новин та пліток Gawker — і «вивести його з гри». Фахівці з медійного права кажуть, що дії Тіля безпрецеденті з точки зору американського конституційного права — але це його не зупиняє. Тим часом його кандидат Трамп відкрито говорить, що хотів би спростити процедуру, за якою можна позиватися до журналістів.

Як Трамп, Тіль часто виголошує речі та коментарі, які нормальну людину змушують зачудовано перепитувати, чи справді він мав на увазі те, що сказав. Так, ще 2009 року у есеї для Cato Institute він висловив сумнів щодо доречності надання жінкам права голосу на виборах:

«—20-і роки ХХ століття були останнім десятиліттям у американській історії, коли можна було зберігати надзвичайний оптимізм щодо політики. З 1920 року зростаюче поширення права голосу та влади на жінок поступово перетворили суть «капіталістичної демократії» на оксюморон».

Придивіться уважно до сказаного Тілем — і ви побачите, що він напряму не каже, що жінкам не варто було давати права голосувати на виборах. Він говорить, що жінки схильні підтримувати уряд і його втручання у приватні справи капіталу, а — оскільки Тіль виступає проти втручання урядовців в економіку — дозволити жінкам голосувати означало покінчити раз і назавжди із «капіталістичною демократією». Читач сам може зробити висновки, що слід змінити, аби цю «помилку» було виправлено.

Лібертаріанець із риторикою реднека

Є й четверта «трампівська» риса у Тіля: він може проголошувати щось контраверсійне чи заперечувати те, що говорять усі навколо, просто аби це сказати. Два роки тому у розмові із Гленом Беком (Glenn Beck) він назвав вплив людської діяльності на кліматичні умови «псевдонауковою теорією» (97% кліматологів та ключові наукові установи і організації у США із ним не згодні). А під час Паризької конференції із кліматичних змін 2015 року він опублікував передовицю у The New York Times із закликом до надзвичайного інвестування у ядерну енергетику. Ці протиріччя інколи грають не на руку самому Тілю. У вересні 2008-го Тіль відкинув голос здорового ґлузду і поклався на те, що уряд порятує ринок цінних паперів — тому наказав своєму хедж-фонду скуповувати цінні папери на глобальному ринку — і програв у цій грі, втративши так само багато, як і вклав. У 2009 році він знову пішов проти тверезої логіки, скоротив купівлю цінних паперів — і спричинився до обвалу, через який втратив шанс заробити на «одужанні» інвестиційного ринку.

Втім, цього разу він грає із чимось більшим, ніж гроші пайових інвесторів. Попри декларований Тілем лібертаріанський підхід до життя та бізнесу, він підтримує кандидата, котрий закликає до небаченого згортання релігійних свобод у США. Попри декларовану аполітичність на міжнародному рівні та нейтралітет до національного питання, підтримує кандидата, який не задумуючись викине угоду із Північно-Антлантичним альянсом у вікно і перекроїть світобудову.

Сам Тіль буде як сир у маслі, тут можна навіть не сумніватися: в разі перемоги Трампа він опиниться на коні точнісінько як того серпня, коли він інвестував у Facebook — стане однією із найближчих фігур до новоспеченого президента, і навіть у набагато менш стабільному світі він однаково зможе провадити свій бізнес. Більше того, будучи 243-ю найбагатшою людиною у світі, Тіль залишатиметься достатньо заможним для того, аби утікти від будь-яких жахів та катастроф, котрі зваляться на середньостатистичного американця у пост-натівському світі. Можливо, він навіть сприймає це як новий шанс для лібертаріанців — недаремно ж очільник лібертаріанців Гарі Джонсон (Gary Johnson) серед молоді став популярнішим за Трампа. Замість стати поруч із іншими вихідцями із Долини, один із її володарів обирає помаранчевого олігарха із Мангеттена. За 5 місяців ми дізнаємося, чи був цей вибір мудрим кроком для Тіля.

Поки що свій виступ він розпочав із того, що «ніхто з кандидатів на цих перегонах не є чесним, окрім Дональда Трампа — коли він каже про те, що Америку слід зробити знову величною, він не заклкає повернути її у минуле, а закликає нас повернути Америку собі, щоби увійти у блискуче майбутнє». «Його друзі в основному благали його не підтримувати Трампа» — зауважує журналіст із Сан-Франциско Грег Ференштайн (Greg Ferenstein). Вже згадана книга 1996 року, написана молодим консерватором, знову нагадала про себе у промові на підтримку ексцентричного магната: Тіль назвав сучасне захоплення проблемами культури намаганням відволікти країну від реальних економічних проблем — і більше того, Тіль наголошує, що свобода та демократія є несумісними речами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Привіт з минулого

Тіль вчився у Стенфорді 1988 року, коли студентський протест проходив під скандування «Hey hey, ho ho, Western culture’s got to go» — і відкидання «західної» культури спричинило до того, що замість Платона чи Святого Августина спудеї почали вивчати інші, більш цікаві та різноманітні джерела. Тіль так перейнявся цими змінами, що написав про це цілу розгромну книжку разом із майбутнім представником «PayPal-мафії» Девідом Зексом (David Sacks). Основний мотив написаного тоді (про що потім, зі слів Зекса, сам Тіль шкодував) полягав у тому, що мультикультуралізм — лише димова завіса, під якою ліберали намагаються протягти ідеологічний конформізм, знизити права людей із консервативними поглядами; а вимоги коректності відносно раси та політичних поглядів — це просто обмеження свободи слова. Тож нічого дивного, що вже більш зрілий Тіль підтримує кандидата, який плює на політкоректність та дозволяє собі робити зневажливі зауваги щодо мексиканців чи мусульман (навіть із американським паспортом).

Американський підприємець, що не вірить в Америку

Не лише демократію Тіль називає повністю дисфункційною у нинішніх США. Він вважає, що освіта не потрібна, а у 18-19 років слід не вступати до коледжу, а запроваджувати власні проекти чи наукові дослідження — в рамках програми Thiel Fellowship він надає гранти у $100 тис на 2 роки для молоді, яка хоче започаткувати власний стартап замість навчання. Ще 2011 року він називає ситуацію із технологічним прогресом «катастрофічною, якщо порівнювати із 50-ми та 60-ми роками ХХ століття». На його переконання, за межами Долини прогрес зупинився на рівні 1970-х, а з часів кризи 2008 року все менше людей про це говорять, не кажучи вже про проголошення чіткого плану виходу із економічної та технологічної стагнації.

Не вірить він і у свободу слова: 2007 року онлайн-таблоїд Gawker оприлюднив той факт, що Тіль — гей; і з того часу не припиняється війна між мільярдером та медійним ресурсом, що зрештою стало причиною для банкрутства Gawker Media.

Обмежений націоналіст під машкарою лібертаріанця?

Ті, хто добре знає Тіля, перебувають у змішаних почуттях від його рішення виступити на підтримку Трампа. «У мене була конфіденційна розмова із людьми, досить близькими до Тіля, і мушу зазначити, ніхто із них не розуміє, що утнув Тіль» — каже Грег Ференштайн, у якого чимало зв’язків у Кремнієвій Долині як на репортера. Трампа він змальовує як «повну протилежність тому, у що вірить Тіль». Ференштайн твердить, що Тіль колись сказав йому, що улюбленим президентом для нього був Джон Ф. Кеннеді — бо він правив у часи, коли технократи були звичним явищем для уряду. Щось схоже про технократів він згадав і під час свого виступу на підтримку Трампа — згадавши про людей у владі, котрі відправили людей на Місяць та заклали основу для інтернету; а зараз, мовляв, атомні реактори досі користуються дискетами, а найновіший війсковий винищувач не може літати у сильний дощ.

За переконанням Тіля, уряд спричинив до найбільшого занепаду США з часів «проекту Мангеттен» — і така некомпетентність не може сприйматися тими, хто живе та працює у Кремнієвій Долині. Дивом залишається лише одне — звідки Тіль взяв, що Трамп, котрий не має жодної загальновідомої експертизи у менеджменті чи політичній діяльності, може стати найкращим кандидатом, аби знову зробити уряд та владу у США компетентними технократами. Журналіст намагається пояснити опортунізм Тіля прагненням потрапити ближче до Трампа і в разі перемоги обійняти одну із ключових посад в уряді, серед радників чи просто в сфері управління низкою питань, до яких у Трампа немає ні знань, ні інтересу, а у Тіля вони є. Крок Тіля може здаватися нелогічним з огляду на декларовані ним погляди — але він не є дивним як на людину, котра цілу книжку написала про те, що політкоректність — це міф, а свобода і демократія річі несумісні. Втім, на думку Ференштайна, крок Тіля завдасть добрячого удару по його репутації всередині Долини:

«—Трамп оголосив війну Марку Цукербергу. Він оголосив війну Тіму Куку. Досить жахливим чином він протиставив себе та Джеффа Безоса. Якщо хтось атакує твоїх друзів, важко назвати це свого роду тріумфом політики відкритості мислення».

 

За матеріалами The Atlantic та Vox