Виходить продовження серіалу «Твін Пікс» (Twin Peaks), перший сезон якого закінчився у 1991 році. Ті, кого й досі цікавить історія загадкової смерті школярки Лори Палмер гучними оваціями зустріли новину про повернення улюблених героїв. Минулого року ми святкували воскресіння Малдера й Скаллі, що полюють на істину, навіть коли вона поза межами досяжного — телеканал Fox відновив «Секретні матеріали» (The X-Files) через 14 років після закінчення. Серіали і телешоу тепер не закінчуються — вони або перезапускаються через кільканадцять років, або продовжуються у спін-офах, де грають окремі дійові особи з оригінального сценарію. Чому фінальна крапка втратила популярність серед творців контенту та як це впливає на медіагалузь — розбираємося разом з The Gardian.
Серіал без закінчення — новий тренд
Фран Лебовіц (Fran Lebowitz), американська письменниця, авторка гострих публікацій на всі актуальні теми нещодавно написала в New York Times: «Що я насправді люблю в загадках, це те, що вони врешті-решт розгадуються і закінчуються. Шкода, що це правило зустрічається сьогодні все рідше.» Деякі серіали розгалужуються на нові окремі проекти, інші продовжують жити у подкастах, телевізійних шоу чи навіть коміксах — залежить від того, яку нішу інвестори вважатимуть найбільш затребуваною.
Оглядачі помітили нові стандарти роботи індустрії розваг. Закінчення — закінчилися. Фінальні сцени та висновки у розказаній історії тепер вважаються старомодними. І навіть заключні епізоди насправді не залишають у глядача відчуття закінченості. Онлайн-кінотеатр Netflix спробував запропонувати глядачам альтернативний варіант закінчення історій: минулого року на платформі вперше з’явився інтерактивний дитячий серіал Kong: King of the Apes, в якому глядачі могли самостійно обирати варіант розвитку сюжету. Прогресивний, але ризикований досвід для випуску серій і заробітку авторів контенту. Однак, в компанії стримано підтвердили свої наміри «продовжувати експерименти з інтерактивом».
І навіть якщо серіал офіційно закінчується насправді змістовною останньою серією, продюсери можуть вирішити продовжувати його у спін-офах, щоб не втрачати зацікавлену аудиторію. Класичний приклад з нещодавніх варіантів — серіал «Пуститися берега» (Breaking Bad). Свого часу саме з нього почалося тріумфальне завоювання серіальної аудиторії платформою Netflix (деталі — у нашій історії), а тепер сюжет частково продовжується у спін-офі «Краще подзвоніть Солу» (Better Call Saul). Можливо, сценаристи, продюсери та менеджери з телеканалів просто не хочуть втрачати персонажів, яких любить платоспроможна аудиторія? Версія здається більше ніж правдивою, якщо згадати про запуск серіалу «Джої» (Joey) одразу після закінчення «Друзів» (Friends), як наче для компенсації фанатам веселих історій про нью-йоркську молодь. Видавалося, що продюсери не ризикнули залишити без нагляду величезну аудиторію початкового телешоу.
Деякі серіали повертаються в ефір після багатьох років, поновлюючи сюжет відповідно до вимог часу. З останніх таких прикладів — «Втеча з в’язниці» (Prison Break) та «Дівчата Гілмор» (Gilmore Girls). Історія, яка, звалося би, мала чітке закінчення, раптом продовжується з урахуванням всіх змін, що відбувалися у реальному житті та показує відомих героїв у нових часових обставинах. І що цікаво — знову без завершення, з потенціалом на багато нових серій.
Політика толерантного закінчення
Серіали набули рис телевізійних реаліті-шоу, в яких увага глядача фокусується і на головній сюжетній лінії, і на дотичних побутових деталях, а може навіть більше — саме на останніх. Ось як характеризує новий медіатренд відомий шведський ТВ-критик К’єл Хаглунд (Kjell Haglund):
«— Мистецтво художнього телебачення рухається від традиційного оповідання історії до комплексного відображення соціального середовища.»
Мається на увазі не тільки зображення життя головних героїв, але всього їх оточення, а також — оточення самого серіалу. Висвітлення фанатів певного шоу також набуває популярності, завдяки розвинутості онлайн-сервісів. Технології дозволяють прихильникам наближатися до кумирів: слідкувати за ними у соціальних мережах, коментувати та відправляти повідомлення. Серіал вливається у справжній соціальний простір глядача поза екраном, збільшуючи емоційний зв’язок.
Фанати незакінчених або тимчасово закінчених серіалів нагадують обізрівачам зомбі. Вони не відписуються від груп та фанатських спільнот, постійно чекають на новини; сподіваються, що серіал рано чи пізно вирине з ефірного архіву. А студії, в своє чергу, «підгодовують» прихильників, які приносять кошти. Баррі Марнейн (Barry Murnane), доцент німецької мови у Оксфорді, спеціалізується на готичній та поп-культурі, вважає відсутність остаточного закінчення у відомих серіалах прагматичним рішенням. Якщо говорити про тих же зомбі: численні художні твори формують ідею того, що навіть смерть людини не є остаточним фіналом — навіщо ж закінчувати розважальні шоу?
Далі від фантастики — ближче до політики. Нова традиція не закінчувати серіал вже стала модною, а фіналізований продукт ризикує отримати ярлик застарілого. Що таке закінчене телевізійне шоу? Марнейн описує: «Зазвичай, ми бачимо, що порядок відновлено, лихі герої покарані, невинні — нагороджені, злочинці сидять у в’язницях і правосуддя бездоганно працює. Чи можна взагалі уявити консервативніший сюжет?» Без підсумків ніхто не звинуватить авторів контенту в непопулярній офіційній позиції, недостатній толерантності, радикальності чи, навпаки, реакційності. Щоб постійно залишатися на гребені хвилі, студії винайшли дійсно універсальний рецепт.
По іншу сторону від екрану
Емілі Роуч (Emily Roach) з Йоркського університету досліджує особливості сучасної поп-культури та її прихильників, фанатські рухи. Вона стверджує, що незакінчені теми почали з’являтися в серіалах давно, просто зараз набули масового поширення. От у винищувачки вампірів Баффі були нез’ясовані до кінця стосунки з обома головними героями протилежної статі, а серіал же нещодавно святкував 20-річчя. Той самий «Твін Пікс» дає відповідь на головне питання про Лору, але розв’язка залишає ще більше загадок про інших дійових осіб. Сценаристи навіть і не приховують, що лишають історію з піввідчиненими дверима навмисне, щоб глядачі могли повертатися до неї. Емілі Роуч посилається на висловлювання Джосса Відона (Joss Whedon), творця та режисера «Баффі — переможниці вампірів»:
«— Він дослівно заявив, що фанати заслужили право на власний вибір. Прихильники героїв вкладають в проект багато особистого, вони формують власні канони поведінки та сюжетні лінії для улюблених героїв. Глядачі створюють історію за межами того, що бачать на екрані.»
Роуч, як і Марнейн, бачить у визначеному фіналі ознаки регресу, але з її точки зору, більш соціального, аніж політичного. Закінчення, коли герої одружуються, заводять сім’ю і стабільно доживають разом все сильніше резонують із сьогоденням. Частково, тому що життя змінилося, в соціумі шириться різноманітність, щастя не для всіх і не завжди виражене у надійній роботі та сімейному гніздечку; частково — тому що глядачам набридли тривіальні фінали.
Дослідниця звертає увагу на окрему категорію шоу, які фіналізують основну лінію, а дотичні сюжети залишають нерозв’язаними. Такий підхід характерний для кримінальних драм скандинавського нуару. По завершенні шоу глядач дізнається, хто ж був убивцею, але залишається із роздумами про дружні та романтичні взаємини між героями. Сага Норен з популярного шведсько-данського детективу «Міст» (Bron, Broen) знайшла і відправила до в’язниці убивць (а за компанію, і напарника Мартіна Роде), однак заплуталася у власних емоціях, опинилася у скрутному професійному становищі. Так само і другорядні герої приходять і йдуть з екрану, не розкривши глядачу свої секрети. Вони приречені жити в уяві аудиторії, якщо тільки продюсери не випустять продовження.
Серіали, як відображення хаотичного соціуму
Хоча дослідники визнають, що користувачі в цілому вітають незакінчені серіали, варто пам’ятати, що мова йде про нове покоління серіальщиків. Є такі глядачі зі стажем, які пам’ятають і оригінальний «Твін Пікс», і «Секретні матеріали», і от вони частіше скептично ставляться до воскресіння старих шоу і незавершеності нових. Марнейн згадує, що німецькі глядачі масово обурювалися, коли герої в черговій серії щотижневого кримінального серіалу «Місце злочину» (Tatort) не знаходили вбивцю. Нерозкриті злочини викликали справжній осуд, публіка вимагала відповідь на запитання: «І що далі?». А той таки шведський критик К’єл Хаглунд апелює, що за останні роки змінився і сам глядач.
«— Двадцять років тому ми зовсім по-іншому сприймали би такі серіали, як «Коханці» (The Affair) чи «Велика маленька брехня» (Big Little Lies). Тоді ми би фокусувалися саме на лінії розслідування вбивства; у 2017-му глядачі слідкують за взаєминами героїв, правилами співіснування в суспільстві, а детективна лінія відволікає їх.»
Втім, незаперечним залишається простий факт, що знімати без закінчення — зручно та вигідно. Пітер Ноуволк (Peter Nowalk), сценарист детективного серіалу з ознаками трилеру «Як уникнути покарання за вбивство» (How to Get Away with Murder), зізнається, що навіть один сезон дописує вже після початку знімального процесу. Часто самі актори не підозрюють, чи доживе їх герой до завершення. Годі й чекати від такого креативного творця чіткого загального фіналу телешоу.
Ларрі Девід (Larry David), що створив «Сайнфелд» (Seinfeld) разом із комедійним актором Джеррі Сайнфелдом (Jerry Seinfeld), який грає самого себе, зізнається, що важко пережив закінчення серіалу. «Мені було так сумно, я прийшов до висновку, що більше не хочу так завершувати проекти». Та К’єл Хаглунд і тут заперечує, що закінчення одного з небагатьох якісних серіалів у 1990-х не можна рівняти до закінчення шоу тепер, коли їх продукують десятками і сотнями, на будь-який смак. «Тільки погляньте на довжелезні переліки прем’єр місяця чи прем’єр тижня». Це не означає, що глядач менш емоційно переживає за героїв, тільки тому, що їх стало більше. Але і перегляд, і обговорення сюжету змінилися, оскільки всі дивляться різні шоу в різний час, завдяки стримінгу й завантаженням з Мережі. Обговорювати шоу можна не з колегами, а з самими акторами, на їх сторінці в Instagram, Facebook, Twitter.
Здається, що кінець закінчень є в цілому позитивним явищем: враховує почуття фанатів, які не хочуть прощатися з кумирами; більше відповідає реальному життю, зображуючи його на екрані таким же різноманітним й заплутаним (а не таким, яким наше життя хотіли би бачити мами й бабусі). Незавершений розважальний контент може заохотити й інформаційні медіа відмовитися від фіналізованих історій. Будемо слідкувати за трендами, а поки що, без завершення, читайте також:
- Як інвестиції знищують Medium — попередження від Девіда Ханссона
- «Попит на освітні подкасти в Україні перевищує пропозицію» — Єва Якубовська, журналіст
- Інформаційна війна — чому генерал НАТО попереджує про фейкові сайти новин
Джерело: The Guardian