Мікрочипи, які вживлюють людям та тваринам – це RFID-транспондер або радіовідповідач. Ця технологія використовується у вантажних та авіаперевезеннях для відстежування товарів, безконтактних карт для проведення транзакцій, для безконтактної оплати квитків та для збереження інформації про людину на біометричному паспорті.
Робота RFID системи полягає в індентифікації тих чи інших об’єктів за допомогою радіосигналів. RFID-мітка складається із мікрочипа, який зберігає інформацію та антени, що передає та приймає радіосигнали.
Сучасні мікрочипи мініатюрні за розміром – не більше рисового зернятка. Частіше за все їх вшивають в руку або зап’ястя. Зараз люди використовують мікрочипи для того, щоб відкривати двері, авто, розблокувати комп’ютер та мобільний телефон, тощо.
Викликає тривогу проблеми з конфіденційністю даних. Однак, прихильники цієї технології стверджують, що дедалі більше даних про життя користувача знають Google, Apple та Facebook.
1937 рік
Винахідницька лабораторія ВМС США розробила технологію радіолокаційного розпізнання «свій та чужий» IFF. Під час Другої Світової Війни пристрій використовували для ідентифікації літальних об’єктів. Проблема радіолокаційного розпізнання в 1937 році було в тому, що воно розпізнавало лише літаки країн-союзників. Якщо запит IFF не отримував відповіді, то вже тоді об’єкт вважали підозрілим, але він не відмічався і як ворожий.
1945 рік
Радянський вчений Лев Термен винайшов ендовібратор «Златоуст». Цей підслуховуючий пристрій, що працює без елементів живлення та електроніки. Як і сучасні системи пасивної RFID-мітки, «Златоуст» зазвичай активізувався тоді, коли отримував частоти певного радіосигналу від зовнішнього джерела. Пристрій складався з трьох елементів: генератору імпульсу, резонатора та приймального пристрою відзеркалених сигналів. Генератор та передавач можуть розташовуватися в 100м від потрібного об’єкту. «Златоуст» служив вірою та правдою в американському посольстві протягом семи років. Ендовібратор був влаштований у дерев’яний герб, який був подарований посольству США.
1948 рік
Гарі Стокман (Harry Stockman) розповів теоретичні основи RFID-технологій в доповіді «Комунікації за допомогою відбитого сигналу».
1973 рік
Маріо Кардулло отримав перший патент на активні RFID-мітки. Винахід на той момент називали «Пасивний радіопередавач із пам’яттю». Патент передбачав використання радіохвиль, світла та звуків в якості пристрою для передачі інформації. Це була активна радіомітка з перезаписаною пам’яттю.
1983 рік
Чарльз Уолтон (Charles A. Walton) отримав перший патент, пов’язаний з назвою RFID технології. Він винайшов систему автоматичної ідентифікації, яка складалася з генератора та кодуючого пристрою, які створювали радіохвильові сигнали для ідентифікації об’єкту.
1998 рік
Британський вчений Кевін Уорик (Kevin Warwick) провів експеримент над RFID-імплантом. Він вживив його у свою руку, аби використати імплант для управління електронними пристроями: освітленням в кімнаті, дверними замками та ліфтами. Але вже за дев’ять днів імплант було видалено. Зараз він знаходиться в науковому музеї в Лондоні.
2002 рік
FDA (агентство Міністерства охорони здоров’я та соціальних служб США) попередньо схвалило рішення про продаж мікрочипів VeriChip. Це була дочірня компанія Applied Digital Solutions. Повністю пристрій був схвалений у 2004 році. З 2009 року компанія VeriChip функціонувала під брендом PositiveID. Чіп мав розміри 12х2,1мм.
2004 рік
Клуб Baja Beach Club та нічний клуб у Роттердамі почали використовувати імпланти VeriChip для того, аби розпізнавати VIP-клієнтів у своїх закладах. За допомогою чіпу клієнти оплачували їжу та напої в цих закладах.
Репортаж з клубу Baja Beach Club з демонстрацією введення чіпу.
2006 рік
Американський постачальник систем відеонагляду CityWatcher – перша у світі компанія, яка «вшила» мікрочипи у своїх співробітників, аби надати їм доступ до збережених файлів, які містять конфіденційні дані із систем безпеки.
В США розпочалось лобіювання законопроектів, які забороняли примусову імплантацію RFID-чипів. Першим штатом, що прийняв цей закон став Вісконсін.
2007 рік
Associated Press дізналося про те, що імплантати викликають рак у сотень лабораторних тварин. Онкологи вивчили дослідження агентства та дійшли до висновків, що така реакція не обов’язково поширюватиметься на людей. Але результати експерименту над тваринами все одно занепокоїли суспільство.
Американська медична асоціація заявила про те, що RFID-пристрої допоможуть розпізнати пацієнтів, тим самим підвищуючи рівень безпеки та ефективності догляду за ними. Окрім того, чіп можна використовувати для безпечного доступу до історії хвороби пацієнта. Рада по етичним та судовим справам Американської медичної асоціації опублікувала звіт, де було вказано, що мікрочипи можуть порушити конфіденційність людини, оскільки інформація, яка зашифрована в чіпові, не захищена від злому.
2010 рік
Британський вчений Марк Гассон (Mark Gasson) імплантував в себе чіп із комп’ютерним вірусом. Він пояснив, що при підключенні до інших подібних приладів, вони будуть працювати не зовсім коректно. Він по суті «заразив» комп’ютери своїх співробітників та базу даних університету. Своїм проведеним експериментом, Гассон хотів показати, що чіпи хоч і покращують життя, але вони роблять людину менш захищеною перед ризиками, які пов’язані із комп’ютерною безпекою.
Марк Гассон
PositiveID звернула рекламу своїх мікрочипів для людей через низький попит. Компанія зазнала збитків через новини, які показували експерименти компанії на людях похилого віку із хворобою Альцгеймера.
Сенат Грузії прийняв законопроект, який забороняє примусову імплантацію людей, не залежно від місця роботи, статі та віку. Документ передбачає добровільну процедуру встановлення чіпу, якщо вона проводиться кваліфікованим спеціалістом, лікарем.
2012 рік
PositiveID продала активи компаній колишнього генерального директора VeriTeQ. Ця компанія була пов’язана із розробкою чіпів.
2013 рік
Команда вчених Стенфордського університету під керівництвом Енді Дрю (Andy Drew) презентувала біологічний мікрокомп’ютер, який повністю складається з біоматеріалу. Цей винахід називають також біологічним транзистором.
Дрю Енді
Вчені показали, що можуть перетворити кишкову паличку в машину, яка виконуватиме базові функції: логічні операції, зберігання та передачу даних. Метод працює і з іншими типами живих клітин.
Енді говорить, що ціль біоінженерії – не створення життя, а перерозподіл біології у нову форму технологічної платформи для будування складних біологічних систем. Наприклад, в клітини печінки можна вживити лічильник, який рахує швидкість ділення клітини. Такий лічильник міг би запрограмувати саморуйнування, коли його показник дійде до 200. Це могло б допомогти подолати рак, вважає Енді.
2014 рік
Компанія Dangerous Things розробила перший DIY-комплект для вживлених чіпів. Проект зібрав понад $30 тис. на Indiegogo. Зараз комплект коштує $99. Але компанія попереджує, що не дивлячись на проведені тести, пристрій не сертифікований державою офіційно.
Комплект Dangerous Things
2015 рік
Стартап-інкубатор Epicenter зі Швеції почав імплантувати мікрочипи своїм співробітникам. Імпланти працюють на технології NFC. За допомогою цих імплантів співробітники попадають у приміщення, а керівництво відстежує, скільки ж часу вони проводять на робочому місці. Щомісячно компанія проводить заходи по безкоштовному чипуванню. Якщо не брати до уваги щомісячну акцію, то процедура чипування в 2015 році коштувала $300. До 2017 року чіпи використовувало вже 150 співробітників.
2016 рік
Jamm Technologies купила чіп-активи VeriTeQ. Бізнес-план Jamm полягав у тому, щоб співпрацювати з компаніями, які продають медичні імплантовані пристрої та використовувати RFID для моніторингу та ідентифікації пристроїв.
2017 рік
Шведський державний залізничний перевізник SJ почав використовувати біометричні чіпи для того, аби оплачувати проїзд на потягу.
2018 рік
Компанія з Данії BiChip презентувала суспільству нове покоління мікрочипів, які ймовірно зчитуються з відстані та підключаються до інтернету. Також компанія випустила оновлення, завдяки якому користувач чіпом може використовувати криптовалюту Ripple.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО: