Кім Стенлі Робінсон – геній наукової фантастики. Частина 1

Інколи доводилося чути, що фантастика, яка спирається на науку та пропонує переконливий погляд у майбутнє, майже перестала виходити. Кім Стенлі Робінсон (Kim Stanley Robinson) своєю творчістю демонструє помилковість цього тезису.

Про що б він не писав – про колонізацію Марса, кораблях поколінь або про кліматичні зміни, письменник завжди полягає у своїх роботах на результати глибоких досліджень та створює вірогідні образи майбутнього. Навіть героями книг Робінсона частіше за все стають саме вчені та дослідники.  У статті ми розкажемо про життя й творчість цього фантаста.

Дія нового роману Кіма Стенлі Робінсона «Червоний Місяць» відбувається у тому ж всесвіті, що і в попередньому романі автора «Нью-Йорк 2140». Але нова книга має самостійний сюжет. Це трилер про пару втікачів, чиї пригоди відбуваються на фоні політичного безладу у Китаї та боротьби міжнародних місячних колоній між собою.

Ця історія – це спроба Робінсона припустити, яким буде космічне майбутнє, коли Китай буде лідером світового порядку. У романі присутні автоперегони, вибухи ракет та філософські роздуми. Жанр наукової фантастики, як завжди, слугує чудовим інструментом, аби розповісти про грандіозні ідеї та повернути їх до життя.

Робінсон пише з 1980-х років, але, ймовірно, саме завдяки «Червоному Місяцю», першої книги в трилогії про колонізацію та трансформування Марсу, він набув найбільшу популярність.

Роман вийшов у 1992 році. У тому ж році була опублікована «Лавина» Ніла Стівенсона (Neal Town Stephenson), про яку згадується лише тому, що вона підкреслює, які різні шляхи тоді відкривалися перед фантастикою. Книга Стівенсона – наче шкільний випускний для кіберпанку: смішний та неймовірний роман припускав, що в майбутньому буде все відбуватися у віртуальній реальності.

«Червоний Марс» був зовсім іншим. Він пробудив згадку про велику епоху Золотого століття пригод: космічні кораблі, інженери, які розв’язують технічні проблеми, любовний трикутник. А ще й наради. Дуже багато нарад. Новоспечені марсіани дискутували про філософію, створювали міфологію, об’єднувалися в політичні фракції та взагалі були залучені у трудомістку роботу створення того, що як вони сподівалися, могло б стати утопією.

Робінсон — один з найтитулованіших фантастів сучасності. «Червоний Марс» приніс йому «Х’юго» та Премію британської асоціації наукової фантастики, а наступні книги про Марс — кожна по «Х’юго» й «Локусу».

Це була точно не та книга, яку б написали послідовники Робінсона, але вона носила в собі їх риси. Робінсон – каліфорнієць, тому всі його ідеї західного стилю, що прагне зрівняти майбутнє та перспективи.

Він пройшов місячний тренінг Урсули Ле Гуїн (Ursula Kroeber Le Guin) в Каліфорнійському університеті у Сан-Дієго; в 1975 році його викладачі на курсі наукової фантастики в Clarion Workshop були Джин Вульф (Gene Wolfe), Сэмюэль Дилені (Samuel Ray Delany) й Роджер Желязни (Roger Joseph Zelazny).

«О Боже, вони були такі чудові! Нам до них далеко» — говорить він.

Робінсон сподівався відновити емоції, відвідуючи курс Ле Гуїн, але: «Мені довелося забути про багато порад про те, як написати, про які мені тоді розповідали».

Стиль 1980-х років ставив в куток пригоди, що захоплюють. Експозиція та опис – це лише зайві деталі. «Я подумав, знаєте, ці люди обмежують мій стиль», — говорить Робінсон.

У кіберпанку були інші ідеї. Такі книги, як «Нейромант» Уїльяма Гібсона (William Gibson) та «Схизматриці» Брюса Стерлінга (Bruce Sterling) демонструють майбутнє, у якому домінували корпорації, де комп’ютерний код та кібернетичні модифікації тіла були сусідами зі злочинними світами, повними смертоносних гангстерів.

Робінсону це було неприйнятно.

«Кібербанк був відхиленням, — стверджує Робінсон. – Було щось антифеміністичне у цих жорстких нуарних дівчатах. В цьому відчувалося поразка або аполітичність або колабораціонізм, ніби в нуарі. Тому я зненавидів їх, а вони зненавиділи мене».

Обрані способи фільмів у жанрі нуар, по його словам, не підходили, аби розповідати про необхідне нам майбутнє.

Іронічно, що коли ми наближаємось до третього десятиліття 21 століття, відношення Робінсона до майбутнього, яке можна описати словами по типу «так може бути» (або «так повинно бути»), виглядає ніби ретроградність. Його історії часто розвертаються після апокаліпсису. Але ж це не кінець всьому, чи не так?

Трилогія «Марс» посвячена будуванню суспільства. «Антарктида» — це пошук стабільності у самому інопланетному місті на Землі. «Шаман» розповідає про те, як люди стали людьми. «Нью-Йорк 2140» — це історія про затоплений Нью-Йорк.

«Я хотів написати книгу про світове фінансування», — розповідає автор, але скептично налаштований редактор запропонував обмежити дію місцем, яке можна легко впізнати й знайти навіть в майбутньому. Книга також пояснює, як капітал використовує міста, і закликає людей колективно зупинити платити по рахунках, аби змусити уряд націоналізувати банки.

Але починаючи з ранніх 2000-х років та серії з трьох книг «Столична наука», Робінсон відкрито пише про те, як пережити або запобігти конкретному апокаліпсису – глобальному потеплінню. Він не єдиний, хто працює у цьому піджанрі.

Паоло Бачигалупі (Paolo Bacigalupi) перевершує всіх у написанні сміливих пригодницьких історій, що розвиваються в затопленому або випаленому посухою світі. Навіть серія «Пісні льоду та полум’я», за словами автора Джорджа Мартіна, — історія про кліматичні зміни.

Остання пара десятиліть у деякому роді вплинула на вибір основної теми для наукової фантастики – кінець світу в результаті кліматичного колапсу. Так було не завжди. У перших трьох фільмах «Божевільного Макса» причина апокаліпсису була атомної природи, адже так? Але «Дорога люті», здавалося, спростувала це. Причина апокаліпсису читається як кліматична та цим розчаровує. Звичайно, води не залишилося, звичайно, дерева зникли, звичайно, жінки стали майном, а чоловіки – божевільними, ураженими пухлинами варварами. Ми отримаємо апокаліпсис, якого ми заслуговуємо.

Погляньмо на це з іншої сторони – саме так Робінсон і намагається знайти відповідь.

“Я хочу запропонувати детальне бачення ситуації – не лише панацею, але переконливий фактурний опис того, як все могло б бути.”

Робінсон стверджує, що поважає новітнє покоління письменників-фантастів за те, що вони – «криміналісти у розкритті капіталізму». Він думає, що історії також повинні мати душу, аби вони насправді мали вплив, попали в руки співробітників Конгресу (а ті, у свою чергу, розповіли про них своїм начальникам) та людям, які приймають рішення (аби вони стали політичними заявами, які перетворилися б у закони).

“Ти не можеш нічого передбачити. Але ти можеш штовхати в правильному напрямку.”

Читайте продовження у другій частині.

БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:

Джерело: Wired

Читайте также:

Про штучний інтелект, освіту майбутнього та колонізацію Марсу — дискусія Ілона Маска з Джеком Ма на WAIC 2019

Чим відрізняються землетруси на Землі, Місяці та Марсі?

Новий вид людства на Марсі. Яким воно буде?

10 необхідних технологій для космічних переселенців. Частина 2