Як косоокість Леонардо да Вінчі може пояснити його геніальність і чому Франциско Гоя раптово втратив слух. Лікарі регулярно обговорюють діагнози знаменитих історичних особистостей на щорічній Історичною клініко-патологічної конференції в США і публікують свої припущення в наукових журналах. Розповідаємо про декілька історій хвороби й діагнози, поставлених через довгі роки після смерті пацієнтів.
Чарльз Дарвін: виразка, хвороба Шагаса та синдром періодичної блювоти
В молодості Чарльз Дарвін був практично повністю здоровим, за винятком розладів шлунку в підлітковому віці. У двадцять два роки він покинув свій будинок в Англії й відправився в п’ятирічну кругосвітню подорож на кораблі «Бігль», в ході якої він збирав біологічні зразки у віддалених районах Південної Америки, Тихого океану, Далекого Сходу й Африки. Під час плавання він часто відчував морську хворобу, кілька разів у нього була лихоманка, два рази — харчове отруєння, один раз — тепловий удар, також у нього були фурункули. Попри це, він процвітав фізично і розумово і повернувся в Англію у віці двадцяти семи років. Приблизно через рік після його повернення у нього був короткий епізод прискореного серцебиття. Через 18 місяців у нього почався розлад, який полягав в повторних раптових нападах болю в животі, нудоти й блювоти, які зазвичай виникали через три години після сніданку і були найбільш часті й важкі під час емоційного стресу. Його оглядали найвідоміші лікарі Англії, чиї діагнози включали: іпохондрію, надлишок шлункової кислоти, подагру, алергію, ускладнення чилійської лихоманки, хворобу Шагаса, неврастенію, рефрактерну аномалію очей, розумову перевтому, шизофренію, депресивні психози, хронічний апендицит, виразку, хронічний холецистит, гепатит, діафрагмальну грижу, нарколепсію, отруєння свинцем, нестерпність лактози, хворобу Крона, панічний розлад з агорафобією, пригнічений гнів стосовно батька, вовчак та інші хвороби. В кінці життя у Дарвіна німіли пальці та з’являлися висипання на обличчі.
У 2011 році лікарі припустили, що Дарвін страждав синдромом періодичної блювоти, хворобою Шагаса і виразкою, яку викликають бактерії Helicobacter pylori. Симптоми хвороби Шагаса змінюються з перебігом захворювання: через 8-12 тижнів настає хронічна стадія хвороби, і в 60-70% випадків симптомів більше не виникає; в інших протягом 10-30 років після зараження розвиваються симптоми, такі як збільшення шлуночків серця, в третині випадків приводить до серцевої недостатності. Швидше за все, хвороба Шагаса розвинулася після того, як в Аргентині вченого вкусили кровоссальні клопи — переносники цього захворювання. Можливо, інфікування H. pylori також відбулося під час цієї подорожі. Вчені керувалися тим, що під час плавання на «Біглі» Дарвін був майже здоровий, але незабаром після повернення почав відчувати численні нездужання. Походження синдрому періодичної блювоти вчені не змогли пояснити. Дарвін помер в сімдесят три роки від серцево-судинного захворювання.
Леонардо да Вінчі: косоокість
Британський офтальмолог Крістофер Тайлер виявив у Леонардо да Вінчі переривчасту косоокість, що розходиться, або страбизм. Він вивчив дві скульптури, дві картини маслом і два малюнки — можливі автопортрети або портрети художника. На всіх зображеннях вчений виміряв кут косоокості — кут, на який зіниці відхиляються від серединної лінії. Ознаки косоокості були виявлені в скульптурах Андреа дель Веррокьо «Давид» і «Молодий воїн», для яких імовірно позував да Вінчі: в той час він був учнем в майстерні скульптора. Полотна самого да Вінчі «Іоанн Хреститель» та «Спаситель світу» імовірно зображають деякі риси зовнішності художника, хоча він і не ставив перед собою мету зобразити на них себе. Персонажі, зображені на автопортреті похилого Леонардо, та «Вітрувіанська людина», зовні схожа на да Вінчі, також мали косоокість. Кут відхилення зіниць, мабуть, становив мінус 10,3 градуса в розслабленому положенні, але, коли художник фокусувався, очі поверталися в правильне положення. На думку дослідника, ця особливість може пояснити почуття глибини простору, властиве Леонардо: косоокість, що розходиться зазвичай асоціюється з хорошим стереоскопічним зором. Да Вінчі писав в «Трактаті про живопис» про здатність визначати положення об’єкта в тривимірному просторі як про один з головних навичок художника.
Франциско Гоя: синдром Сусак, сифіліс або синдром Когана
Один з найбільших портретистів сучасності захворів восени 1792, коли йому було сорок шість. Те, що лікарі-сучасники визначили як кольки, тривало кілька тижнів. У лютому 1793 року стан здоров’я Гої серйозно погіршився: художнику вдалося вижити, але він втратив слух на все життя. До цього часу його здоров’я було міцним, за винятком коротких неуточнених розладів, перенесених в тридцять два роки, і незначних травм, які він отримав при перекиданні карети.
Рона Ерцано з Університету Мериленду в Балтіморі (США) і її колеги, які виступали на щорічній Історичною клініко-патологічній конференції у 2017 році, стверджують, що втрата слуху могла бути викликана сифілісом або аутоімунним захворюванням, таким як синдром Сусак або синдром Когана. Раніше передбачалося, що художник міг перенести серію інсультів, травму мозку, важке запалення внутрішнього вуха, відоме як хвороба Менє’ра, або отруєння свинцем. Як заявили учасники конференції, жодна з цих гіпотез не вірна.
Синдром Сусак — це дуже рідкісна аутоімунна хвороба. При її розвитку імунітет атакує нервові клітини в певних відділах мозку, артерії, що їх живлять і рецептори в равлику вуха, які перетворюють акустичні коливання в нервові імпульси. Це призводить до поступової втрати слуху і погіршенню зору, нападів мігрені й розвитку психічних порушень. Як стверджують вчені, симптоми хвороби збігаються з тим, що писали про Гої його сучасники. Інший варіант аутоімунного захворювання — синдром Когана — розвивається у людей від 16 до 47 років і супроводжується ураженням зору і внутрішнього вуха. При сифілісі пацієнт також може втратити слух, проте це трапляється досить рідко. Вчені відзначають, що якби Франциско Гоя жив в XXI столітті, то його слух можна було б врятувати за допомогою кохлеарного імплантату.
Султан Салах-ад-Дін: черевний тиф
Султан Сирії та Єгипту Салах-ад-Дін (1137-1193) був відомий по боротьбі з хрестоносцями. Він відвоював у лицарів частину Палестини, в тому числі Єрусалим, і взяв у полон єрусалимського короля. Європейці поважали Саладина за хоробрість і повагу до супротивника. Він помер у віці п’ятдесяти шести років після двотижневої хвороби. Це сталося після закінчення Третього хрестового походу: султан почав скаржитися на слабкість, втрату апетиту, втому і проблеми з травленням. У нього почалася лихоманка, і він перестав надягати теплу туніку, хоча погода була холодна. Спочатку лихоманку вдавалося придушити, але на четвертий день йому стало «набагато гірше, і рідини його тіла стали сповільнювати свою течію». У Саладина почалися сильні головні болі. Він втратив апетит і незабаром ослаб настільки, що не міг втримати в руках аркуш паперу. На чотирнадцятий день хвороби він помер. Як припустили професор медицини Пенсильванського університету Стівен Глюкман (Stephen J. Gluckman, M.D.) і фахівець з історії хрестових походів доктор Томас Есбрідж (Thomas Asbridge, Ph.D.) з Лондонського університету, Салах-ад-Дін міг померти від черевного тифу. Для цієї хвороби характерні лихоманка і головний біль, які й спостерігалися у султана. Збудником черевного тифу є бактерія Salmonella enterica: інфекція передається через воду і їжу. Вона була поширена на півдні Європи та Близькому Сході в Середньовіччі.
Героїня картини Ендрю Уайта: хвороба Шарко – Марі – Тута
Зображена на картині «Світ Христини» сусідка американського художника Ендрю Уайта з дитинства страждала неврологічним розладом. Хвороба прогресувала: в підлітковому віці дівчинка часто спотикалася і падала, до двадцяти шести років вона не могла самостійно пройти більш як четверо кроків і користуватися пальцями рук. Після п’ятдесяти років Христина не могла стояти, а її стопи й кисті втратили чутливість. Вона померла, коли їй було сімдесят чотири. Передбачалося, що у неї був поліомієліт, хоча діагноз так і не був озвучений за життя. Марк Паттерсон, професор неврології, педіатрії та медичної генетики Клініки Мейо і головний редактор Journal of Child Neurology, ознайомився з медичними записами жінки. Він враховував також свідчення очевидців і картини Уайта, на яких була зображена дівчинка. Як припустив вчений, Христина страждала спадковою моторно-сенсорною нейропатією, або хворобою Шарко – Марі – Тута. Ця хвороба викликає атрофію периферичних нервів.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО: