Американці споживають все більше і більше речей. Тепер, коли інші країни не забиратимуть їхню макулатуру й пластик, вони опиняться в сміттєвій пастці. Спробуємо проаналізувати проблему на прикладі жителів США.
Після десятиліть серйозних інформаційних кампаній американці, нарешті, залучилися до ресайклінгу. Аеропорти, торгові центри, школи та офісні будівлі по всій країні мають контейнери для пластикових пляшок, алюмінієвих банок і газет. У деяких містах вас можуть навіть оштрафувати, якщо інспектори виявлять, що ви не відносилися до ресайклінгу належним чином.
Але тепер значна частина ретельно відсортованого ресайклінгу опиняється у сміттєвому сховищі.
Протягом десятиліть американці відправляли значну частину перероблених відходів до Китаю – тонни відходів відправлені кораблем, щоб перетворитися на такі товари, як взуття та сумки або ж нові пластикові вироби. Але минулого року країна обмежила імпорт певних вторинних матеріалів, включаючи макулатуру – журнали, офісний папір, небажану пошту – і більшість пластику. Компанії з управління відходами по всій країні розповідають маленьким та великим містам та округам, що більше немає ринку для їхнього перероблення. Ці муніципалітети мають два можливі варіанти дій: платити набагато більше, щоб позбутися перероблених товарів або розбиратися з ними самостійно.
Більшість вибирають останнє. «Ми робимо все можливе, щоб бути екологічно відповідальними, але ми не можемо собі це дозволити», – сказала Джуді Мілнер (Judie Milner), сіті-менеджер Франкліну, Нью-Гемпшир. У 2010 році Франклін запропонував збір відходів в контейнери по узбіччях вулиць та заохочував жителів викидати папір, метал та пластик у спеціальні зелені контейнери. Якщо б програма запустилася, Франклін мав би можливість окупити ресайклінг, продаючи його за $6 тонну. Мілнер каже, що сміттєперевантажувальна станція ставить місту наступні ціни: $125 за тонну для перероблення, або $68 за тонну для спалювання. П’ята частина жителів Франкліна живуть за межею бідності, і міська влада не хотіла просити їх платити за перероблення, тому всі ці ретельно сортовані пляшки та банки спалюються. Мілнер обурює той факт, що Франклін викидає токсини в навколишнє середовище, але не може нічого зробити.
Те ж саме відбувається по всій країні. Бродвей, штат Вірджинія, мав програму ресайклінгу протягом 22 років, але нещодавно тимчасово зупинив її після того, як управління відходами повідомило місту, що ціни зростуть на 63%, а потім воно перестане пропонувати збір відходів як послугу. «Викидати пластикові пляшки майже незаконно», – каже сіті-менеджер Кайл О’Брайен (Kyle O’Brien).
Без ринку для макулатури, тюки з цими відходами почали накопичуватися в окрузі Блейн, штат Айдахо; врешті-решт округ перестав збирати її та викинув 35 тюків до локального сміттєзвалища. Місто Форт Едуард, Нью-Йорк, тимчасово зупинило свою програму утилізації в липні й визнало, що впродовж багатьох місяців відправляло перероблені відходи в піч для спалювання відходів. Вирішивши протриматися, поки ринок не покращить своє становище, некомерційна організація Keep Northern Illinois Beautiful зібрала 400 тис. тонн пластику. Але поки що вона складає тюки за підприємством, де вони збирають пластик.
Кінець ресайклінгу замаячив на горизонті у той час, коли Сполучені Штати створюють більше відходів, ніж коли-небудь. У 2015, останньому році, за який доступні національні дані, Америка виробила 262,4 млн тонн відходів, що на 4,5% більше, ніж у 2010 році, і на 60% з 1985 року. У Нью-Йорку в минулому році було зібрано 934 тонн металу, пластмаси та скла, що на 33% більше, ніж у 2013 році.
Впродовж довгого часу в американців було мало стимулів споживати менше. Купувати продукцію недорого, а вкинути її після короткого терміну споживання – ще дешевше. Але витрати на все це сміття зростають, особливо зараз, коли пляшки та папір, які колись перероблялися, тепер закінчують своє життя у смітниках.
До цих витрат відноситься й екологічна: коли органічні відходи розташовуються на сміттєзвалищах, вони розкладаються, викидаючи метан, який погано впливає на клімат – сміттєзвалища є третім за величиною джерелом викидів метану в країні. Спалювання пластику може створити певну енергію, але воно також призводить до викидів вуглецю. І хоча існує багато сміттєспалювальних підприємств, які позиціюють себе як заводи «спалювання відходів для отримання енергії», дослідження показали, що вони випускають більше шкідливих хімічних речовин, – наприклад, ртуть і свинець, – в повітря на одиницю енергії, ніж вугільні.
І оскільки зараз міста навчаються, інша вартість – фінансова. У Сполучених Штатах все ще залишилося достатньо місця для захоронення відходів, але транспортувати їх на сотні кілометрів до цих сміттєзвалищ – дорого. Деякі звалища збільшують ціни, щоб охопити усі додаткові витрати; за однією оцінкою, уздовж Західного узбережжя з 2017 до 2018 року тарифи на утилізацію відходів на звалищах збільшилися до $8 за тонну. Деякі з цих витрат вже лягають на плечі споживачів.
Американцям доведеться примиритися з новою реальністю: усі ці тюбики від зубної пасти, пакети для шопінгу і пляшки з водою, які не існували 50 років тому, мають кудись подітися, а створення такої кількості відходів має ціну, яку ми поки не сплатили. « – Ми ставилися до цієї проблеми, немов страус, який занурив голову у пісок, – розмірковує Джеремі О’Брайен (Jeremy O’Brien), директор прикладних досліджень в Solid Waste Association of North America. – Ми самі виробляємо багато відходів, і ми самі повинні про це піклуватися».
Поки сміття накопичується, американські міста намагаються з’ясувати, що робити з усім, що вони раніше послали до Китаю. Але компанії не дуже хочуть бачити відходи всередині країни, з однієї дуже великої причини: попри всі рекламні кампанії, американці далеко не найкращі в переробленні.
За даними Національної асоціації з перероблення та утилізації відходів, близько 25% того, що опиняться в сміттєвих баках, забруднене. Впродовж десятиліть ми викидали усе, що хотіли – дротяні вішалки та коробки для піци, пляшки від кетчупу та контейнери для йогурту – і відправляли їх до Китаю, де низькооплачувані працівники сортували його та очищали. Це більше не працює. Принаймні, у Сполучених Штатах не має сенсу залучати людей до сортування і подальшого перетворення на новий матеріал, тому що новий пластик та папір коштує дешевше.
Навіть у Сан-Франциско, який часто вихваляють за його екологічність, компанії з управління відходами борються за те, щоб утилізація не була забруднена. Одна з найсучасніших установ, якою керує провайдер ресайклінгу у Сан-Франциско, Recology, де машини, які коштують мільйони доларів, відділяють алюміній від паперу, від пластику, від сміття. Але представник Recology Роберт Рід (Robert Reed) вказує на те що є багато товарів, що не підлягають ресайклінгу.
Очищення ресайклінгу означає залучення людей до ретельного огляду матеріалів, а це – дорого. Джейкоб Грінберг (Jacob Greenberg), комісар округу Блейн, штат Айдахо, зауважує, що утилізація макулатури в окрузі була на 90% чистою. Але його паперовий брокер сказав, що макулатура повинна бути на 99%чистою для купівлі, і виборні посадовці не хотіли піднімати плату на це. «У певний момент ви відчуваєте, що витрачаєте більше грошей, ніж потрібно на те, щоб люди відчували позитивний ефект від ресайклінгу», – продовжує Грінберг.
Поступово виникає нова проблема: навчання людей тому, що можна і не можна переробляти, адже коли кількість виробів, з якими вони щодня стикаються, зростає. Американці, як правило, «переймаються» утилізацією, і викидаючи щось у блакитний контейнер, відчувають себе менш винуватими у надмірному споживанні. Рід вказує на предмети, які нелегко переробляти, але вони продовжують з’являтися на заводі Recology: пакети з соєвим соусом і коробки для піци, пакетики для цукерок і сумки для хімчисток, кришки кавових стаканчиків і пластикові контейнери для їжі.
Якщо б людство зрозуміло, як краще сортувати відходи, деякі американські ринки пластику і паперу могли би стати успішними. Але продавати відходи всередині країни складніше, ніж у Китаї, де бурхливий виробничий сектор має постійний попит на матеріали. Життєздатність перероблення значно варіюється за місцем; Сан-Франциско може переробити своє скло назад у пляшки за шість тижнів, в той час як багато інших міст вважають, що скло настільки важке і розбивається так легко, що майже неможливо перевезти його до точки призначення, де його перероблятимуть. Акрон, штат Огайо, є лише одним з багатьох міст, які припинили утилізацію скла після зміни політики в Китаї.
На сьогодні компаніям дешевше виробляти нові матеріали, ніж переробляти. Майкл Ровер (Michael Rohwer), директор Business for Social Responsibility, працює з компаніями, які намагаються бути більш екологічними. Він говорить, що перероблений пластик коштує дорожче, ніж новий, і вартість збільшується, коли ви виробляєте мільйони предметів. Предмети, виготовлені з різних видів пластику, майже завжди потрапляють у сміття, тому що переробники не можуть відокремити один тип пластику від іншого – Рід прирівнює це з тим, якби ви намагалися отримати цукор і яйця з торта після того, як ви його запекли. Але оскільки компанії не несуть витрат за утилізацію, вони не мають стимулів виробляти продукцію з матеріалу, який буде легше переробляти.
Найкращий спосіб виправити ситуацію з ресайклінгом, ймовірно, переконувати людей купувати менше, що також матиме вигоду від скорочення деяких відходів, що утворюються під час виробництва продуктів. Але це важко впровадити в Сполучених Штатах, де витрати споживачів становлять 68% ВВП. Сильна економіка означає, що більше людей мають витрачати більше грошей, і часто речі, які вони купують, наприклад, нові телефони, і місця, де вони купують, наприклад, Amazon, покликані продавати ще більше. За даними уряду, середній американець витратив на 7% більше на харчові продукти та на 8% більше на продукти та послуги з догляду за особистою гігієною у 2017 році, у порівнянні з 2016.
Деякі міста все ще намагаються змусити людей купувати менше. Сан-Франциско, наприклад, намагається змусити мешканців думати про чотири r: reduce, reuse, recycle, refuse (зменшити, повторно використати, переробити, відмовитись – прим. автора). Метою є усвідомлена купівля, та відмова від пластикових пляшок, соломинок та інших одноразових товарів. Але це не так вже й легко у місці, зосередженому на новітніх технологіях. Місто прийняло постанову, яка вимагала, щоб 10% проданих напоїв були в контейнерах багаторазового використання, а для того, щоб залучити до цієї справи різноманітну аудиторію, навіть створено спеціальний сайт. У Сан-Франциско та інших містах затоки заборонені пластикові пакети та пластикові соломинки, але у багатьох інших частинах країни нещодавно були прийняті державні закони, що перешкоджають містам забороняти продукцію.
Але навіть у Сан-Франциско, найбільш свідомі та обережні споживачі все ще залишають багато відходів. Пластикові контейнери-розкладачки важко переробляти, тому що матеріал, з якого вони виготовлені, є дуже хитким, попри те важко знайти ягоди, які не продаються в цих контейнерах, навіть на більшості фермерських ринків. Зайдіть у Best Buy або Target (великі мережі магазинів у США) у Сан-Франциско, щоб купити навушники або зарядний пристрій, і ви так чи інакше отримаєте пластикове пакування. Amazon намагалася скоротити відходи, посилаючи товари в білих і синіх пластикових конвертах, але їх також дуже важко переробити. Навіть у Recology, компанії, що зацікавлена у заохочуванні людей до належного ресайклінгу, наявні перешкоди до позбавлення від пластику.
Якщо ми говоримо про труднощі ресайлінгу у США, аналіз свідомого споживання, організації та подальшого перероблення відходів в Україні, на жаль, демонструє, що лише вибрана частина нашого суспільства намагається розв’язувати проблему. Але сподіватимемось, що приклади західноєвропейських та північноамериканських сусідів по планеті навчать нас розумному та зваженому ресайклінгу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Джерело: The Atlantic