Йєкутіель Шерман (Yekutiel Sherman) не вірив власним очам. Ізраїльський підприємець витратив рік для розробки продукту, який мав зробити його заможним стартапером. Він спроектував кейс для смартфона, який розгортається і перетворюється на селфі-стік. Він зібрав прототип, отримав для старту мінімальні кошти від родини, і почав кампанію на Kickstarter — навіть зняв професійний проморолик, що показує пару, котра робить досконалі селфі на тлі Ейфелевої вежі.
Але за тиждень після того, як його продукт вийшов на Kickstarter в грудні 2015 року, Шерман був вражений, бо побачив свій гаджет в асортименті оптового онлайн-супермаркету AliExpress від Alibaba. Продавці по всьому Китаю пропонували однакові чохли-селфістіки для смартфонів, використовуючи один і той же дизайн, який придумав Шерман. Деякі з них продавали новинку за ціною $10 за штуку, що значно нижче очікуваної роздрібної ціни від Шермана — від £39 ($47,41). Деякі навіть полінувалися змінити назву гаджету — і використовували запропоновану Шерманом (Stikbox).
Шерман став жертвою блискавичних наслідувачів із Китаю. Перш ніж він навіть знайшов фабрику для того, щоби зробити свій новий продукт, виробники із КНР випередили його і запустили власні аналоги. Коли бекери на Kickstarter побачили це, посипалися негативні відгуки. «Ви просите подвійну ціну за той же продукт, що й у китайців, але я серйозно сумніваюся, що кінцевий продукт у вас буде кращим, аніж у наслідувачів,» — прокоментував один із користувачів.
Кілька років тому в індустрії аксесуарів виступили би на підтримку Шермана — але не зараз. Хоча дискусії щодо захисту інтелектуальної власності у виробничих центрах Китаю якраз зосереджені на схожих питаннях; та стартапам і закордонним виробникам довелося опановувати нову реальність, у якій хтось в Китаї випускає підробки вашого унікального винаходу майже блискавично.
Витоки китайського феномену «наслідувачів»
Підробки з Китаю потрапляють на ринок гаджетів у багатьох різних формах, і можуть вплинути на успішність як малого, так і великого бізнесу. У деяких випадках заводи, що випускають підробки, починають виробляти продукцію, яка ззовні нагадує продукти відомих брендів. Якість може варіюватися — само собою, що Android-смартфон із закругленими краями і нанесеним зверху штампованим логотипом Apple ніколи не наблизиться за рівнем якості до справжнього серійного зразку iPhone. Але підроблена сумка із логотипом Gucci може легко зійти за справжню.
Іноді, як це було у випадку із фотостіком ізраїльського винахідника, завод чи група виробників-ентузіастів може виявити новинку в інтернеті, з’ясувати, як це зроблено, і почати штампувати майже ідентичний продукт. Є ще й випадки, коли китайські заводи, що є виробниками оригінального продукту для закордонних брендів, погоджуються випустити додаткову партію «наліво» із незначними відхиленнями від оригіналу — і продавати ці «надлишки» потім через інтернет або ж перепродати іншим «виробникам», які просто нанесуть на цей зразок власний логотип.
Джек Ма, засновник Alibaba, опинився під шквалом критики, коли сказав інвесторам, що часто підробки виглядають та працюють якісніше, аніж оригінали — такою була його реакція на те, що найбільший китайський супермаркет звинувачують у масовій реалізації клонів та підробок відомих брендів.
Аналітики та історики пов’язують китайську любов до підробок як із аспектами менталітету та культури, так і з тривалим авторитаризмом, що придушував інновації — і тому розвинулася здатність винаходити та створювати радше не завдяки, а всупереч. Втім, якщо не занурюватися в історію, набагато більший вплив на китайську культуру створення гаджетів-клонів мав стрімкий розвиток виробництва та еволюція у Шеньчжені, пояснює Сільвія Ліндтнер, яка досліджує китайську культуру підприємництва в Університеті штату Мічиган.
Зростання міста протягом 1990-х років і на початку «нульових» збіглося з бумом аутсорсингу серед глобальних транснаціональних корпорацій. Замість того, щоби контролювати усе виробництво всіх деталей всередині власної структури компанії, великі глобальні виробники уклали контракти з місцевими підрядниками в Шеньчжені, щоби забезпечити випуск комплектуючих тут. А ці підрядники потім перейшли до дрібніших субпідрядників, щоби допомогти у виконанні замовлень.
Багато із цих заводів, що є учасниками цих фрагментованих ланцюжків поставки, — невеликі сімейні юридичні особи, які працюють без дозволу уряду, фактично напівлегально чи нелегально. У процесі роботи над спільними замовленнями вони зрозуміли, що могли би зробити більше, ніж просто постачати деталі, які в кінцевому підсумку носитимуть не їхнє ім’я, а логотип та назву відомого бренду. Вони могли би створити конкурентоспроможну продукцію самостійно і залучити клієнтів, які занадто незаможні, аби купувати смартфони Nokia або Apple чи плеєри iPod, каже Ліндтнер.
Ці виробники зібралися разом, іноді розділяючи пропозиції для конкретних електронних пристроїв на інтернет-дошках оголошень. Так почалася «Shanzhai» — слово, яке буквально означає «гірську фортецю», але ця фортеця стала прихистком для виробників гаджетів та комплектуючих до них попри існуючі закони щодо авторського права. Так на ринку з’явилися плеєри ApoD та смартфони Nokla.
Виробництво з «відкритим вихідним кодом»
«Shanzhai» — феномен того, як зробити побутову електроніку більш доступною. Ліндтнер порівнює культуру виробництва у екосистемі Шеньчжень із випуском продукту з відкритим вихідним кодом серед розробників програмного забезпечення. Так само, як програмісти із open-source спільноти будуть вільно обмінюватися кодом для того, щоби поліпшити продукти спільно, виробники Шеньчженю тепер бачать апаратні рішення та дизайнерські підходи як щось, що можна вільно запозичити та змінити — а успіх у бізнесі зводиться до швидкості і якості виконання, не обов’язково до оригінальності.
Феномен копіпейстерів з Китаю вже переріс межі виключно транснаціональних корпорацій, таких як Gucci або Nokia — тепер настала черга стартапів. Інтернет стає місцем для пошуку ідей, а фабрики та дизайнери шукають моделі для подальшої роботи на Kickstarter, Amazon, або Taobao, беруть найбільш затребувані новинки, зв’язуються один з одним через месенджер WeChat — і працюють так спільно навіть більш ефективно, аніж в часи, коли ніякого краудфандингу, стартапів та смартфонів ще не було.
Вся китайська система склалася навколо ідеї про те, що у вас є миттєві комунікації і нескінченна інформація для копіювання — схоже, що у Китаю іншого шляху вже просто нема.
Важко змусити виконувати закон? Ще й як
Компанії можуть прийняти певні правові заходи, щоби знизити ризик копіпейстерства. Це — перший, вирішальний крок, за словами Сун Чжу, який судиться в інтересах американської фірми проти китайських виробників «клонів».
Підприємцям також варто підписати «NNN-угоди» (угоди про нерозголошення та відмову від копіювання) із потенційними китайськими партнерами, перш ніж давати їм доступ до будь-якої інтелектуальної власності. Цей контракт запобігає практиці, коли партнерська фабрика залишає за собою право на використання вашої інтелектуальної власності одноосібно, разом із іншими чи в обхід діючого авторського права при випуску додаткових необлікованих одиниць продукту, ідентичного чи схожого на ваш.
Але навіть з урахуванням цих правових захисних механізмів не факт, що ви можете зупинити когось із бажаючих скопіювати ваш продукт. Чжу твердить: проблема полягає не в судах Китаю, але у виконанні судових постанов. Перемогти у позові проти одного заводу легко; але судитися із кожним окремим виробником — довго і дорого:
«Є, ймовірно, сотні дрібних виробників, які могли би побачити продукт в інтернеті і вирішити, що можуть зробити такий самий», — каже Чжу. — «Як припинити роботу їх усіх? Як навіть дізнатися, де вони розташовані? На суди піде більше грошей, аніж ви отримаєте із них компенсації».
Шерман зі своїм селфі-стіком опинився у схожому становищі: 20% часу йде у нього на відстеження «наслідувачів» з китайського ринку — інколи 1 завод чи фірму він шукає по 5 днів. Головна проблема: виробники не вказують свої адреси, лише назви фірм-представників, часто це навіть не юридичні особи — тож доводиться втрачати на стеження і скарги не так гроші, як час.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Ваша відмінна ідея не має жодного значення
Поширення промислових «копіпейстерів» — не просто морока для стартапів чи виробників «заліза». Це — явище, яке підриває самі основи інтелектуальної власності та концепцію авторського права і патентування, котра будувалася протягом століть. Цінність ідеї тепер нічого не важить.
Кілька десятиліть тому компанія або підприємець могли придумати ідею продукту, а потім витрачати роки на забезпечення патентів, завершення дизайну, розробку плану виробництва і виведення гаджету на ринок. Нормативні договори із партнерами допомагали цій ідеї «не просочитися» до конкурентам, але не зменшували при цьому витрати на запуск виробництва, пошук постачальників компонентів, а також управління складальними лініями.
Переміщення світових виробничих осередків до Китаю суттєво скоротило витрати на випуск серійних гаджетів. Заводи розташовані в саморобних будівлях. Дешева робоча сила тут в достатку. Комплектуючі купувати легко, бо такі онлайн-платформи, як Alibaba, дозволяють швидко перетворювати розумні ідеї на фізичні продукти, які можна одразу випускати на ринок.
Компанії, що займаються створенням фізичних товарів, тепер повинні зробити продукти, які неможливо скопіювати від початку і до кінця — зосередитися на захисних технологіях та унікальних функціях, коли брендова продукція дійсно буде відрізнятися за своїми специфічними можливостями від noname’ів.
«Якщо у вас є простий продукт, який має певний попит на ринку, його точно скопіюють,» — упевнений Бенджамін Йоффе, який працює з апаратними стартапами, замовляю комплектуючі в Китаї та є учасником венчурного фонду HAX.
Чи виправданими є способи захисту ваших розробок?
Компанії можуть захистити себе від копіювання шляхом інвестицій в програмне забезпечення, яке доповнює фізичне обладнання, а потім захищати авторським правом його. Apple, наприклад, робить це з iPhone, який несе в собі власну операційну систему iOS, котра недоступна на інших телефонах. Або ж можна інвестувати в добре продуманий брендинг та маркетинг. GoPro, наприклад, зробила собі ім’я серед цільової аудиторії, до якої входять любителі спорту та якісних фотографій, саме за рахунок яскравих кампаній та упізнаваного логотипу і якісного виконання продукту — так вони убезпечили себе від клонів із LG, Xiaomi і невеликих китайських фабрик, котрі спеціалізуються на підробках.
З іншого боку, компанія може зробити продукт, який вимагає складного виробничого ноу-хау, так що середньостатистичний виробник-копіпейстер не зможе повторити його навіть за наявності власної виробничої лінії.
Стартап із Гонконгу Native Union, наприклад, створив динамік для смартфонів, який виглядає як старомодний серповидний стаціонарний приймач. Розробку скопіювали практично блискавично — тоді засновник стартапу змінив тактику і почав випускати гаджет у корпусі із італійського мармуру за $80 / шт. Скопіювати таку технологію дорого, тому виробники, що послуговуються корпусами із пластмаси, вже не змогли наслідувати успішний стартап.
Користь від копіпастерів? І так, і ні
Венчурний капіталіст Йоффе заперечує, що компанії зазнають виключно збитків від діяльності підпільних фабрик, котрі крадуть ідеї та продукти — бо саме таким чином і популяризуються оригінали: «Якщо більше клієнтів купують підроблений продукт, то у порівнянні із справжнім підробка створює розуміння реальної цінності оригіналу». Про це Шерман нагадує собі, поки б’ється над виконанням замовлень, допоки бекери його кампанії на Kickstarter задумуються, а чи не купити їм підробку на Taobao. Лише вартісні продукти копіюють, упевнений він, і жоден інший селфі-стік поки що не копіювали так завзято. Проте, за оцінками Шермана, він втратив «сотні тисяч доларів» потенційного доходу через заповзятливих китайців. Інколи імітатор не лестить авторові, а влітає йому в копієчку.
Джерело: Quartz