Місто без власників — концепція парламентарки із Данії

Штучний інтелект, машинне і глибоке навчання — технології, що найбільш активно розвиваються сьогодні, але для більшості пересічних користувачів залишаються незрозумілими. Як вони можуть змінити життя європейського мегаполісу? Про це пише Іда Аукен (Ida Auken), депутатка парламенту Данії. Вона звернулась до оточуючих словами мешканки міста зразка 2030 року і запрошує всіх охочих відвідати своє місто — чи краще сказати, «наше» місто, — адже за якийсь десяток років зникне слово «мій».

Іда Аукен. Фото: сайт данської газети Denoffentlige.dk

Іда Аукен. Фото: сайт данської газети Denoffentlige.dk

Містяни в 2030 році не будуть мати власного житла, приватного транспорту, електроніки чи навіть одягу. Нам, у 2016-му це може здатись дивним, але в 2030-му саме так і будуть жити в місті. Все те, що було продуктом, стане сервісом. Всі жителі матимуть доступ до необхідних для життя умов, засобів та інструментів, а так як все це поступово стане безкоштовним — відпаде необхідність особисто володіти чимось. Пані Аукен описує, як міста прийшли до спільної моделі 2030 року, як змінилась робота й дозвілля, та чи всі городяни задоволені.

Рух

— В першу чергу, повністю цифровою та безкоштовною стала комунікація, а коли ми змогли перейти на безкоштовну і чисту енергію, розвиток суспільства значно прискорився. Вартість транспорту знизилась, бо впала популярність приватного автотранспорту. Ми викликаємо безпілотні авто для коротких подорожей, або літаючі таксі — для поїздок на далекі відстані, що займають тепер кілька хвилин. Коли громадський транспорт став швидшим і зручнішим у порівнянні із приватними автівками, перевезення пасажирів набули більшого сенсу, стали більш координованими. Важко уявити, що колись ми проводили час у дорожніх заторах і вважали це нормальною складовою міського життя — не кажучи вже про забруднення повітря від двигунів внутрішнього згоряння. І про що ми тільки думали в ті роки?!

Я часто користуюсь велосипедом для поїздок у справах або в гості. Окрім зручності, велосипед заміняє заняття спортом і дає можливість відчути задоволення від власного руху. Цікаво, що деякі найпростіші речі та заняття ніколи не набридають: прогулянки пішки або велосипедом, малювання, вирощування рослин.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Простір

Коли мене немає вдома, у вітальні проходять бізнес-зустрічі. Я, тим часом, використовую інші помешкання для роботи чи дозвілля. В нашому місті ніхто не платить орендну плату, тому що всі користуються вільними приміщеннями, які наразі не потрібні іншим городянам.

Коли мені захочеться приготувати щось самотужки вдома, я просто замовляю необхідне обладнання. Оскільки перевезення стали безкоштовними, а разом з ними — і сервіс доставки, немає сенсу купувати і постійно зберігати власну побутову техніку. Навіщо заповнювати шафи кухонним приладдям, якщо домашнє морозиво або випічку ви готуєте раз на рік? Раціональніше замовляти потрібну техніку лише тоді і на той період часу, коли ви справді будете з нею працювати.

Такий підхід на побутовому рівні змінив та спростив економіку замкнутого циклу. Коли продукти перетворились на сервіс, ніхто вже не зацікавлений в товарах, що мають короткий термін експлуатації. Тепер виробники прагнуть випускати товари довготривалого циклу, які можна буде ремонтувати, замінювати в них окремі деталі, які будуть виготовлені із вторсировини і самі згодом можуть бути відправлені на переробку. Нові матеріали швидко впроваджуються в нашій економіці і легко перетворюються на нові продукти.

Оскільки ми використовуємо лише чисту «зелену» енергію і екологічне виробництво, для нас вже неактуальні проблеми із забрудненням навколишнього середовища. Маємо чисте повітря і воду, є захищені території, на які ніхто не насмілиться посягати — всі розуміють, наскільки важлива природа для здорового існування людини. В кожному місті є велика кількість зелених насаджень, галявин і парків із деревами. Тепер важко зрозуміти, чому колись вільний простір в мегаполісах заповнювали асфальтом, а не травою.

large_fsjf6wrygbw8vfxokfoxmpppy6zxedrk-qzeqttu7oc

Час як ресурс

На якийсь час новітні технології, що тільки-но з’явились, застрягли в розважальному контексті — ніхто не хотів обтяжувати себе занадто складними завданнями та проектами. І тільки потім, практично в останню хвилину ми схаменулись і почали впроваджувати системи, щоб виправити вже зроблені людством помилки. Я вже не пам’ятаю, що означає «ходити по магазинам» та «купувати речі». Більшість з нас тепер обирає товари для користування. Інколи мені це подобається, інколи я не хочу витрачати час — і довіряю вибір необхідних мені речей алгоритмам: на основі раніше зібраних даних вони вже знають, що мені найбільше до лиця і подобається.

Коли штучний інтелект та роботизовані системи взяли на себе значну частину не тільки роботи, але й повсякденних клопотів, у нас, містян, раптом з’явилось багато вільного часу. Тепер ми встигаємо висипатись, правильно харчуватись та маємо час на спілкування. Поняття «час-пік» зникло не тільки на дорогах, але і в робочому процесі більшості спеціалістів, адже ми можемо працювати в будь-який час, з будь-якого місця. Я навіть не впевнена, що слід називати цей процес «роботою», «робочим часом» — більше підходить термін «час на творчість, на розробку та створення продуктів», «час для роздумів».

Місто та передмістя

Найбільше я переймаюсь ситуацією, яка склалась поза мегаполісами. Ті, хто не зміг прийняти новий рівень взаємодії з технологіями, вирішили переселитись з мегаполісів, якими керують штучний інтелект та роботи. Люди відчули себе непотрібними, неспроможними відігравати роль в розвитку суспільства. Вони не підтримали політику нових міст і виїхали, організували комуни із власним господарством, а деякі навіть спробували відновити побут селян XIX століття, «епохи до роботів».

Мушу зізнатись, що часом мене дратує відсутність справжньої приватності у місті. Куди б я не пішла, що б не зробила чи навіть запланувала — це все може бути зафіксоване в єдиній базі даних про всіх жителів. Залишається лише сподіватись, що ніхто не використає цю інформацію проти мене. Та в цілому, мені подобається наше нове життя; подобається, що ми вчасно зупинились і зрозуміли — людство не може собі дозволити і далі змінювати світ, не думаючи про глобальні наслідки.

Треба було докорінно змінити підхід, щоб припинити всі ті загрозливі явища, з якими розпочалось XXI століття: смертельні епідемії, одночасно з поширенням нових хвороб цивілізацій, кліматичні зміни та загальне погіршення стану оточуючого середовища, криза переселенців та надмірне населення в мегаполісах, масові соціальні протести тощо. Ми втратили занадто багато людей, витратили критичну кількість ресурсів та проґавили дорогоцінний час, перш ніж змогли винайти і застосувати технології для переосмислення життя.

Джерело: Weforum.org