Сара-Джейн Кофі у своєму блозі на BackChannel Medium піднімає тему, про яку пишуть нечасто: інтернет-підприємці все більше п’ють. Причому роблять це не лише аби розслабитися після роботи чи подолати разовий стрес — латентний алкоголізм стає частиною стартап-культури, і наслідки від такої практики можуть бути непередбачуваними.
Йшов третій місяць роботи Сари-Джейн у першому в її житті стартапі, невеличкій компанії з Болдеру, стартап щойно отримав посівні інвестиції у раунді А — і для святкування цієї знаменної події усі зібралися за келихом шампанського прямо на ранковій нараді о 9:30. На той момент статус Сари-Джейн як непитущої вже був добре знаний у команді; вона постійно відмовлялася від пропозицій колег перехилити чарчину після роботи чи випити пива з холодильнику на перерві. Так, їй постійно надокучали низкою запитань, але не виникало відчуття відчуженості через те, що вона не п’є алкоголь.
Поки один із засновників стартапу розливав у келихи міцну рідину із бульбашками, Сара-Джейн тихенько нагадала, що по шампанському вона «пас», і чи не можна їй просто води налити в келих. Засновник стартапу помітно роздратувався, розчаровано глянув на неї і голосно, аби чули інші співробітники, сказав: «Ти серйозно? Навіть маленького келиха із нами не вип’єш? Це ж важлива угода для нас». Він вручив келих Сарі-Джейн. Поміж нею — алкоголіком, котра давно вела тверезий спосіб життя і боялася «не вписатися» у команду тепер — та її начальником — людиною, протистояння з якою Сара-Джейн панічно боялася — була лише ця склянка з алкоголем.
«—Просто один ковток. Аби відсвяткувати».
Очима Сара-Джейн оббігла кімнату з командою, почала вкриватися потом. Вона могла просто випити цей келих. Ніхто би ніколи цього не дізнався за межами компанії. Для таких ситуацій існують виключення навіть у алкоголіків на стадії одужання.
Далі вона поставила склянку назад на барну стійку і попросила дати води, бо дійсно ніколи не п’є. Топ-менеджер був розчаровано-роздратований і вилив шампанське, натомість наповнивши склянку водою. Услід за Сарою-Джейн води замість ігристого попросив один із інженерів — і тут фаундер стартапу просто вибухнув від люті і вилив і цю порцію шампанського в умивальник.
І навіть після того, як усі підняли бокали, прозвучав тост, дзенькнуло скло і Сара-Джейн випила свій ковток води, вона могла заприсягнутися, що відчувала в горлі знайоме тепло алкоголю, хоча й то була вже вода. У цій компанії вона протрималася ще 9 місяців, поки не звільнилася через остаточний нервовий зрив.
Алкоголь на додачу до Кремнієвої долини?
Ще до того, як прийти на першу подію в колі стартаперів, Сара-Джейн добре знала, що звичка спільно випивати — одна із частин сучасної стартап-культури. Бачила вона постійні твіти з хештегом #startuplife із хардкорних вечірок із алкоголем після тривалих періодів нещадної роботи та овертаймів, бочки з пивом та інші пристрої для буквального «накачування» підприємців алкоголем під час подібних заходів, традиції бір-понгу та подібних «ігор» і видів дозвілля у стартапах та ІТ-компаніях. Вона знала, що працюючи у стартапі, буде постійно зтикатися з величезною кількістю алкоголю. Але ще колись, «зав’язавши» із випивкою, Сара-Джейн заприсяглася, що не буде сидіти вдома, очікуючи, допоки весь оточуючий світ теж вирішить «піти в зав’язку». Вона постійно зустрічалася із друзями, ходила у клуби та на дискотеки, в усі ті місця, де все продумане для інтенсивної пиятики.
На момент працевлаштування у стартапі, Сара-Джейн щиро побоювалася, що якщо у компанії з’ясують, що колись вона була залежна від алкоголю, то одразу визнають непридатною для роботи та виключать із кола людей, з якими можна заводити дружні стосунки. Тому її планом дій було збереження абсолютного спокою аж до моменту, поки не настане потреба піднімати склянку з алкоголем — а тоді спокійно відмовитися від випивки. Але досить рідко це минало так спокійно та дружньо, як це гадалося Сарі-Джейн в її планах. Її утримання від алкоголю зазвичай супроводжувалося запитаннями: «Ти вагітна? І ти ніколи не п’єш? Прямо зовсім-зовсім ніколи? А як ти тоді розважаєшся? А чому не п’єш?». Інколи після відповідей на усі ці і подібні запитання їй давали спокій. Інколи це не спрацьовувало взагалі.
Робота у наступному стартапі для Сари-Джейн почалася інакше, вона вирішила одразу поділитися своєю проблемою щодо алкоголізму зі своїм менеджером. Обізнаність із її минулим, припускала жінка, мала позбавити її у майбутньому незручних запитань на роботі. Нова робота у компанії, що її мала отримати Сара-Джейн, передбачала чимало поїздок, зустрічей із представниками стартапів, інвесторами, впливовими людьми зі світу технологій — а отже, відвідування заходів, де усім гостям подавали алкоголь. Із цим проблем у Сари-Джейн не було: вона твердо зберігала тверезість та нейтралітет щодо алкоголю.
Перша міжнародна поїздка для менеджерки була до Аргентини — країни, про відвідини якої вона мріяла роками. Конференція розпочалася із обіду з клієнтами у стейкхаусі із сімейною кухнею. І коли всі почали замовляти їжу, раптом бос Сари-Джейн досить голосно зауважив, що вона не їсть м’яса, тому замовлятиме щось інше. Люди довкола почали пересміюватися та відпускати зауваження на кшталт «Як-то можна бути в Аргентині і не спробувати місцевого м’яса?» А потім він ще й додав: «А, і ще вона також не п’є. І я от думаю: що ж до бісової матері із нею не так?» Разом із босом компанії засміялося ще декілька людей. «Дякую, що нагадали нам усім, хто мудак дня» — промовила Сара-Джейн і поспішила змінити тему, доки весь обід не перетворився на суцільний жахливий діловий провал.
Того вечора їй важко було заснути, постійно повертаючись до відчуття сорому та незручності, що його Сара-Джейн пережила під час цього обіду. Вся радість від нового призначення випарувалася. Сара-Джейн намагалася віднайти порозуміння із тим, що і як сказав її начальник, зрозуміти, чи не захищався він підсвідомо від власних комплексів — та не могла позбутися відчуття того, що була надто наївною, вважаючи, що іншим людям немає ніякого діла, п’є вона чи ні. Після тієї поїздки вони із начальником вже ніколи не були «на одній хвилі».
Коротка передісторія: як ведеться алкоголіку в ІТ
Перший ковток алкоголю Сара-Джейн зробила в пошуках виходу із кризи напередодні Нового 2001-го року. Попередній рік для неї був немов у тумані. Під час навчання в Університеті Цинциннаті на факультеті промислового дизайну Сару-Джейн почали мучити жахливі мігрені. Магніто-резонансне сканування засвідчило потребу в операції на головному мозкові. Справи були серйозні, хоча її життю нічого не загрожувало — тож дівчина сподівалася після операції вийти на наступний семестр, взявши паузу на час різдвяних свят. Але за 6 тижнів по операції поновилися хронічні болі в іншій області — а разом із болями прийшла депресія. Не маючи змоги продовжувати навчання, вона залишила університет, батьки повернули її в родинний будинок у Клівленді, де вона животіла від одного візиту до лікаря за препаратами до іншого. Так проминув майже рік, Сара-Джейн вже мало що пам’ятає чітко з того періоду.
Із наближенням свят дівчина переконала своїх батьків, що мандрівка до Цинциннаті до друзів піде їй на користь. Спочатку так і було, але після прибуття Сара-Джейн ніяк не могла позбутися відчуття, що все зіпсувалося, змінилося, друзі (та й вона сама) сталі інакшими. Всі навчалися вже на іншому курсі, шукали нових знайомств та проектів; вона абсолютно не вписувалася в цей ритм життя та плани. Саме тому напередодні Нового року студентка напилася, навіть не звертаючи увагу на те, що за алкоголь і чому вона п’є: їй просто потрібно було зупинити час, втекти, розтопити навколишній світ та відчуття проблем, що насувалися з усіх боків.
Наступні 7 років відчуття «вічного Нового року» не покидало Сару-Джейн. Це відчуття для неї стало вищим за усе: родину, кар’єру, стосунки і власне здоров’я. Коли перший хлопець, якого вона щиро кохала, натякнув на бажання зробити їй пропозицію та одружитися, вона цілковито розірвала стосунки. Вона не могла уявити, як у шлюбі зможе пити так, як пила в той час, маючи нові зобов’язання.
Мрії про стабільну кар’єру довелося відкласти: вона перестрибувала із однієї безперспективної адміністративної роботи на іншу. Чим довше Сара-Джейн пила, тим сильнішим ставало бажання втечі та полегшення. Від стану тверезості до стадії «вирубитися від випивки» вона могла перейти з легкістю усього за півгодини. Життя почало зводитися до формули: Прокинутися. Заприсягнутися собі, що більше не вип’є ні краплі. Виблювати декілька разів. Заштовхати у себе декілька таблеток ібупрофену. Приїхати на роботу машиною. Відчувати себе нещасною. Поїхати до магазину спиртних напоїв. Домчати додому, аби напитися на самоті. Відчути полегшення. Повторити все те саме зранку.
Сара-Джейн твердить, що алкоголізм — проблема спадкова, а не просто проблема оточуючих умов. Просто в якийсь момент навколишні фактори зпівпали — і щось «клацнуло», невидимий тумблер активізував її схильність до випивки. До недавнього часу вона досить вибірково ділилася своєю проблемою із людьми. Не через відчуття сорому — бо схильність до алкоголізму є частиною того, ким є вона сама. Усі коливання та сумніви — через те, що ви, напевно, не запросите таку, як Сара-Джейн на вечірку, зустріч співробітників, виїзд компанії на природу, вікенд на лижах, фестиваль SXSW чи розваги у паті-бусі.
Після того, як жінка «зав’язала» і відчула на собі усі переваги тверезого життя, вона переглянула випадки та умови, через які раніше регулярно напивалася до втрати пам’яті. І в роботі — в тому числі.
ІНШІ ПРОБЛЕМИ В ІТ:
Чому стартапи обирають «шлях до пляшки»
Стартапи, на думку пані Кофі, — непроста штука. Дуже важка і до біса непроста. 95% стартапів зазнають поразки. Понаднормово люди працюють для того, аби створювати інновації швидше та якісніше за інших, перемогти конкурентів та вкластися у лімітовані венчурні кошти. Безліч ролей та обов’язків доводиться приміряти на себе, аби команда залишалась невеличкою та гнучкою. Якщо щось іде не так, як було задумане, доводиться мало спати, багато працювати, докладати титанічних зусиль для утримання та розвитку аудиторії та можливостей. Стартап-підприємці плюють на відпустку, забувають ходити до спортзалів, відповідають на робочі листи під час перебування за родиннми столом. Нічого дивного, що за допомогою випивки стартапи знайшли порівняно простий спосіб позбавлятися стресів та рятуватися від внутрішніх страхів і надмірної роботи.
Сара-Джейн пояснює, що не є супротивником споживання алкоголю як такого. Безліч компаній створили цілком здорове, помірне ставлення до алкоголю як частини сучасної культури спілкування, так, як це роблять дорослі цивілізовані люди. Проблемою є домінування серед сучасних стартапів розмов, подій, корпоративних традицій, зациклених на споживанні алкоголю у понаднормових кількостях чи у примушуванні до пиття.
Проблема починається, коли компанія встановлює пивну бочку в холі чи вбудований бар у офісі замість того, щоби попрацювати над культурою компанії.
Проблема починається у проголошенні «щасливих годин» із алкоголем в офісі, аби обговорити зміни в стратегії компанії.
Проблема починається, коли тімбілдінг на природі перетворюється у розпиття алкоголю в обов’язковому порядку — плавання на яхті із шампанським, боулінг із пивом, обід із дегустацією вин. І все це — аби замаскувати відчуття вигоряння у співробітників.
Проблема — це припущення, що співробітник ІТ-компанії чи учасник команди стартапу має випити, аби розслабитися чи «відпустити» проблему, про яку він / вона щойно розповіли колективові.
Проблема стартапів — у тому, що алкоголь вони вважають вирішенням усіх питань; і це — загрозлива тенденція (не лише через можливі порушення етики та конліфкти, які доведеться потім вирішувати HR-менеджерам, коли непитущі будуть піддаватися остракізмові лише через свою відмову підняти склянку). За спостереженнями менеджерки, дедалі більше людей зауважують, що попри звичку підняти бокал вина за обідом чи випити пива під гарну страву на природі, вони не почувають себе комфортно, коли розпиття великої кількості алкоголю стає ледь не зобов’язанням для усіх, хто прибув на конференцію, зустріч чи неформальний тімбілдінг. Якщо ти недостатньо випив, ти — ніби «не свій», ти недостатньо віддаєш зусиль своїй команді. Чи дивно, що такі люди не почуваються в безпеці, коли довкола них походжають п’яні «вдрабадан» колеги?
На думку Сари-Джейн Кофі, стартапам та їхнім учасникам слід давно обговорити це питання відкрито — чи варто «заливати» стрес, конфлікти та професійне вигоряння алкоголем на масових заходах та атмосферою штучного «єднання» за чаркою? І як у вашій компанії ставляться до тих, хто не п’є взагалі з медичних, особистих чи інших причин?
Джерело: BackChannel