Щороку ЗМІ повідомляють про вручення Нобелівської премії в одній з п’яти наукових областей. Ці новини зазвичай залишаються непоміченими серед незліченних інфоприводів з усіх куточків земної кулі. «Ну вручили й вручили, — думаємо ми, гортаючи стрічку перед сном або за чашкою ранкової кави — що там ще цікавого»? Тим часом таке ставлення до видатних інтелектуальних досягнень навряд чи можна визнати задовільним. Насправді навряд чи можна знайти тему цікавіше, ніж Нобелівська премія. І ми доведемо чому!
Хімік і інженер, батько якого працював над розробкою торпед, придбав металургійний концерн, який згодом перетворив на найбільшого виробника озброєння в країні. Але найбільше прибутку йому принесло винахід динаміту. У 1888 році його «поховали живцем», коли його брат Людвіг загинув в Каннах, журналісти помилково розмістили в газетах оголошення про смерть не Людвіга, а Альфреда Нобеля. Прочитавши некролог, він з жахом виявив, що його назвали «торговцем смертю». Саме тоді Альфред задумався над тим, яким його запам’ятає людство.
Історія однієї премії
Сьогодні ім’я Альфреда Нобеля асоціюється у більшості з нас з видатними науковими досягненнями. Але хто знає, стало б це можливим, якби не помилка одного невідомого історії репортера. Адже саме після того, як мільярдер прочитав власний некролог, він вирішив змінити заповіт. Згідно з новим заповітом, складеним Нобелем в 1895 році, більша частина його статку відходила в фонд для присудження п’яти щорічних премій «тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству».
Заповіт Альфреда Нобеля
«Все моє рухоме і нерухоме майно повинно бути обернене моїми повіреними в ліквідні цінності, а зібраний у такий спосіб капітал поміщений в надійний банк. Доходи від вкладень повинні належати фонду, який буде щорічно розподіляти їх у вигляді премій тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству. Зазначені відсотки необхідно розділити на п’ять рівних частин, які призначаються: одна частина — тому, хто зробить найбільш важливе відкриття або винахід в галузі фізики; інша — тому, хто зробить найбільш важливе відкриття або вдосконалення в галузі хімії; третя — тому, хто зробить найбільш важливе відкриття в області фізіології або медицині; четверта — тому, хто створить найбільш видатний літературний твір ідеалістичного спрямування; п’ята — тому, хто вніс найбільший внесок у згуртування націй, знищення рабства або зниження чисельності чинних армій і сприяння проведенню мирних конгресів. Моє особливе бажання полягає в тому, щоб при присудженні премій не бралася до уваги національність кандидатів».
Цими преміями, заснованими за його заповітом, є Нобелівська премія з фізики, Нобелівська премія з хімії, Нобелівська премія з фізіології або медицини, Нобелівська премія з літератури та Нобелівська премія за мир. Перший розподіл премій відбувся 10 грудня 1901 року, у п’яту річницю смерті Нобеля.
Альфред Нобель, попри створення динаміту і володіння найбільшим заводом озброєнь, був глибоко стурбований не тільки тим, яким його запам’ятають майбутні покоління. Його рішення про створення подібної премії в кінцевому підсумку дозволило об’єднати вчених з різних куточків світу і тим самим просунути науку (а разом з нею і нашу цивілізацію) вперед, причому семимильними кроками. А от численні родичі Нобеля визнали себе обділеними та вимагали визнати заповіт недійсним.
Цікавий факт, у 1963 році письменник-фантаст Курт Воннегут у своєму романі «Колиска для кішки» поставив питання про відповідальність вчених за свої винаходи. Сюжет твору будується навколо геніального винаходу доктора Фелікса Хронікера — речовини під назвою «Лід-9», яка являє собою кристалічну модифікацію води з температурою плавлення 45,8°C. Один крихітний кристал «Льоду-9», потрапивши в будь-яке водоймище, неминуче призведе до загибелі всього живого на Землі.
Таким чином, сама історія створення Нобелівської премії є не просто «цікавою історією», а приводом задуматися про такі серйозні речі, як глобальне майбутнє людства і відповідальність за власні дії та вчинки.
Нобелівська премія з фізики 2021
Цікаво, що саме відповідальність за винаходи та їх використання стала однією з тем Нобелівської премії з фізики 2021 року. Премія присуджена однією половиною Сюкуро Манабе і Клаусу Хасельману, а іншою половиною Джорджо Парізі. Ці науковці заклали основу наших знань про клімат Землі та про те, як людство впливає на нього, а також зробили революцію в теорії невпорядкованих матеріалів і випадкових процесів.
Кліматичні моделі
Загальна картина зміни клімату досить проста: гази, що утримують тепло в атмосфері перетворюють Землю в метафоричну теплицю, змушуючи планету нагріватися. Але те, як саме відбудеться це потепління — через океани планети, крижані щити, гори, ліси та міста — надзвичайно заплутано.
«Ми занурені в складність в кожному масштабі, який спостерігаємо, і як вчені, запитуємо: скільки деталей потрібно для пояснення спостережень? Чи повинні ми відстежувати кожну молекулу води, щоб пояснити існування океану?» — заявив фізик з Єльського університету Джон Ветлауфер на пресконференції, яка проголошувала про присудження премії.
Сюкуро Манабе у Швеції у 2018 році. Він продемонстрував, як підвищений рівень вуглекислого газу в атмосфері призводить до підвищення температури на поверхні Землі.
Сюкуро Манабе у Швеції у 2018 році. Він продемонстрував, як підвищений рівень вуглекислого газу в атмосфері призводить до підвищення температури на поверхні Землі.
Насправді складні фізичні системи, такі як клімат, часто визначаються їх безладом. Лауреати цього року допомогли світу розібратися в тому, що здавалося хаосом, описавши ці системи та передбачивши їх довгострокову поведінку. Як пише The New York Times, в 1967 році доктор Манабе розробив комп’ютерну модель, яка підтвердила критичний зв’язок між основним парниковим газом — двоокисом вуглецю — і потеплінням атмосфери.
Саме ця модель проклала шлях для інших, складніших. Пізніші моделі доктора Манабе, в яких досліджувалися зв’язки між умовами в океані та атмосферою, мали вирішальне значення для розуміння того, як посилене танення крижаного покриву Гренландії може вплинути на циркуляцію океану в Північній Атлантиці.
Клаус Хасельман, німецький фізик і дослідник клімату, на пресконференції в Мадриді у 2010 році. Він створив модель, яка пов’язує погоду і клімат.
Приблизно через десять років після основної роботи доктора Манабе, його колега фізик Клаусс Хасельман створив модель, яка зв’язала короткострокові кліматичні явища — іншими словами, дощ та інші види погоди — з довгостроковим кліматом, таким як океанські та атмосферні течії.
Згодом його робота заклала основу для наукових досліджень, спрямованих на встановлення впливу зміни клімату на конкретні події, такі як посухи, хвилі спеки та сильні зливи.
Словом, недооцінити роботу Нобелівських лауреатів складно.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО: