Проблеми шкільної освіти турбують не лише українців. Виявляється, що шкільна система навіть найрозвинутіших країн, наприклад, Великобританії чи США, теж не встигає крокувати у ногу з часом. Про освітні негаразди, їх причини та деякі виключення з правил – у адаптованому перекладі статті з британської газети The Guardian.
Звідки ростуть ноги
Щоб отримати роботу в майбутньому, людина повинна якомога більше відрізнятися від машини, тобто мислити творчо та критично і мати розвинені соціальні навики. То чому ж дітей учать поводитися так, як поводяться машини? Діти вчаться найкраще, коли навчальний процес не суперечить їх природній ейфорії, енергії та цікавості. То чому ж їх силоміць розсаджують рівненькими рядочками та змушують сидіти нерухомо, забиваючи голови фактами?
Дорослі досягають успіху в житті завдяки співпраці. То чому ж співпраця під час тестувань та іспитів називається махлюванням? Найкращі вчителі застосовують власну харизму, винахідливість і натхнення, щоб розбудити дитячий інстинкт до навчання. То чому ж харизма, винахідливість і натхнення придушуються гнітливим режимом контролю на кожному кроці?
Причина всіх цих бід – одна, пояснює Грехем Браун-Мартін (Graham Brown-Martin) у своїй книзі «Переосмислене навчання» («Learning {Re}imagined»). Наші школи були створені для підготовки робочої сили, необхідної на заводах XIX століття. На той час промисловість потребувала працівників, які б цілісінький день тихо сиділи на своїх робочих місцях, однаково поводилися, виробляли однакові товари та покірно зносили покарання, якщо були не в змозі досягти необхідних стандартів. А от співпраця та критичне мислення заводчиків не просто не цікавили, а ще й були небажаними.
Актуальність і користь сьогоднішньої системи шкільної освіти така ж, як і вміння працювати на прядильній машині «Дженні» (винайдена англійцем Харгрівсом у 1764 р.). Сучасні школи розвивають у дітей навички, які є не тільки зайвими, але й непродуктивними.
Чим менш актуальною стає система, тим жорсткішими мають бути правила її застосування, і тим більше стресу вона завдає. Неймовірно, але факт: у школах Великобританії досі існує посада завуча, який відповідає за затримку дітей у школі після уроків у якості покарання за погану поведінку. Якщо вірити газеті The Times, кандидат на таку посаду повинен бути фанатом порядку та дисципліни і свято вірити, що діти мають бути слухняними завжди. Але чи не дивно, коли дітлахи, з яких вирує енергія та азарт, прив’язані до місця, як собаки на прив’язі?
Соціальна інженерія. Зло чи спасіння?
Сьогодні, через перевтому та ненависну систему стандартизації, через тестування та постійний контроль зверху, вчителі масово змінюють професію, марнуючи отриману спеціалізацію, руйнуючи власну кар’єру. Чим менше незалежності їм надається, тим більше їх звинувачують у невдачах системи.
Будь-яка спроба змінити систему, готувати школярів до можливих вимог XXI, а не XIX століття, демонізується урядами та газетами, як «соціальна інженерія». Але чи це погано? Адже будь-яке навчання – це соціальна інженерія. І сьогодні, у постіндустріальній епосі, ми застрягли на рівні соціальної інженерії промислової робочої сили. Беручи до уваги настрої секретаря освіти США Бетсі Девос (Betsy DeVos) і ностальгічно налаштований уряд Великобританії, видається, що ситуація тільки погіршиться.
Діти люблять вчитися, коли їм дозволяють застосовувати природну винахідливість і допитливість. Вони вчаться ходити, говорити, їсти та грати спонтанно, спостерігаючи й експериментуючи. А потім вони потрапляють у школу, де ми придушуємо цей інстинкт, всадовлюючи дітей, насильно годуючи їх інертними фактами та тестуючи їх доти, доки в їх очах не гасне останнє бажання пізнавати.
Надія не вмирає
Не існує єдиної системи хорошого навчання дітей, але кращі з них характеризуються спільною рисою: вони відкривають учням багаті світи, які дітлахи можуть досліджувати по-своєму, розвиваючи власні інтереси з допомогою дорослих, а не з ідеологічним «промиванням мозку». Наприклад, в «Академії Есса» (Essa Academy) у Великобританії у кожного учня є iPad, за допомогою якого діти створюють проекти, діляться матеріалом зі своїми вчителями й однолітками чи з’ясовують незрозумілі аспекти домашнього завдання з викладачами. Зменшуючи повсякденні завдання учителів, ця система дозволяє їм надати своїм вихованцям індивідуальну допомогу.
Інші школи пішли у протилежному напрямку, вивівши дітей на відкрите повітря та використовуючи навколишнє середовище, щоб пробудити зацікавленість, розвивати розумові та фізичні здібності (як от так звана «Лісова школа» (Forest School), теж у Великобританії). Однак питання не у застосуванні чи у відсутності сучасних технологій; справа у тому, що світ, у який з’являється дитина, – багатий і досить різноманітний, щоб пробудити її інтерес, дати їй можливість відкрити той спосіб навчання, який найкращим чином відображає її власний характер і навички.
Існує багато навчальних програм, призначених для роботи з дітьми, а не проти них. Наприклад, освітній підхід «Мантія експерта» (Mantle of the Expert) закликає діток формувати групи для вирішення уявного нетрадиційного завдання, припустімо, управління вантажним портом, розкопок захоронення або порятунку людей від стихійного лиха. Такі підходи імітують процес дитячої гри. Проте, щоб вирішити складні завдання, які їм дають, діти повинні отримати велику кількість інформації та навичок. І вони роблять це із завзятістю геймерів.
Підхід Реджіо Емілія (Reggio Emilia), розроблений в Італії, дозволяє дітям складати власний навчальний план, базуючись на тому, що їх цікавить найбільше. У більше, ніж 260 школах «Ашока, носій змін» (Ashoka Changemaker) в усьому світі вважають, що співпереживання – це «основоположний навик, так само, як читання та математика», і використовують його у розробці відкритої співпраці, яка, на їх думку, буде ключовим навиком XXI століття.
Перша школа у Південній Африці, де навчаються представники різних рас, «Вудмід» (Woodmead), розробила повністю демократичний метод навчання, коли правила та дисципліна перебувають під контролем учнівської ради. Комплексна навчальна програма цієї школи, як і нова система освіти у Фінляндії, відмовилася від традиційного розподілу предметів на користь комплексних тематичних досліджень учнями, приміром, дослідження золота, відносин або океану.
У Великобританії та США такі програми також демонструють прекрасні результати, незважаючи на систему, але не завдяки їй. Якщо уряди цих країн поставили собі за мету досягти того, щоб діти вважали навчання нестерпним і неприємним, вони досягли успіху. Тож чи не краще зайнятися соціальною інженерією та сконструювати дітей, готових до реального світу?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Джерело: The Guardian, переклад підготувала Ірина Гоял, спеціально для «Блог Imena.UA»