Системи на базі штучного інтелекту та роботизації докорінно змінять ринок робочої сили: велика кількість потрібних сьогодні професій відійде в минуле. Наприклад, поява безпілотних автомобілів знизить попит на такі професії як водій вантажівки, автобуса чи таксі. Роботи-пилососи та інші побутові пристрої зменшать потребу в прибиральниках. Однак, є професії, для яких дефіцит кадрів не тільки не зменшиться, але й виросте. Одна з них — програміст. Для роботи інтернету речей, штучного інтелекту та роботів нам потрібно все більше якісного ПЗ. Ось чому навіть люди доволі літнього віку сьогодні масово почали вивчати програмування. Один з них — дописувач Medium під ніком VM Vaughn — пояснює, чому він почав вивчати розробку програм у віці 56 років. Його сповідь в форматі діалогу зі своїм внутрішнім «я» ми наводимо в адаптованому перекладі зі збереженням стилю автора.
Мені 56 років і я вчусь програмуванню. Чому? Тому що я люблю і маю певну схильність до цієї роботи. Це не означає, що мені легко писати код. Це важко, але це — нормально. Я люблю занурюватися у складні алгоритми, люблю після чергового виправлення помилок сподіватися «можливо, на цей раз все вийде». І в кінці кінців з задоволенням сказати: «Так! Нарешті це працює!».
Але ось в чому проблема. Я ніколи не займався цим в якості хобі. Мені не подобається робота, за яку не платять. Я не можу продовжувати робити щось просто для того, щоб розважитися. Те, що я працюю над програмуванням у свій вільний час, повинно мати для мене економічний стимул. Програмісти зараз коштують дорого, і вони в дефіциті. Так в чому питання? Насправді, питань дуже багато. Адже перед тим, як я вирішив зайнятися програмуванням у віці 56 років, мені довелося дуже довго сперечатися зі своїм критичним другим Я (назвемо його Alter ego). І це «друге я» постійно задає мені різні неприємні питання, які заважають освоїти нову професію. Тим не менше, я успішно відбиваю всі атаки.
Alter ego: Чому ти це робиш в 56 років?
Насправді це питання стосується того, скільки я ще проживу. І чи дійсно я маю достатньо часу, щоб заробляти гроші на програмуванні. Давайте порахуємо. Середня тривалість життя в США становить 78 років. Це означає, що я маю хороший шанс прожити ще 22 роки. Можливо, якщо вам 20 років, то 22-річний строк здається не дуже великим, але мені вже 56 і я оцінюю цей строк по-іншому.
Припустимо, що я навчаюся дуже повільно і мені потрібно цілих 4 роки, щоб закінчити 1-річний навчальний курс і стати junior-розробником. Таким чином, в 60 років я почну шукати роботу молодшого розробника. Наприклад, на пошук роботи буде потрібно ще два роки, і давайте припустимо, що 70 – це межа віку, поки мене буде тримати роботодавець в своїй компанії.
Таким чином, я буду працювати усього 8 років. Досить багато, щоб отримати гарний досвід в програмуванні. А оскільки в моєму віці знайти нову роботу не так вже просто, то я буду набагато більше прив’язаний до того роботодавця, що найняв мене першим. А тепер скажіть, хіба кожний 20-річний програміст працює на першій роботі так довго?
— Ти зможеш отримувати такі ж гроші, які заробляєш зараз?
Швидше за все, на посаді розробника-початківця мені будуть платити менше, ніж я отримую на іншій роботі зараз. Втім, немає ніякої гарантії, що робота, де я працюю, існуватиме і далі. І коли цього не станеться, мені все одно доведеться шукати нову. А в моєму віці на новому місці доведеться прийняти будь-яку початкову зарплату.
Тому краще отримати вже зараз навички та знання, щоб перейти на позицію навіть початкового рівня, яка далі призведе до набагато більшого заробітку. Або, принаймні, надасть можливість отримати деяку позаштатну роботу.
— Але ж великі технічні компанії хочуть молодих спеціалістів прямо з коледжу!
Так, але я не буду переїжджати до Кремнієвої долини і не хочу працювати у великій технічній компанії. Всі знають статистику. До 2020 року дефіцит розробників-програмістів складе близько мільйона робочих місць. Далеко не всі вакансії будуть відкриті саме у «великій четвірці» – Google, Facebook, Amazon або Microsoft. Насправді, більшість робочих місць для програмістів буде існувати навіть не в IT-галузі.
Моя перша комп’ютерна робота була в лікарні. Я не займався програмуванням, але більшість співробітників відділу інформаційних технологій були програмістами. І це було ще в далекому 1982 році.
— Тоді як ти збираєшся отримати роботу?
По-перше, я планую відіслати резюме до великої кількості компаній, налагодити зв’язки з мережею HR-менеджерів і провести багато інтерв’ю. Це гра з цифрами, але я збираюся грати в неї. І кожного разу на співбесіді я не буду поводити себе, як дід. Я буду просто ще одним кандидатом, який захоплюється програмуванням і отримує задоволення від навчання. І я не буду прикидатися, ніби знаю набагато більше, ніж насправді.
А найголовніше, я буду готовий до запитань в інтерв’ю та завдань по спільній роботі з кодування. Я впевнений, що кілька інтерв’ю я не пройду. Гарна новина в тому, що є безліч компаній, яким потрібні розробники. І я буду продовжувати далі шукати собі місце.
— Команди програмістів складаються з молодих людей. Як ти збираєшся вписатися?
Якщо мається на увазі, чи стану я одним з приятелів молодих хлопців, то ви маєте рацію – я не стану ним. Але на моїй поточній роботі я щодня демонструю, що мені є чому повчитися у будь-кого з колег по роботі. Я слухаю те, що мені говорять і запам’ятовую. Саме так я вписуюсь у кожну роботу, яку я мав протягом останніх 36 років.
— Ти маєш гідну роботу. Чому б просто не прийняти це?
Прийняти це? Запізно. Я вже маю іншу думку. Навчання програмуванню забезпечує мене енергією. Шлях до іншої кар’єри надає мені поштовх, який потрібний, щоб витримати повсякденне навантаження під час навчання і одночасно другої роботи. І хто знає, де я буду в 60, 70, і (сподіваюся) 80 років…
— Ти впевнений, що не витрачаєш час даремно?
Насправді це питання: «Що робити, якщо врешті решт ти не отримав роботу з 9 до 17 з хорошою зарплатою?». Моя відповідь: «Так що з того?». Зате я навчуся достатньо добре програмувати, щоб:
- створювати програми для заохочення аудиторії та пропонувати їй ще більшу цінність від моїх платних послуг.
- розвивати онлайн-бізнес, який допомагає місцевим підприємствам залучати нових та утримувати старих клієнтів.
- об’єднати моє власне програмне забезпечення з існуючими API SaaS, щоб запропонувати спеціалізований сервіс для спільноти.
Іншими словами, я можу вчитися будувати ідею. І реалізувати її так, щоб люди могли нею користуватися. Заробляти гроші в офісі або як фрілансер. Ось чому, навіть якщо мені 56 років, я навчаюся програмувати.
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:
Джерело: freeCodeCamp