Дрони, сонце і сильна воля або рецепт розвитку охорони здоров’я по-руандськи

Будьмо відвертими, пересічному українцю мало відомо про Східну Африку. Та й здавалося б, навіщо нам чужі проблеми, коли й своїх хоч лопатою загрібай. Утім, іноді варто уважніше придивитись до інших, перейняти досвід, уникнути помилок… Сьогодні говоримо про Руанду, яка здобула світової слави через геноцид, але нині використовує всі можливі засоби й технології, щоб стати лідером у царині охорони здоров’я в Африці. Про непростий шлях – в адаптованому перекладі з ресурсу Cnet.

Така собі слава

Широкий загал дізнався про Руанду через 100-денний геноцид, під час якого за даними ООН було вбито близько 800 000 осіб, 2 млн жителів країни (на той час загальна кількість населення сягала не більше 10 млн) стали біженцями, а сама східноафриканська держава перетворилась на руїни. Ці події розгортались у 1994 році. Сьогодні це минуле – здебільшого болісні спогади. Сучасна Руанда – країна жвава, безпечна, чиста й ефективна. Уряд прагне перетворити її на Сінгапур Африки – лідера у бізнесі, торгівлі й технологіях.

У 2016 році Всесвітній економічний форум назвав Руанду однією з економік, що розвиваються найшвидше, а на це треба зважати, враховуючи, що Руанда – країна без виходу до моря, розміром з Полтавську область, без природних ресурсів. Водночас Руанда залишається однією з найбідніших країн світу. Тут – застаріла електромережа, що не витримує сучасного навантаження, проблеми з водопостачанням і лиш кілька асфальтованих доріг за межами столиці, Кігалі. Президента Руанди Поля Кагаме (Paul Kagame) і хвалять за те, що він приніс економічну стабільність у зруйновану країну, і звинувачують в авторитарній диктатурі (у 2017 році його обрали Президентом на третій семирічний строк, а конституційна поправка 2015 року дозволяє йому обіймати посаду до 2034 року) з пригніченням опозиції та інакомислення.

Здоров’я як конституційне право людини

У сільській Руанді люди не вимірюють відстань милями або кілометрами, натомість послуговуються годинами, необхідними для того, щоб дістатись певного місця. Кінтобо – невелике село у віддаленій західній провінції Руанди, що розташувалось на висоті 2350 м над рівнем моря на крутій зеленій горі. Колись дістатись від Кінтобо до лікарні можна було лише пішки. Люди, які страждали на чисельні тропічні хвороби, як от малярію, лихоманку денге, чи на туберкульоз, були змушені протягом двох годин спускатись схилом гори, щоб відвідати найближчого лікаря. Батьки прив’язували хворих дітей до спини широкими шматками тканини, а людей із серйозними пораненнями чи вагітних жінок доводилося переносити в гамаку, прилаштованому до двох колод, які на плечах несло чотири людини – хворий всередині коливався назад-вперед з кожним кроком брудними гірськими стежками.

«– Тільки уявіть, як страждало це населення, намагаючись спуститись до медичних закладів. Та тривала боротьба навчила нас пришвидшувати власне мислення і розвиток, щоб вийти з минулого» – розповідає Бертін Гакомбе (Bertin Gakombe), керівник групи проектів неприбуткової організації Health Builders, яка на запит уряду Руанди побудувала в Кінтобо сучасний медичний центр, де обслуговується близько 17 000 жителів регіону.

На думку експертів ця країна суперечностей – непередбачуваний лідер у галузі охорони здоров’я. Конституційна поправка 2003 року внесла здоров’я до переліку прав людини. Рівень захворювання на малярію, туберкульоз, ВІЛ, рівень дитячої смертності та смертності під час пологів різко впали. За останні 15 років у Руанді відкрито понад 50 закладів охорони здоров’я, що є частиною політики забезпечення кожного жителя медичною допомогою на відстані однієї години ходьби. Для досягнення цих цілей у Руанді не цураються нових підходів: приміром, Руанда надала свій повітряний простір компанії з Кремнієвої долини, яка дронами доставляє кров до лікарень за лічені хвилини. Держава співпрацює з європейськими стартапами й інвесторами, щоб забезпечити електроенергією сільські райони та медичні клініки, які їх обслуговують. А нещодавно було відкрито один з перших онкологічних центрів у регіоні.

Десант крові

Щодня на скелястому полі в регіоні Муханга, приблизно у годині їзди на захід від Кігалі, група дітлахів притискається до паркану, щоб поспостерігати за явищем, яке за останні кілька місяців вже стало звичним – зльотом дронів. Ці безпілотники виглядають як невеликі літаки з двома двигунами. Один з операторів у захисних окулярах розмовляє по рації, а потім запускає апарат з iPad. За кілька метрів інший працівник стежить за зльотом з імпровізованої кабінки керування повітряним рухом, побудованій на вбиральні. Цей процес відбувається щонайменше 5, а іноді й до 20 разів на день на майданчику компанії Zipline, штаб-квартира якої розташована в Каліфорнії.

Фінансована відомими в Кремнієвій долині особами, наразі Zipline працює лише в Руанді. Дрони переносять унікальний тип вантажу: кров, тромбоцити та плазму. Вагою близько 13,5 кг, кожен безпілотник транспортує до 1,5 кг крові до дев’яти лікарень по всій західній частині країни після отримання замовлень повідомленням у WhatsApp. Мета – доставити кров до цих медичних центрів менше, ніж за 20 хвилин, замість щонайменше трьох годин дорогою. Дрони не приземляються в лікарнях, натомість пакунки падають на землю з парашутом, а безпілотники просто повертаються на майданчик.

Працівник Zipline готує до зльоту дрон, який доставляє кров до лікарні

«– Ми звернулись до урядів багатьох країн, – розповідає деталі Меггі Джим (Maggi Jim), очільниця персоналу компанії Zipline. – Руанда погодилась. Тут взагалі добре ставляться до підприємницької діяльності».

Цього року Zipline розпочинає діяльність в Танзанії, плануючи досягти 2000 доставок на день до більше, ніж 1000 медичних закладів у цій африканській країні, хоча загалом плани компанії ще амбітніші. Утім, далеко не всі є прихильниками доставок дронами. Критики стверджують, що доставка безпілотником – це високотехнологічне рішення недорогої проблеми, тож краще використати ці гроші на підготовку більшої кількості лікарів. Вони також додають, що ідея використання дронів у такій маленькій країні, як Руанда, де всі лікарні знаходяться на відстані 3-4 годин їзди, здається непотрібною. Zipline стверджує, що витрати перебувають «на рівні» з іншими способами доставки, хоча не надає конкретні цифри.

Місце, де нічого нема

Лисий хлопчик років шести гуляє величезною територією лікарні Бутаро у сільській місцевості північної Руанди. Три роки тому йому поставили діагноз «гостра лімфобластна лейкемія», рідкісна хвороба у дорослих, це – одне з найбільш поширених дитячих ракових захворювань. Цей малюк щойно завершив 30-тимісячний курс лікування – третина життя на хіміотерапії. Однак, до відкриття ракового центру Бутаро у 2012 році його діагноз був би смертним вироком. Бутаро – перший державний центр лікування раку в Руанді й один з лише кількох у всій Східній Африці. До його відкриття керівнику онкологічного відділення Сипріену Шиірамбере (Cyprien Shyirambere), педіатру за освітою, доводилось відмовляти хворим на рак дітям, які звертались до нього. «Як створити центр лікування раку, коли у вас немає онкологів, немає ліків проти раку, але є пацієнти? – запитує лікар. – З переконанням у тому, що не можна просто дозволити людям вмирати».

Побудована у глушині лікарня Бутаро сьогодні слугує прикладом для інших медичних закладів Руанди

Кожного четверга лікар Шиірамбере проводить конференц-дзвінок, щоб обговорити складні випадки з групою онкологів з лікарень США, включаючи інститут раку Дана-Фарбер та жіночу лікарню Брігама, які навчали персонал руандської лікарні. Спочатку медичний центр Бутаро був змушений відправляти біопсію в США, але нині більшість аналізів можна зробити на місці. З часу відкриття центр прийняв більше, ніж 6000 пацієнтів. Лікарня Бутаро була побудована та управляється некомерційною організацією у царині охорони здоров’я Partners in Health, що розташована в Бостоні, США. Група, яка працювала в Руанді з 2005 року, у 2007 році запитала уряд, чи є інші округи, які могли б скористатися її допомогою. Вони попросили привезти їх у регіон, де не було нічого. Ним виявився Бутаро. Тут не було ні доріг, ні електрики, ні лікарні, але було 350 000 людей з мінімальним доступом до основних медичних послуг. Сьогодні Бутаро – інший. Уряд будує першу асфальтовану дорогу в регіоні, а у місцевому населеному пункті з’явились магазини, таксі, заправна станція, банкомат і навіть високошвидкісний інтернет. А через пагорб від лікарні будується медичний університет, де готуватимуть фахівців медичної галузі для роботи у сільській місцевості. Перший набір студентів очікується вже у вересні цього року.

«– Подумайте про дітей, які вмирають від пневмонії в сільській місцевості. Лікування пневмонії в лікарні – не складне. Ми хочемо, щоб наші студенти мали можливість практикуватись на місці, – розповідає Еммануель Каманзі (Emmanuel Kamanzi), директор розвитку університету. – Сама країна є тематичним дослідженням, яке показує учням-медикам, як відбуваються зміни».

Форма Африки

Сьогодні близько 71% населення Руанди проживає у сільських і гірських регіонах, де практично відсутня електроенергія. Та у 2015 році за допомогою та коштом амстердамської компанії Gigawatt Global, інвестора Scatec, що базується в Осло, та компанії норвезького уряду Norfund, тут побудували величезну сонячну електростанцію, потужністю 8,5 МВт, – Руамагана (Rwamagana). Тоді вона була найбільшою в Східній Африці (нині її перевершила інша, в Уганді), виробляючи 5% електроенергії країни. Більше, ніж 28 000 сонячних панелей розташовані у формі африканського континенту.

Проект продовжує зростати: наприклад, наприкінці минулого року було побудовано меншу сонячну електростанцію для обслуговування місцевого центру охорони здоров’я в місті Рубано, який став одним з небагатьох, що працює повністю на сонячній енергії. Загалом сонячна електростанція Руамагана – яскравий приклад того, як все пов’язано у процесі відтворення Руанди: охорона здоров’я, інфраструктура, політика.

Сонячна електростанція Руамагана

До речі, в Руанді не лише заборонені пластикові пакети, а й важко загалом знайти сміття, а сталось так тому, що кожного місяця проводиться день «Умуганда», що місцевою мовою кінья-руанда означає «збиратися разом». Цього дня кожен житель країни повинен вийти за межі власного двору і прибрати вулиці та околиці. Кожна перша неділя місяця по всій країні – день без автомобіля.

Дерева. Традиційні та волоконно-оптичні

Дороги на півночі країни – ґрунтові, хоча після спорудження медичних закладів уряд розпочав і прокладання асфальтованих доріг. А тим часом тут можна побачити кілометри волоконно-оптичних кабелів, що звисають з дерев. Вони дещо схожі на лінії електропередач. На кабелях, які забезпечують високошвидкісний інтернет, – тонкий шар червоного пилу, піднятого з доріг автомобілями. Здебільшого кабелі пролягають під дорогами, але у цій місцевості їх туди покладуть у майбутньому. Коли побудують дорогу. У лікарні Бутаро лікарі покладаються на ці кабелі для спілкування із зовнішнім світом. У внутрішньому дворику лікарні Бутаро – високе крислате дерево з товстим стовбуром. Це – «умувуму» або «королівське дерево», назване так тому, що цей тип дерев традиційно ріс біля воріт королівського палацу. Згідно з місцевими переказами, ці дерева мають силу захищати, мирити та лікувати. Здавна люди збирались навколо них для зцілення.

«Місцеві люди все ще вірять у цю традицію, у силу дерева, – говорить лікар Шиірамбере. – І ще сотні років вони приходитимуть сюди зцілюватись від хвороб. Але вже не до дерева, а до лікарів».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Джерело: Cnet, переклад підготувала Ірина Гоял, спеціально для «Блог Imena.UA»