Професор психіатрії та серійний підприємець Кемерон Сепах (Dr. Cameron Sepah) розповів що саме перетворює простих людей в поганих начальників, та поділився трьома історіями зі свого досвіду. Приводимо переклад статті.
Погані люди зазвичай мають три якості, які психологи називають «темною тріадою», а саме: психопатія, нарцисизм та макіавеллізм. Дехто одразу народжується несповна розуму та з раннього дитинства розвиває в собі нарцисизм. А от макіавеллістом може стати кожен, якщо буде дотримуватися деяких умовностей. Макіавеллізм – найнебезпечніша риса характеру із всієї трійці. Ця риса процвітає завдяки Силіконовій долині, девіз якої «перемогти будь-що». Далі будуть історії людей, що стали маквеллістами.
Напористий лідер
В суботу вдень мені прийшло наступне повідомлення: «Негайно передзвони мені!» від гендиректора Еммі, яку я курував на той час. Еммі – розумна, весела та оптимістична жінка. Вона, мабуть, найкращий лідер серед тих, з ким я працював. У досить юному віці вона заснувала успішну компанію. І навіть по сьогоднішній день вона не соромиться просити про допомогу інших людей, аби виправити свої помилки. Сьогодні вона стала впевненішою, ніж була ще кілька років тому.
«75% робочого часу я займаюся чужими проблемами. Я й уявити не могла раніше, що мені доведеться цим займатися» – поділилася своїми думками Еммі.
«Ніхто не зміг. Але основна роль гендиректора – стати психологом. Серед твоїх обов’язків – пошук, підбір та стримування робочого штату. Але окрім цього, потрібно розв’язувати проблеми, з якими ніхто інший не бажає мати справу». – сказав я. Далі я запитав її про стратегію та почув в її голосі розчарування.
«Я просила менеджера по персоналу розібратися з цим. Я спілкувалась тет-а-тет з кожним співробітником, провела три зібрання та намагалася навіть пересадити людей в офісу. Я зробила все, що могла. Зараз я передам цю справу юристам».
На що я відповів: « Ти й справді спробувала багато варіантів для розв’язання цієї проблеми. Всі твої вчинки здаються логічними, але ти лише біжиш від проблеми, а не вирішуєш її». «Що ж мені робити?» – запитала вона
«Взяти відповідальність. Ти не винна в тому, що сталося, але ти запустила цю ситуацію. Не ховайся за командою юристів. Візьми всю відповідальність на себе та припини це». Вона видихнула. «Ти правий, але я не можу цим зайнятися. Юристи зможуть. Добре, мені пора. Я передзвоню до тебе в понеділок. Вибач.»
Я розумію всю ситуацію з Еммі. Вона просто вигоріла. Емпатичне вигоряння поширено в медицині, але ігнорується в ділових кругах генеральними директорами. Такий тип вигорання можна схарактеризувати емоційним виснаженням, відчуженням та низьким рівнем задоволення та поширений серед людей, які окрім своїх проблем розв’язувати проблеми інших, не думаючи про ресурси та час. Хронічний стрес помалу вбиває емпатію та відсутність переживань приводить до вигорання. Тому варто не уникати, а культивувати когнітивну емпатію.
Усі напевно знають, що керівники компанії мають величезне коло зобов’язань, вони швидко втомлюються. Але мало хто розуміє, що відповідальність за багатьох людей приводить до утворення емпатії та «вигоранню» на роботі. Коли це відбувається, на сцені з’являється макіавеллізм і людина вже не керується принципами компанії та займає оборонну позицію.
Коли під контроль тендітної Еммі потрапило сто співробітників, її терпіння стало закінчуватися. Вона ставила перед собою ціль покращити компанію, але на ділі вона щосили намагалася вдержатися на своєму місці.
Під час наших занять ми працювали над зменшенням стресу та відновленням нервової системи. Я зрозумів, що ця робота була не дарма, коли Емма переслала мені свою відповідь на скаргу, яка показала мені, що вона більше не намагається тікати від проблеми, доручаючи її комусь іншому. Її лист починався зі слів: «Я помилялася та почуваюся жахливо через це. Дозволь мені це виправити».
Виконуючий директор, що чекає на схвалення
Окрім спраги до життя та розмноження, у людини існує ще одна важлива цінність – отримувати схвалення від оточуючих. Найуспішніших людей в дитинстві батьки багато хвалили, тому й вони виросли впевнені в собі та цілеспрямовані. Тож не дивно, що люди навіть в дорослому віці чекають схвалення від начальства. П’ятдесятирічний виконавчий директор, що хоче виглядати якнайкраще в чужих очах – це дуже сумне видовище.
Таким чоловіком був Брюс. Я збирався провести співбесіду з ним на посаду гендиректора в перспективний стартап. На перший погляд все було ідеально: Брюс був безстрашним та доброзичливим. Всі начальники обожнювали його, проте думка інших його колег була не така однозначна, попри його спроби згладити свою репутацію. Я знав, що тут щось не так, коли спілкувався з його колегами. Багато було таких, хто йому не довіряв. Один з них сказав наступні слова: «Ти ніби спілкуєшся з ботом штучного інтелекту. Чуєш вірні слова, які адресуються саме тобі, але відчуваєш, що йому все одно».
Під час нашого першого спілкування Брюс зазначив, що знав про свою репутацію, але пояснив невдоволення колективу тим, що він був професіоналом з іншого століття. Його співробітники-міленіали не знаходили з ним нічого спільного саме через це. Але в мене склалася така думка, що він уявляє себе генералом, що керує військовим взводом, проте я б не довірив йому щось по-справжньому цінне.
І все у Брюса було добре, поки його компанію не купила інша компанія, та його не призначили головним. Він розповів талановитій співробітниці з іншої команди ці таємничі новини й просив нікому про це не казати, а особливо – своєму новому начальнику. Але начальник все ж дізнався про це. Я одразу ж «прочитав» його наміри. Він був надто розумним, щоб допустити таку елементарну помилку.
«Навіщо ж він поставив свою колегу в таку незручну позицію та попросив зберегти ваш секрет від начальника?»
На що він відповів: «Я знав, що вона мовчатиме, але я був впевнений, що не мовчатиме начальство. Начальнику наплювати на людей, яких це зачепило».
Я заперечив: «Ні, ви перевіряли її, бо хотіли переманити до себе згодом. Якби начальник про це не дізнався, вона б доказала, що лояльна до вас. Якби вона йому повідомила про це, то ви б зрозуміли, що на неї складно покластися».
Брюс зробив невдоволене лице, а я продовжив думку: «Але якби начальник дізнався б про вашу угоду від когось іншого, він втратив би до неї довіру та не підвищував би її, внаслідок чого вона б перейшла у вашу фірму. Її поразка виглядала б як перемога».
Він розлютився та я зрозумів що попав в точку. «Правління не може про це дізнатися! Я повинен бути гендиректором! Я заслужив на це!»
Я зробив паузу. «Правління вже знає. Я тут не для того, щоб перевірити вас. Я повинен переконати вас на посаду у будь-якому випадку»
«Що означає в будь-якому випадку?» — запитав Брюс?
«Вони не сказали вам про те, що компанію в наступному році закриють через судові процеси, які подали клієнти через неетичну поведінку продаж. Вони шукали саме таку людину як ви, аби вона могла керувати кораблем, що тоне».
Він збліднів та не знав що відповісти.
Брюс не був макіавеллістом за своїм характером. Його поведінка була не так злою, як печальною. Його виховували злі батьки, які ніколи йому доброго слова не казали, тому він шукав схвалення серед інших. Все ж таки він став генеральним директором – посада та престиж були для нього на першому місці. Так він став «батьком», чиєї любові він так бажав. Проблема в тому, що його підлеглі будуть слухатися його як начальника, але так і не полюблять його як батька.
Амбіційний співробітник
Зазвичай психологи не мають «фаворитів» серед своїх пацієнтів, але Грейс мені імпонувала найбільше всіх, з ким я працював раніше. Грейс – це вихована і доброзичлива панянка. Вона закінчила факультет правознавства з відзнакою і за два роки отримала два підвищення на роботі. В неї було безхмарне майбутнє, але вона все одно звернулась до мене за допомогою для того, що пришвидшити своє підвищення. Оскільки багато клієнтів турбуються через серйозні проблеми, мені завжди приємно працювати з людьми, які подібно спортсменам, прагнуть нових висот.
Спочатку я намагався прищепити їй терпіння. Попри високі досягнення в молодому віці, вона відчайдушно рвалася у менеджмент. Було зрозуміло, що з часом вона може отримати керівну посаду, але на це потрібен був час.
«Звичайно, я можу порекомендувати тобі кілька книг, але ти повинна вчитися на практиці»- сказав я.
«Я розумію, але я хочу бути готова, коли настане саме той день»
«Це зрозуміло. Але це не батьківство. Ти не будеш готовою на всі 100%. Я раджу тобі навчитися не керуванню, а особистісному розвитку, який важливий для успіху у всіх ділових сферах»
Вона все ж слухала мене.
«Міжособистісний інтелект в тебе безперечно присутній. Ти розумієш людей, завойовуєш їх своєю харизмою, ти добре до них відносишся. Але ти можеш розвити внутрішньо особистісний інтелект, завдяки якому ти зможеш краще розкритися та пізнати себе в першу чергу»
«Що потрібно мені знати?» — запитала вона.
«Тобі потрібно розуміти, що твої амбіції – це насправді не все так просто. Те, в чому ти досягла успіху тут, не принесе його там. Твої амбіції – це твій успіх, ти маєш цим пишатися. Але лише одні вміння навряд допоможуть тобі розвиватися далі. Мені цікаво, чи була ти розгублена у своїх амбіціях?»
«Так, було таке. Виконавчий директор з колишньої роботи не був моїм безпосереднім керівником, але він взяв мене під свою опіку і признався про майбутнє злиття. Він попросив мене нікому про це не казати, а особливо — моєму начальнику». – розповідає дівчина.
Знайома історія, чи не так?
«Чому ти вирішила зберегти цю таємницю?»
«Чесно кажучи, після злиття відкрилася вакансія менеджера в його департаменті. Я подумала, що якщо збережу цю таємницю, я зможу отримати це місце».
«І що сталося далі?» — запитав я
«Мій начальник все ж дізнався про злиття та запитав мене, чи знала я про це? Я йому збрехала. Я почувала себе жахливо, але я хотіла цю посаду. Але її ніхто не зайняв»
«Як це вплинуло на ваші відносини з начальником?»
«Ніяк»
«Чому ніяк?»
«Він поводив себе так, ніби нічого не сталося. Я думав, він знав про мою обізнаність. З часом він вирішив звільнитися і в останній робочий день запросив мене на прогулянку. Розмова була доволі відвертою. Він ще раз запитав про злиття, я відповіла ж чесно. Він же відповів, що знав про мою брехню з самого початку, але не ображався, бо не мав права мене ставити в таке незручне положення» – розповідає вона.
«Він пробачив мене та навіть запропонував своє кураторство» — поділилася Грейс.
«Він почав наставляти мене. Сказав, що головне – бути чесною. Посади, менеджери, компанії будуть завжди, але твоє ім’я з тобою назавжди»
Я був приголомшений:
«Я беру свої слова назад. Є інший спосіб бути хорошим керівником»
«Який же?» – запитала вона.
«Спостерігай. Твій бос показав тобі як важливо бути чесною. Люблячі батьки можуть підставити іншу щоку для удару та показати свою доброзичливість. Тепер ти бачиш різницю між поганим та хорошим начальником. Саме тобі вирішувати, яким начальником ти хочеш бути».
БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:
- Как создать успешную команду — советы для управленцев
- Штучний інтелект як потенційне вирішення проблем HR-відділів
- 6 претендентов будут бороться за 3 вакансии в украинском электронном правительстве
Джерело: Medium