Наприкінці минулого тижня ми тільки-но обговорювали стан сучасної української науки загалом та академічних журналів зокрема. Прикро, але гроші платників податків дуже часто йдуть не на підняття престижу України як держави із потужним науковим потенціалом — а для ведення інформаційної війни проти власних громадян та інституцій влади і науки. Скандал із журналом, котрий зараз видає Національна академія наук (НАН) України, лише в черговий раз доводить: поки блогери, активісти, політологи та фахівці із digital-комунікацій обговорюють шляхи протидії інформаційній агресії проти України — псевдонауковці за наші гроші цій агресії лише сприяють.
Йдеться не про один із численних фейкових сайтів, що їх створюють співробітники «фабрик тролів» у сусідній країні, а про науковий академічний журнал Національної академії наук України «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» — і публікацію матеріалів такого собі круглого столу на території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДіЛО), що нині є окуповані терористами.
Як взагалі сталося, що людина, яка поширює пропаганду проти України, перекручує факти та свідомо викривлює інформацію, досі має звання діючого кандидата юридичних наук? Не будемо розбирати лексику та звороти, котрі використовує цей «к.ю.н.»: нічого нового, відмінного від інформаційної агресії, котра проводиться із весни 2014-го проти нашої країни, ми там не знайдемо. Більше цікавить поява цієї писанини напередодні проведення місцевих виборів. Чи не вперше за всі роки незалежності наукове академічне видання використовується не як науковий майданчик для стимулювання нових ідей та відкриттів (про що наша редакція, зокрема, зауважує, коли говорить про можливу роль друкованих та онлайн-медіа в Україні) — а як пропагандистський листок терористичних організацій.
Втім, кричущості цьому епізоду додає не лише сам факт подібної публікації в науковому виданні. Проблема ідентифікації псевдонауки не нова — і про те, як її можна розпізнати, ми вже також писали. Обурює інше: у редколегії журналу перебувають чинні представники провідних українських вищих навчальних закладів: КНУ ім.Шевченка, ХНУ ім.Каразіна, Києво-Могилянської академії, НПУ ім.Драгоманова. Що ці шановні науковці думають про сепаратистський опус свого все ще діючого колеги? Чи варто нам чекати на публічну реакцію з боку цих вишів чи їхніх студентів на перетворення видань НАН на пропагандистські майданчики для терористів із ОРДіЛО?
В мене немає відповідей на низку цих запитань; але є велика пересторога щодо повзучої інформаційної війни в академічній пресі. Адже щось подібне — використання вишів та наукових майданчиків для агресивної суспільної агітації та політичної пропаганди — ми вже спостерігали в жовтні-листопаді 2004 року, на користь «партії влади», дії представників якої і призвели за 10 років до окупації частини Донбасу та Криму. Наукова спільнота може повторити ту ж помилку — але ціна цього разу буде вищою. І підвищувати градус інформаційної вже немає куди: платники податків, волонтери та медіа просто вас не зрозуміють.
Матеріал є авторською колонкою та може не збігатися із офіційною позицією редакції.