Наукової журналістики в Україні немає — з цим твердженням погодились майже всі спікери та слухачі курсу лекцій «Наука сама про себе не напише», організованого в рамках конкурсу статей про українську науку Tech Today Awards. З іншого боку, в ніким не зайнятій ніші дуже просто створювати власний контент — без конкуренції, суворих дедлайнів та засилля обридлих тем. Їх немає, бо жодну наукову тему українські ЗМІ просто не встигли «заїздити».
Життя (а в цьому випадку — медіапростір) стрімко летить вперед. Але хороша новина в тому, що ми самі керуємо швидкісним авто з популяризації української науки. І замість порожнечі у відділі «наукова журналістика» можемо створити новий якісний тренд. Ось декілька моїх висновків, які можуть стати при нагоді, якщо ви хочете долучитися до благородної справи висвітлення діяльності українських науковців в ЗМІ, але не знаєте, з чого почати.
Вчені намагаються відшукати наукову журналістику в Україні
Відмінність наукової журналістики
За великим рахунком, ніякої відмінності немає. Під час обговорення теми, чим же наукова журналістика відрізняється від звичайної, лектори, — серед яких і Олексій Смірнов (проекти «Наукова світлиця», «Інтелект TV»), і Олексій Болдирєв (проект «Моя наука»), і ведуча Міріам Драгіна — виділили головний критерій: жорсткі вимоги до перевірки всіх викладених даних. Але фактчекінг, на мою думку, має бути жорстким і прискіпливим, безвідносно до теми вашого матеріалу — чи то новина про погоду, чи аналітика про фундаментальні квантові дослідження. Тож, підсумовую: наукова журналістика відрізняється від звичайної лише підвищеною відповідальністю автора матеріалу стосовно перевірки всіх фактів, недопущенням пропаганди лженауки, роботою із кваліфікованими експертами тощо. А всім журналістам, що пишуть про інші, не-наукові теми, слід прагнути досягти в професійному розвитку рівня достовірності наукових журналістів.
Право писати статті про науку
На одній з лекцій слухачка запитала: «Хто має моральне право в Україні писати про науку?» — і це питання могло би бути актуальним, якби в нашому медіапросторі вже була критична маса таких статей, серед яких виокремлювалися би менш і більш вдалі, якісні та неякісні сюжети. На сьогоднішній день тема висвітлення наукової роботи українських спеціалістів настільки «не розкрита», що годі й намагатись виявити серед авторів-камікадзе тих, хто насправді «не мав» права писати про українських вчених, що розробили, наприклад, антистресовий шолом. Варто говорити не про моральне право, але про:
- моральний обов’язок українських ЗМІ займатись наукової журналістикою;
- впроваджувати окремі редакції для роботи з науковцями;
- всіляко стимулювати зростання об’єму контенту, присвяченого українській науці. Писати про науку можуть всі бажаючі — за умови дотримання вимоги з п.1, а саме: сумлінної перевірки фактів та консультацій з експертами.
Смірнов навів показовий приклад: в 1989 році лише два співробітника британської BBC займались висвітленням науки, а сьогодні в корпорації працює вже 30 наукових журналістів. Хоч хтось з вас не чув про британських вчених? Вони працюють!
«Ніхто не пише — і я не буду»?
Нам у редакції також дивно, чому так мало статей присвячені саме українській науці. Так само дивуємось, чому рідко до нас звертаються потенційні герої для матеріалів наукової журналістики. Але якщо із останніми більш-менш зрозуміло (вони зайняті творенням нового майбутнього), то із схильністю журналістів ігнорувати науку я маю пару власних пояснень:
- Лінощі — згаданий вище фактчекінг вимагає додаткових зусиль, ретельності у пошуках експертів, серйозного ставлення до матеріалу; а це вже набагато більше, аніж треба для копіпастингу новини про черговий успіх умовних «британських вчених», до яких нашим спеціалістам ще «ой як далеко». Ця причина тісно пов’язана з наступною.
- Стетеортип про те, що науки в Україні не існує. А інакше, чому ж на неї не виділяють державні кошти, про неї не знімають кіно, не присвячують науковцям ток-шоу? Та варто відвідати Дні науки (до речі, найближчі відбудуться вже цими вихідними), щоби зрозуміти: наука в Україні є і вона розвивається.
Олексій Смірнов окремо наголошував на тому, що стаття про науку не вимагає обов’язкового наведення двох різних точок зору на предмет обговорення. Таке правило діє при висвітленні звичайної суспільно-політичної тематики, однак в науці не може бути двох різних точок зору на один предмет. Виключення становлять матеріали, присвячені викриттю лженауки чи хибних тверджень — тоді невірна точка зору протиставляється єдино правильній. Але навіть це послаблення не сприяє активному зростанню кількості фахівців, що займаються науковою журналістикою.
Чи скоро «наш Ренесанс»?
Антон Сененко, виступаючи на заключній лекції курсу, сказав, що сьогодні відбувається науковий ренесанс в глобальному медіапросторі, в тому числі, і в Україні. Так, ми ще не знімаємо кіно про вчених та їх розробки, зате маємо в своєму арсеналі науково-популярні видання, як нові, так і перевірені роками на ринку.
Нам не вистачає зв’язку науки та бізнесу, заважає громіздкий державний апарат і бюрократія, яка сичить, — та науковці, за своєю природою, покликані створювати реальність, якої ще не існує. Тому вони з радістю допоможуть у формуванні наукової журналістики, аби тільки представники медіа виділяли на популяризацію науки більше часу та натхнення. Ми в Блозі Imena.UA готові до цього — якщо ви або ваші знайомі пов’язані із науковою розробкою «made in Ukraine», прагнете розповісти аудиторії про свої досліди чи вдалі експерименти — дайте по це знати на Facebook-сторінці або пишіть на prognimak@blog.imena.ua.
Як ми розповідали про українську науку раніше:
- 7 музеїв науки і техніки України
- 15 цікавих українських винаходів та розробок за 2015 рік
- Розмова із Аріанною Хмельнюк, Public Science (рос.)
- Український суперкомп’ютер, що робив обрахунки для CERN
- «У Falling Walls є понад 50 лабораторій та 5 локальних відборів»
Матеріал є авторською колонкою і може не співпадати із офіційною позицією редакції.